Афіша, Новини

Київська фотографиня привезе до Чернівців документальну фотовиставку про єврейські родини

Проект складається з фото та текстових історій про особисті традиції родин.

25 квітня о 17.00 у галереї «Штейнберг» у Чернівцях відкриють виставку документальних фото Ксенії Марченко «Код/Spuren». Проект складається з фото та текстових історій про особисті традиції родин.

«На чому будується єврейська родина? Які традиції чернівецьких євреїв передаються поколіннями? А які воєнний час стер чи зберіг? У широкому значенні фотосерія є спробою розібратися, який КОД об’єднує людей, зокрема релігійний, світський, родинний. Героями документальної фотосерії стали єврейські родини, що проживають у Чернівцях та ті, що емігрували у повоєнний час до німецького Дюссельдорфа. Проект складається з фото та текстових історій про особисті традиції родин», – ідеться в анонсі.

До початку Другої Світової війни чернівецьке єврейське населення складало до 45 тисяч осіб. Хвиля розправи з євреями відбулася лише під час входження румунської армії та німецьких СС. 11 жовтня 1941 року частину міста перетворюють на ґетто, куди потрапило близько 55 тисяч євреїв із передмістя та Чернівців. За півтора місяця всіх їх депортовано до румунського ґетто та у табори Трансністрії, звідки навесні 1944 р. починається повернення приблизно 25 тисяч євреїв. Історики схиляються, що голокост пережила менша частина. У березні того ж року місто відвойовує радянська армія, єврейські активісти залишаються відновлювати Чернівці і хочуть сформувати представництво міського єврейського населення. Однак радянська влада цього не дозволила. Впродовж іще чотирьох років майже 28 тисяч євреїв через румунський кордон виїздять на захід. Серед них були поети Пауль Целан і Роза Ауслендер. На Буковині оселяються євреї з різних частин СРСР, утім публічне релігіне життя обмежується двома синагогами та перевірками рабинів радянською владою, що звинувачує євреїв у космополітизмі. За цих умов євреї намагаються приховати своє походження, змінюючи прізвища на російські чи українські, частіше практикують змішані шлюби. Євреські традиції залишали для вузького родинного кола, організовуючи підпільні богослужіння та відзначення єврейських свят удома.

Про авторку. Ксенія Марченко (Kseniya Marchenko) – українська документальна фотографка та режисерка, яка цікавиться кросмедіа жанрами. Цінує художність, емоційність, парадоксальність та відповідність форми оповіді історії. Завдяки трирічній роботі в ТСН 1+1 має сильний журналістський бекграунд, що дав бажання 2015 року працювати над тривалими авторськими документальними історіями замість швидких інформаційних для телебачення. Співпрацювала з Hromadske.ua як авторка репортажів та веб-серіалу. Під час мистецької стипендії від Міністра культури Польщі Gaude Polonia 2017 навчалася у Варшавській академії мистецтв на курсі польського медіа-художника Артура Жмієвського. За майже вісім місяців проживання у Варшаві розробила кілька відео та фотопроектів, зокрема про українців, що під впливом війни та анексії мусили шукати затишку у Польщі. Після повернення до Києва зосередилася на розробці відеоформату для Zaborona.com, працювала як режисерка, фотографка та авторка текстів для медіа. Завдяки підтримці Українського культурного фонду (2018) розпочала фото- та відеопроект про тілесність, емоції та права жінок, що переріс у тривалий міжнародний, частини якого вже були показані на фестивалях у Польщі та Австрії. Героїнями наявних двох частин серії є українські секс-працівниці та австрійські монахині. Основною темою авторських проектів вважає трансформацію України та пошуки сучасної ідентифікації через осмислення часових зламів.
 
 

Коментарі