«ДоМрій до Зірок». 23-річна волонтерка започаткувала проект для дітей з інтернатів

Лілія Ничипорчук принесла подарунки дітям із Хотинської школи-інтернату та поспілкувалася з ними.

Волонтерка Лілія Ничипорчук приїхала зустрітися з вихованцями інтернатів Буковини. 27 березня вона відвідала Хотинську школу-інтернат, де навчаються діти з різними вадами розвитку.

Лілія Ничипорчук – засновниця корпорації мрій «ДоМрій до Зірок». У рамках цього проекту дівчина їздить дитячими будинками країни та інтернатами: спілкується з особливими дітками, дарує їм казки та іграшки, стає для них другом на відстані. Зацікавилася благодійництвом дівчина ще у підлітковому віці, живучи у Донецьку.

«Я втратила маму рано, і хоч тато добре мною опікувався, мені її дуже не вистачало. Я бачила, що у мене вже немає маминої підтримки, вона мене не обійме, коли мені стане погано. І тоді я почала думати про дітей, які ніколи не відчували маминої любові. Мені захотілося допомогти їм і стати їхнім другом, з яким вони можуть поділитися будь-чим», – розповіла Лілія Ничипорчук у коментарі «Шпальті».

Два роки тому Лілія переїхала до Києва. Зараз вона працює помічницею дизайнера прикрас і займається благодійництвом. Спеціально для малечі, які живуть у дитячих будинках чи інтернатах, вона написала казку. Другу частину книжки їй допомогли дописати діти.

«Я їжджу до них пити разом чай, читати вірші, розповідати цю казку. Дітки навіть доповнили її сюжетними лініями, ілюстрацією. Ось це я робила і в Хотині. Я привезла дітям іграшки, свою казку і листівки-розмальовки. Їх підписали люди, котрих вони не знають, але які звернулися до дітей хорошими словами. Ці листівки малеча залишила собі на згадку. Я роздала також їм чисті листівки, які вони розмалювали. Далі ми заберемо їх з собою на зустрічі в інші інтернати і передамо їх уже іншим дітям. Малюнки для листівок нам робила відома ілюстратора, яка малювала «Фіксиків», – додала волонтерка.

Від вихованців школи-інтернату з Хотина у Лілії неймовірні враження. Дівчина каже, всі охоче спілкувалися з нею, розповідали свої історії. Деякі просили її контакти й обіцяли підтримувати зв’язок надалі.

«Я дуже рада такому фідбеку! Вони надзвичайні. Я віддаю їм частинку себе, натомість заряджаюся від цих діток. Цього заряду мені вистачає на наступну поїздку. Думаю, до цих діток ми ще приїдемо – вони нам були раді».

 

  

 

 

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук