Чотирилапі – не іграшки. Як у Чернівцях працює Центр стерилізації тварин

Про те, у яких умовах живуть собаки з кішками, чому тварина з вулиці не обов’язково буде агресивною і як стати власником дороговартісного породистого красунчика задарма, читайте у нашому репортажі.

20 грудня минулого року Чернівецький притулок для тварин перейменували у «Центр стерилізації». Віднедавна реформована установа перестала приймати собак та кішок на утримання. Натомість працівники комунального закладу відтепер відловлюють тварин та після процесу обох карантинів і стерилізації відпускають на вулицю. Про те, у яких умовах живуть собаки з кішками нині, чому тварина з вулиці не стає автоматично агресивною і як стати власником дороговартісного породистого красунчика задарма, читайте у нашому репортажі.

Післяобіддя п’ятниці. Вдосталь натрусившись по недозалатаних дорогах рідного міста, нарешті дісталася до Центру стерилізації. Помічаю на невисокій зеленій хвірточці декілька розклеєних минулорічних оголошень про те, що тварин сюди більше не приймають. Але гучне привітання тутешніх мешканців гавкотом дали мені зрозуміти: чотирилапих тут удосталь. Назустріч, шурхаючи клейончастою курткою, до мене спішить чоловік.

А ви, пані, що тут шукаєте?

-Так хотілося б подивитися, як у вас тут тваринки живуть.

-То ходіть, – киває чоловік та різким рухом відчиняє огорожу. – Манька, ану тихо. Не бачиш, свої?

Незнайомець відсахується від мініатюрної пухнастої брюнетки. А та, певно, образившись, іде до миски з водою.

-Це ви кожну тварину тут знаєте? – запитую.

Аякже, – усміхається чоловік.

І невже для всіх знайшли клички?

Ну, це не наші, вже місцеві «прибилися» сюди. Поіменно знаємо тільки улюбленців – усіх неможливо запам’ятати.

Заходжу до невеличкого приміщення та знайомлюся з інженером центру – паном Олегом. Чоловік проводить нам невеличку екскурсію.

«Наша концепція зараз, – розповідає дорогою Олег, – це регулювання кількості тварин методом стерилізації та гуманної евтаназії для агресивних чи невиліковно хворих. Собаку ловлять, привозять до нас. Він перебуває 10 днів на карантині на сказ, потім стерилізація, а потім знову 10-денний карантин на реабілітації. Наприкінці робимо щеплення від сказу і відпускаємо. Обов’язково телефонуємо ще раз тим, хто залишив нам заявку про відлов.

Як відбувається весь процес? До нашої операторки Валерії надходить дзвінок. Вона приймає заявку, записує у відповідний журнал. І в порядку черги бригада ловців виїжджає та забирає тваринку. Якщо ж собака чи кішка не дається в руки, тоді виїжджають зранку зі шприцеметами. Тобто стріляють снодійним. Чому зранку? Аби менше народу бачило, аби не було дітей на вулицях. Це ж може якось страшно здаватися, ніби ми хочемо умисно зашкодити тваринкам – малеча може злякатися».

Крокуємо просторим коридором. Тут акуратно пофарбовані стіни та новенька підлога. Чомусь не можу поєднати побачене зі словами «притулок».

«Так, справді, робили ремонт нещодавно, – каже інженер-гід. – Привели до ладу каналізацію, пофарбували вольєри, зробили повну дезінфекцію приміщень. А ще змінили піддони, аби собаки не лежали на бетоні. На конструкції ставимо картон або ганчір’я, котрі волонтери віддають», – розповідає Олег та відчиняє двері кімнати.

Заходимо у невелике приміщення з кушеткою, дзеркальною шафою з безліччю скляночок та флакончиків. Посередині великий стіл, на котрому акуратно в рядок викладена пригорща медичних інструментів.

«Тут у нас операційна, – розповідає Олег. – Окрім стерилізації, також проводимо різні операції. Якщо собаку збила машина чи тварини «подряпалися» між собою, то, зрозуміло, ми зашиваємо. У нашому штаті повинно бути два лікарі та два фельдшери за статутом. Але зараз, на жаль, не можемо ще одного лікаря знайти – як розумієте, їх зарплата не зовсім влаштовує.

Тут для кожної тварини є вакцини від сказу, – каже чоловік, обертаючи в руках невеличку баночку ліків. – А якщо власник собаки виявить бажання, то поставимо і комплексні щеплення. Тому всі «чіповані» собаки у місті мають бути зі щепленням від сказу».

Виходимо зі «святая святих». Йдемо на кличні звуки гавкоту та скавуління. Заходимо у просторе приміщення з безліччю кліток із будами.

«Це доопераційний зал. Тут усі новачки центру проходять 10-денний карантин задля перевірки на сказ. Він проявляється саме впродовж цих днів», – каже Олег.

Проходжу повз клітки. Тут, напевно, не часто бувають незнайомці, адже пухнастики просто рвуться вперед до сітки та тішаться, демонструючи язики. Підходжу до відокремленої клітки. Якщо чорне – то журба, то це точно не про цього красеня. Статний і гордий далматин струнко сидить, ледь-ледь ритмічно постукуючи хвостом об піддон та демонструючи на власному прикладі всю біло-чорну філософію житя.

«Бігав вулицею дуже виснажений. Ще й худющий такий. Звісно, вже трішки встигли його відгодувати. До нас часто під час відлову потрапляють тварини, які втекли від власника. Ми їх фотографуємо, викладаємо у Фейсбук та намагаємося знайти господаря. Якщо впродовж 10 днів власника не знаходимо – подаємо цього собаку на прилаштування та шукаємо йому нового господаря», – каже Олег.

По сусідству з доопераційною палатою є і післяопераційна, але інженер радить туди не заходити – собаки на реабілітації.

Виходимо надвір. Тут гавкіт безлічі пухнастиків у перемішку з вітром глушить будь-які інші звуки.

Територія подвір’я умовно розділена на дві частини. З одного боку – окремі новенькі вольєри, з іншого – спільні огорожі для собак.

«Ось тут, в окремих вольєрах, у нас породисті собаки. Це ті, які втекли від господарів і першочергово йдуть на прилаштування. Ці нові вольєри побудовані за рахунок спонсорів. Це не держава виділяла бюджетні кошти», – продовжує Олег.

Оглядаємо породистих красунчиків. Олег каже, що у них частими гостями є хаскі. Здавалося б, усіма обожнювана порода, але охочих забрати світлооких не так і багато.

«Цей знайдений біля парку Шевченка. Навіть для цієї породи важко підшукати господаря. Хаскі самі по собі дуже втікливі. Їх обирають за якимись зовнішніми даними, а про наслідки не думають», – пояснює інженер.

«Собаки на прилаштування – в окремих вольєрах і з персональними бейджами. Ті, котрих стерилізують і вивозять – всередині у палатах. А ці, – каже Олег, показуючи на огорожу, –  перебувають у нас постійно. Вони роками назбирувалися, ще до часів реформування. Зараз собак ми, повторюю, не беремо на постійне утримання. На прилаштування у нас близько 120 собак».

Запитую інженера-гіда, який процес отримування собаки. Виявляється, процедура дуже проста. Людина телефонує, каже: «Хочу собі песика». Працівники центру надають усі паспортні дані тварини, а власника реєструють на спеціальному сайті. Також потенційному господареві видають відповідний жетон із QR-кодом. Якщо тварина загубиться, за допомогою будь-якого ґаджета можна буде визначити, хто її господар.

«Ну що, йдемо до киць?» – запитує Олег.

Ствердно киваю головою. Підіймаємося широкими залізними сходами на другий поверх. Тут живе 16 котів та кішечок. Вони, як розповідає чоловік, усі давно чекають на господаря. Всередині дуже світло та тепло. Пафосну котячо-царську атмосферу розбавляють хіба що саморобні різнокольорові циліндричні іграшки.

