Чи стане Зеленський вироком старій системі

Максим Кияк пише про те, що об’єднало прихильників обох кандидатів на посаду Президента України та до чого призведе перемога Володимира Зеленського.

Максим Кияк – чернівчанин, кандидат філософських наук, співзасновник мережі публічних дипломатів Global Ukrainians, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма». Є фахівцем у сфері міжнародних відносин, стратегічних комунікацій та з питань протидії дезінформації. Сьогодні він пише про нову норму української політики як вирок старій системі та до чого призведе перемога Володимира Зеленського.

Ось уже декілька днів країна живе у новій політичній реальності. До неї багато кому доведеться ще звикнути, наскільки би важко це для них не було. З оголошенням офіційних результатів виборів президента України поділ суспільства не зник і триватиме надалі. Єдине, що точно об’єднало прихильників обох кандидатів, – це виснаження та втома від найбрудніших перегонів в історії держави. З їхніми дебатами про дебати, аналізами, скандалами та взаємними звинуваченнями.

У неділю українці стали свідками справжнього вироку старій політичній системі, котра давно себе вичерпала. Переважна більшість виборців позначками у виборчих бюлетенях не стільки сказали своє «Так» Володимиру Зеленському, скільки висловили «Ні» тим самим обличчям, що роками і навіть десятиліттями не зникали з українських політичних радарів. І наміру такого не мали. Надміру впевнена у власних силах система виявилася сама винною у тому, що вона програла несистемному політикові та коміку. Його перемога стала логічним наслідком нездорових процесів, що мали місце у вітчизняному політичному житті. Такі процеси за аналогією до відомого американського серіалу журналістка Тетяна Силіна влучно назвала українською «картковою будкою».

Гібридний характер того, що у нас хибно сприймають як політику, рано чи пізно повинен був зіграти злий жарт із вітчизняними можновладцями та тими, хто дуже хоче зайняти їхнє місце. Відсутність консолідованого розуміння, що таке політика та якими повинні бути функції політичних діячів, спричинили появу штучного та зручного для багатьох гібриду, далекого від процесів державотворення. Левова частка наших громадян досі не знає, за що повинен відповідати той чи інший чиновник або високопосадовець. Ще у далекому минулому китайський філософ Конфуцій у своєму вченні про виправлення імен «чжен мінь» закликав, щоби сутність речей відповідала їхнім назвам. Коли ж цього не відбувається, не варто дивуватися, що замість політичних партій ми маємо політичні проекти, замість державників – політиканів, замість чиновників – політиків, а замість компетентних і професійних політиків – бізнесменів або акторів.

Перемога Володимира Зеленського і насамперед його штабу обов’язково стане відправною точкою для докорінної зміни методів і принципів ведення виборчих кампаній. Вона також призведе до втрати роботи тих, хто б’ється у груди та гордо називає себе «політтехнологом». Такі зміни навряд чи витримають і чимало з інерційно мислячих політичних діячів. Вони вимушені будуть піти бавити внуків і ділитися з ними спогадами про звитяги минулих років. Але передовсім у житті українців відтепер буде менше політичної істерії, а більше конструктивного спокою. Сама ж політика при цьому буде сприйматися як явище буденне та звичайне. Як це, власне, і повинно бути у цивілізованому світі.

А ще результати цьогорічних президентських виборів засвідчили той феномен, про який згадує у своїй відомій книзі «Занепад влади» Мойсес Наїм. На його думку, у наш час влада втратила свою сакральність і вже не належить всемогутнім представникам касти обраних. Та ні депутат, ні міністр, ні навіть президент сьогодні не є небожителями, а змушені ділитися владою з багатьма іншими суб’єктами суспільного життя. Так само носієм влади може бути на своєму місці і кожен із нас, щойно усвідомить свою відповідальність за долю молодої держави. Ми обираємо не царя, а всього лише президента. Тож доведеться і надалі кожному відповідати за свій власний шматок влади, поглядаючи при цьому на подальші кроки новообраного глави держави. А якщо буде потрібно, то й активно контролювати та критикувати ці кроки.

Ще рік тому ніхто навіть не міг подумати, що акторові Зеленському випаде нагода стати тим інструментом, що зможе кинути виклик системі та, можливо, розчистити шлях для нових облич і нових ідей. Та й кількість виборців, які проголосували за нього, ще не гарантує нової якості політики. Адже важливою є не лише зміна гравців, але і самих правил гри. Майбутньому президенту України потрібно буде вибудовувати справжню та щиру комунікацію з людьми. А для цього опублікованих відеороликів в інтернеті вже буде не достатньо.

Висловлюватися через радників і спікерів або відмовчуватися весь час також уже не вдасться. Доведеться часом робити непопулярні рішення та говорити неприємні для певної частки громадян речі. Зеленський повинен буде доводити, що справді готовий бути «слугою народу», а не лише окремих його представників. Мирська слава проходить швидко, а захоплення людей – ще швидше. Новому президентові необхідно буде відновлювати те, що мій викладач Френсіс Фукуяма називає «соціальним капіталом». Тобто довіру людей до політики та до влади, рівень якої досі залишається одним із найнижчих у світі. Але спочатку все ж йому доведеться відновити довіру громадян один до одного.  

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.