Черга, нерви, біль у ногах. Як я змінювала місце голосування на виборах

Про бюрократію, від якої не втечеш.

Буковинка Дарія Тихович пише про власний досвід проходження процедури зміни місця волевиявлення.

Від бюрократії не втечеш. Це я зрозуміла, коли звернулася до відділу ведення Державного реєстру виборців. Оскільки проживаю у Чернівцях, а місце моєї прописки – інше місто, вирішила, що простіше буде змінити локацію голосування, аніж їхати за 150 км на один день (як же я помилялася!)

Через різні обставини мені вдалося дістатися до відділу ДРВ в останній день подачі документів, тобто у понеділок, 25-го березня. На щастя, їх не так багато треба: паспорт та довідка з підтвердженням про місце працевлаштування.

Читайте також: Скільки буковинців змінили місце голосування на виборах Президента

Маючи все необхідне, я прийшла до відділу о 16:00. Яким же було моє здивування та розчарування, що я не те що не одна тут, а навіть не в тридцятці (якщо не п’ятдесятці)! Людей було просто тьма… Я зайняла чергу, а за мною одразу ще людей зо п’ять, і з кожною хвилиною їх підходило все більше. Одразу на місці я почула в натовпі, що потрібна копія паспорта. Як добре (чи для людей, чи для установи), що в холі (або ж залі очікування) був копіювальний апарат. За ним стояла жіночка, котра за копію трьох сторінок паспорта на одному аркуші брала з кожного 4,50 (держава скрізь гроші зніме). Прямую я до цього апарата – а перед ним уже теж скупчення натовпу, щоправда, менше, ніж перше, та все одно велике. Поки стою тут, з кабінету, де приймають документи, вийшла пані і почала кричати, щоб уже ніхто не займав чергу за чоловіком, який був десь десятим після мене, тому що вона не встигне записати та оформити всіх.

Фото Дарії Тихович

І тут із натовпу полилися крики, мовляв, вона повинна прийняти кожного, тому що люди хочуть голосувати. Один літній чоловік навіть почав розповідати:

– Скрізь в інтернеті пише, що звертатися можна до 25-го числа включно, тому ви (працівники відділу ДРВ, -ред.)мусите до 24:00 сидіти на роботі і приймати всіх! (потім він іще неодноразово це повторював).

Отож, зробивши копію паспорта і заплативши за це 4,50, я повернулася до основної черги (за весь цей час вона не зменшилася, а навпаки – ще десь зо 15 людей підійшло).

Серед усіх мою увагу привернув один хлопчина. Він стояв позаду мене (певно, студент) і чомусь дуже ввічливо всіх пропускав перед себе, мовляв, потрібно, щоб кожен встиг пройти перереєстрацію, аби мав можливість проголосувати. Я ще подумала, який же він чемний, хоч і не повірила його щирості. А ще помітила на його курточці значок «ЗЕ! Команда» (мабуть, палкий шанувальник Зеленського). Та про студента цього згодом, адже він кудись відійшов, попросивши зайняти йому місце.

Простоявши ще 2 години, послухавши нарікання та скарги людей, я потрохи наближалася до знакових дверей. І тут якась жінка з натовпу як закричить:

– Усі, хто без заяви, йдіть і робіть копію бланка та заповнюйте його, аби не затримувати чергу в кабінеті!

Відтак люди, які нічого й не чули про ці заяви, заметушилися (зокрема і я, бо ні сном ні духом про якесь заповнення бланків) і подалися знову до жіночки з копіювальним апаратом. Простоявши ще одну чергу і вже маючи бланк заяви на руках, я почала його заповнювати. Не знаю, для кого робили їх, але половину з того, що там написано, важко розібрати – кожен заповнював, як хотів. Отож, пройшовши чергове коло пекла, я повернулася до вирішальних дверей. Якою ж втішеною була, коли побачила, що скоро мені заходити до кабінету! До речі, за весь цей час усе більше людей приходили і займали чергу.

Зачекавши ще 15 хв, я таки ввійшла в ці двері! І ось… моє чергове розчарування… У кабінеті переді мною товклися ще п’ятеро чоловіків. Єдине, що тішило, – тут було набагато спокійніше і тихіше, ніж за дверима, де хтось увесь час скаржився, нарікав, кричав. А ще повернувся той хлопчина зі значком на курточці «ЗЕ! Команда». І я крізь двері чула, як він почав усіх агітувати за Зеленського:

– От минулими роками не було гідних кандидатів. А зараз, дякувати Богові, є за кого голосувати. Єдиний хороший кандидат, який не має бізнесу, не був у політиці…

…відтак я припинила слухати, бо зрозуміла (або, радше, припустила), що цьому студентові просто платять гроші, аби він ходив у такі черги й агітував людей (не просто ж так він там стояв три години або й більше, пропускаючи всіх перед себе).

Так, у самому кабінеті я перебувала хвилин 30-40. Але (спойлер) це вже було останнє коло цього бюрократичного пекла. Тут я дізналася, що один із чоловіків просто не хотів діставатися до сусіднього села, де він прописаний, а хоче голосувати у Чернівцях, за два будинки від того, де проживає з дружиною (а вона саме прописана тут). Що все так довго, тому що система обробляє попередні дані. Що далеко не всім потрібно було писати заяву (як кричала жіночка в коридорі, спровокувавши своїм галасом хаос). Що інший чоловік, який дуже хотів іти на вибори, не зможе проголосувати, бо він не мав із собою всіх необхідних документів… І ось тут дійшла черга до мене. Я була дуже здивована –приємно, – що весь процес зайняв до п’яти хвилин. Працівниця відділу лише подивилася на мою довідку з місця роботи, ввела всі паспортні дані і сказала, щоб я прийшла за два дні за посвідченням. І все. Заяву навіть не подивилася (правильно там усе заповнено чи ні). Абсолютно нічого.

І в цей момент у голові виникли запитання. Чому виборці не можуть самостійно зареєструватися, занести всі свої дані, додати необхідний документ для підтвердження (навіщо хочуть змінити місце для голосування) в такій же системі онлайн? Для чого ці тригодинні вистоювання черг, псування настрою, втрата нервових клітин, біль у ногах та спині? Навіщо заповнення якихось папірців, на які ніхто й не глянув? Коли нарешті припиниться вся ця бюрократія?

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.

 

Залишити відгук

Залишити відгук