«Нема тенденції, що котів хочуть менше, ніж собак, чи навпаки ж. – розповідає Олег. – І тих, і тих мало беруть. Усіх котиків, як і песиків, ми стерилізуємо, вакцинуємо – так і живуть тут іще з періоду, коли ми були притулком. Зараз нових на утримання не беремо. А загалом сюди до нас часто екскурсії зі школи водять. Дітки приносять їсти котикам і собачкам. Періодично приходять також нам допомагати з Української академії лідерства. Вони прибирають за кішками, вигулюють собак, підгодовують».

Строката кішка, вигинаючись та муркаючи, обводить хвостом черевики.

«Забирайте собі! Бачте, як полюбила вас? Або ось цю білу пухнасту беріть. З різними очима», – пропонує Олег.

Виходимо з котячого царства та проходимо до кабінету операторки Валерії. Жінка переконує: менше людей хочуть здати тваринку, ніж забрати. Зараз у центрі 174 собаки, приблизно 30 із них – на стерилізацію. Окрім цього, стабільно є 16 котів.

«Нині, так би мовити, сезон, – каже жінка. – Чомусь беруть собак на весну-літо. Всі переконані, що взимку собака помре від переохолодження. Але ж у нас він також на вулиці перебуває, у такому ж догляді. Тобто це недоречно. Про все потрібно думати індивідуально. Сьогодні от забрали собачку, вчора не було, позавчора одного. Приблизно забирають по 1 собаці на день або ж через день. Люди ніби і знають, що у місті є такий центр, але, з іншого боку, орієнтуються, що притулок лише забирає усіх. А мало хто знає про прилаштування, іноді дивуються, що у нас є собаки, яким ми шукаємо господарів».

Валерія розповідає, що віддати собаку в хороші руки трохи важко. Тому що, коли приходять люди, їм розповідають не тільки усі «за», але й усі «проти». Тобто все те, з чим людина зіштовхнеться.

«Наприклад, у нас зараз є 3 хаскі – це доволі специфічна порода. Багато хто заводить цього собаку тільки через зовнішні дані, але люди просто не готові. От сьогодні вже приходили забирати того хлопчика (хаскі, – ред.), але потім я зрозуміла, що у них просто немає банальних умов. Для хаскі, безсумнівно, треба вольєр. Він не буде у буді сидіти, а через ось той парканчик, який мені показували (до пояса), просто перестрибне за секунду. Ми вдруге вже прилаштовуємо цього песика. Першого разу він просто втік. Усе підбираємо індивідуально – під можливості людини, її сім’ю, побут. Для цього потрібна співбесіда», – каже Валерія.

Тут переконані: якщо кажуть, що доросла тварина з притулку чи з вулиці буде поводити себе агресивніше, ніж та, яку людина виховувала з перших днів, це дуже сумнівно. Все залежить не лише від собаки, а і від людини.

«У мене, наприклад, є собака з вулиці і є з притулку, але ж якось ми підлаштували їх обидвох під свою сім’ю, – розповідає Валерія. – Живуть у мене вдома, з моїми маленькими дітьми. Та й з іншими собаками. І без жодних агресій. Ми іноді забираємо собак «за покусами». Але чомусь, коли їх привозять до центру, всі такими «няшечками» стають. Не знаю, як треба спровокувати тварину, щоб вона погризла когось. Таке іноді трапляється, якщо в зграї декілька собак, котрі вирішують між собою, хто у них головний. Але коли їх роз’єднуєш – усі безмежно милі. Більшість із них ми вже прилаштували, люди всі задоволені. Якщо господар адекватний, орієнтується більш-менш у собачих звичках, то точно зможе виховати тварину під себе. Тоді вона буде не просто іграшкою, але й вірно служитиме вам».

Якщо ви хочете допомогти центру, або ж стати господарем якогось красунчика чи красуні, звертайтеся за номером телефону: 095 526 00 45

Анна Колісник

Фото Ірини Болести

 

Залишити відгук

Залишити відгук