Ксенія Марченко привезла до Чернівців виставку документальних фото «Код/Spuren». Фото

Проект складається з фото та текстових історій про особисті традиції єврейських родин.

25 квітня у «Steinbarg Gallery & Cafe» відкрили виставку документальних фото Ксенії Марченко «Код/Spuren». Проект складається з фото та текстових історій про особисті традиції родин. Героями документальної фотосерії стали єврейські сім`ї, які проживають у Чернівцях, та ті, котрі емігрували у повоєнний час до німецького Дюссельдорфа.

«На чому будується єврейська родина? Які традиції чернівецьких євреїв передаються поколіннями? А які воєнний час стер чи зберіг? У широкому значенні фотосерія є спробою розібратися, який КОД об’єднує людей, зокрема релігійний, світський, родинний», – розповіла авторка проекту.

Так, фотографія під назвою «Жіночність» – це історія родини Олени Брум.

Вона про чотири покоління жінок, найстарша з яких 96-річна Геня Ляхотовська була свідком Голокосту на Вінничині. Згодом переїхала до Чернівців і на початку 90-х приєдналась чернівецької єврейської громади. 

А фотографія під назвою «Родина» про історію Йоланди Шотенфельд (Дюссельдорф).

Це дерево увібрало закінчення життя і продовження пам`яті. Мама Йоланди (на фото зображена дочка) останні три роки провела у будинку для стареньких єврейської громади Дюссельдорфа. Усі 1095 днів Йоланда приходила встигнути набутися з мамою. Після смерті мами, дочка символічно поставила лаву. Своєю традицією вважає бути разом, коли добре і погано. Родина виїхала із Чернівців під час Другої Світової і досі ніколи не поверталась сюди. 

«Кулінарія» – це історія Світлани Софович ( Чернівці).

Світлана відповідає за кашрут (приготування страв відповідно до законів) і працює у ресторані, що є частиною синагоги. Кожна господиня слідкує за цими традиціями і вдома. Свою дочку з 5-ти років теж вчить законам і традиціям, оскільки своє життя міцно пов`язали із синагогою.  

Про авторку. Ксенія Марченко (Kseniya Marchenko) – українська документальна фотографка та режисерка, яка цікавиться кросмедіа жанрами. Цінує художність, емоційність, парадоксальність та відповідність форми оповіді історії. Завдяки трирічній роботі в ТСН 1+1 має сильний журналістський бекграунд, що дав бажання 2015 року працювати над тривалими авторськими документальними історіями замість швидких інформаційних для телебачення. Співпрацювала з Hromadske.ua як авторка репортажів та веб-серіалу. Під час мистецької стипендії від Міністра культури Польщі Gaude Polonia 2017 навчалася у Варшавській академії мистецтв на курсі польського медіа-художника Артура Жмієвського. За майже вісім місяців проживання у Варшаві розробила кілька відео та фотопроектів, зокрема про українців, що під впливом війни та анексії мусили шукати затишку у Польщі. Після повернення до Києва зосередилася на розробці відеоформату для Zaborona.com, працювала як режисерка, фотографка та авторка текстів для медіа. Завдяки підтримці Українського культурного фонду (2018) розпочала фото- та відеопроект про тілесність, емоції та права жінок, що переріс у тривалий міжнародний, частини якого вже були показані на фестивалях у Польщі та Австрії. Героїнями наявних двох частин серії є українські секс-працівниці та австрійські монахині. Основною темою авторських проектів вважає трансформацію України та пошуки сучасної ідентифікації через осмислення часових зламів.

Фото Ірини Болести 

 

Залишити відгук

Залишити відгук