Колонки

Політінтоксикація. Про високий градус соціальної напруги та що спровокувало втому від політики

В Україні зростатиме також і втома самого суспільства від політичних процесів. Але піти віддати сьогодні свій голос на виборах усе ж варто.

Максим Кияк – чернівчанин, кандидат філософських наук, співзасновник мережі публічних дипломатів Global Ukrainians, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма». Є фахівцем у сфері міжнародних відносин, стратегічних комунікацій та з питань протидії дезінформації. Сьогодні він пише про те, що в Україні спровокувало втому від політики у вже і так наелектризованому суспільстві.

Після місяців нав’язливої політичної реклами, що лунала чи не з кожної праски, вчора українці таки дочекалася дня тиші. Схоже, від агресивної виборчої агітації неможливо сховатися навіть на Говерлі. Після чи не найбрудніших виборів в історії України з точки зору підкилимної боротьби одного лише дня тиші, мабуть, буде замало для того, щоб оговтатися від них. Тут потрібен щонайменше місяць, якщо не рік.

Надміру високий градус суспільної напруги, що кандидати у президенти та їхні штаби намагалися підтримувати впродовж всього перебігу кампанії, призвів до того, що позначка політизації соціуму сягнула своєї крайньої межі. Безкінечна гра у «свій-чужий», війна рейтингів, стара знайома лякалка про повномасштабну війну Кремля, незмінна протягом п’яти років риторика, змагання між кандидатами в істинному патріотизмі та величезна кількість чорного піару спровокували втому від політики в уже і так наелектризованому суспільстві. Повсюдна політизація всіх і всього, зокрема й навіть пісенного конкурсу «Євробачення», безкінечні «срачі» у соціальних мережах є лише окремими прикладами цієї суспільної істерії. Так, запізнілою видається і поява за декілька днів до першого туру президентських перегонів біг-бордів із надписом «Голосуй розумом, а не емоціями» чи з написом «Думай». Адже апелювати до раціональності та виховувати у виборця критичне мислення треба було значно раніше, а не нещадно експлуатувати його емоції. Постійна та ризикована гра можновладців на почуттях тривоги та страху, нав’язане та нав’язливе бажання отримати чергову дозу новин посилили вже і так чимале бажання втечі від політики.

Та втома від політики властива не лише нашим співвітчизникам, але й розвиненим країнам. Наприклад, громадяни Великої Британії втомилися від власних політиків і невизначеності, що пов’язана з так званим Brexit. Від виходу Великобританії, своєю чергою добряче втомилися й у самому Євросоюзі. Нашим сусідам словакам набридла стара політична еліта, і вчора вони вирішили обрати президентом країни громадську активістку. Зрештою, Дональд Трамп зумів використати втому американців у тогочасному політичному істеблішменті та став 45-м президентом США.

Проте втома українців від того, що у нас вважають політикою, не з’явилася лише вчора. Її основи почали формуватися ще задовго до поточної боротьби за президентську булаву. Корупційні скандали, електронні декларації чиновників і політиків, переважання політичних проектів замість класичних політичних партій, скомпрометовані «нові обличчя» зі старими серцями, тричі виграні лотереї, карнавалізація та вдаване використання патріотичних сентиментів у боротьбі за владу стали величезною ложкою дьогтю у не надто медовому сприйнятті вітчизняної політики. Тому дивний заклик голосувати на президентських виборах «по приколу» видається вже не таким дивним, коли розумієш, що вітчизняна політика невблаганно перетворюється на суцільний прикол. Як не викликає подиву і те, що рівень довіри до влади українців є одним із найнижчих у світі. Без сумніву, політизація українського суспільства зростатиме, а її токсини продовжуватимуть ширитися суспільним організмом. Зростатиме також і втома самого суспільства від політичних процесів. Але піти віддати сьогодні свій голос на виборах усе ж варто. Віддати, не керуючись страхом або тривогою, а спокійно, усвідомлено та навіть буденно. Так, як це насправді і повинно бути. Не задля когось, не задля нього чи неї, а заради себе та майбутнього.

 

Коментарі