0
21 березня весь світ відзначає день людей із синдромом Дауна.
Сьогодні до Всесвітнього дня людей з синдромом Дауна у місті проводять різні акції, концерти та флешмоби. Однією із головних учасниць усіх благодійних заходів є і Маша Кушнір. Їй 18. Вона навчається на першому курсі у Чернівецькому професійному ліцеї сфер і послуг. Дівчина буде помічницею вихователя або соціальною робітницею. Окрім цього, Маша є акторкою театру «Особливі серед нас», також займається англійською та співом. А нещодавно навіть записалася на курси масажу. Мама Маші – пані Марія переконує: дочка завжди робить те, що їй справді подобається, адже до неї ніколи не ставилися, як до «особливої», а просто виховували, як і будь-яку іншу дитину. Про історію особливої сім`ї та те, чому ніколи не потрібно переставати вірити в себе, читайте у нашому інтерв’ю.
Маша
Про навчання і майбутню професію
Ще коли я ходила до садочка, дуже надихнулася прикладом наших вихователів. Ці люди постійно перебувають із дітьми, вони виховують у них особистість. Моя вихователька надзвичайно піклувалася про нас. А її дочка була помічницею вихователя за спеціальністю. Ми її усі полюбили, вона навіть нам казочки перед сном читала. Саме за її прикладом я і хочу бути помічницею вихователя. Бо я дуже сильно люблю дітей. Також соціальний робітник – дуже потрібна професія. Це людина, котра не лише дітьми опікується, а ще й людьми з інвалідністю, людьми похилого віку, дітками-сиротами. Суспільство має це цінувати.
Мені дуже подобається навчатися. Люблю сам процес. У першому семестрі все здала добре, навіть економіку – те, що ніколи не могла витягнути у школі. Мій улюблений предмет у ліцеї – «Соціальна робота». Наша директорка його викладає і так багато всього розповідає!Але рука не болить писати багато – нам же друковані конспекти дають, можна пофотографувати. Це полегшує процес.
До речі, я дуже швидко звикла до своїх одногрупників – одразу подружилася зі всіма. Нас у групі 22, і жодного хлопця, уявляєте? Отак на 8 Березня ми вітаємо одна одну. Хіба що хлопці можуть привітати з інших груп. Мене, до речі, вже 2 хлопців із ліцею запрошували на чашку чаю, але я відмовила – не хочу з ними зв’язуватися, поки я ще навчаюся. А вони курять, п’ють – нащо мені таких?
Самородок
Не можу вибрати, чим хочу займатися – співом, акторством чи роботою з дітками. Знаю, що одразу з ними трьома впораюся. Але спів мені все-таки найближчий. Перед тим, як робити домашні завдання, люблю поспівати. Зараз я, до речі, пішла на курси масажу – їх проводять на базі ліцею. У нас там є три великих гуртки: танців, співу та акторів-аніматорів. Але я не хочу йти до аніматорів, я вже акторка!
А ще я люблю куховарити, як моя бабуся. У мене потроху виходить. Сама вже салати вмію робити. З плавлених сирочків – мій улюблений. Просто треба варені яйця, сир, майонез, часник і плавлені сирочки. Все перемішати – дуже смачно виходить, обов’язково спробуйте!
Мені дуже подобаються заняття з англійської. Туди я приходжу за годину до початку. Не уявляю, як це можна запізнитися – дуже відповідально ставлюся до всього. Англійську вчу для себе, принца-іноземця ж поки що не шукаю. Насамперед іноземна мова мені потрібна для того, щоб співати.
Зараз я пішла на гурток співу. Вперше на великій сцені я співала на свій День народження в одному з ресторанів – там така акустика! Змалку звикла співати у закритій кімнаті, не хотіла показувати свого голосу, а тут вперше перед людьми. Так, трусилися ноги, тремтів голос. Взагалі страшно не було – більше мама плакала, напевно. Я ж терпляча дівчинка, бачила, що навколо багато людей, але про це не думала. Першочергове завдання для мене було проспівати.
Думаю, якщо в мене вийде все зі співами з Танею, з якою ми розспівуємося (Тетяна Дяченко – керівниця ГО «Особливі серед нас», – ред.), то, можливо, це стане моєю основною діяльністю в майбутньому. У неділю, до речі, їхала з мамою у студію звукозапису. Там ми вперше робили фонограму до пісні.
Мені іноді кажуть: «Маша, в тебе так багато всього: масаж, англійська, співи, акторство. Зупинися трохи, менше роби». Та для мене все це дуже важливо. А особливо музика, бо коли я була маленькою, захопилася «Ранетками» – їх усі дивилися. Після цього взяла собі гітару в руки і почала співати. Хотіла бути, як Наташа. Я ніколи не ходила до музичної школи. Навчилася співу сама – самородок.
Могла би бути MK
У мене багато улюблених українських співачок: Тіна Кароль, Ані Лорак, Світлана Лобода. А ще я дуже люблю «Океан Ельзи». Мені ще дуже подобається Настя Каменських. Вона зараз NK, а я могла би бути MK – майже те саме.
Зараз дуже сумно, що деякі артисти забувають слова на сцені. Це, напевно, найгірше було б для мене – я ніколи собі не дозволяю недовчити. Просто повторюю 5, 10 разів.
Нещодавно дивилася «Євробачення», там вболівала за «KAZKA». Дуже не сподобалося те, що виграла ось та MARUV. Як така співачка може посісти 1 місце у цій ситуації? Та і взагалі, чому вона прийшла туди, маючи гастролі в Росії? Росія – це країна-агресор, Крим окупований – і все. Хай повертається в Росію на гастролі і не соромить нас. Вона ж не співачка навіть, просто трохи потанцювала на сцені, трохи повимовляла слова – от і весь виступ.
Королева Океану
10 квітня знову має бути вистава «Океани». Там я граю Королеву Океану. До концерту швидко готуюся. Я стараюся не пропускати жодних цікавих подій у місті – беру участь у різних фестивалях, концертах. До речі, можете мене знайти в Інстаграмі і підписатися. Я там виставляю круті фото з різних заходів. Маю багато підписників, серед них навіть артисти, які лайкають мене.
У мене, до речі, незабаром має бути день народження – 22 серпня. Вже придумала подарунок. Хочу замовити в мами з татом раідомікрофон, щоб я вже не мучилася з дротовим. Маю вдома синтезатор та фортепіано – це старшої сестри. Вона зараз навчається в Івано-Франківську, але коли приїжджає, іноді грає, а я одразу підспівую. Тільки ми з Анечкою в родині співаємо. Хіба що наша прабабуся ще така співуча. Щось тато намагається, але думаю, його треба ще підучити трохи – займемося цим із сестрою влітку.
Мама Маші (Пані Марія)
Нічого не забороняти
Усе, що зараз робить Маша, – тільки її бажання. Я ніколи не забороняю нічого робити, якщо вона придумує якесь цікаве заняття для себе. Бути соціальною працівницею – її власне бажання. Ми ходили по різних училищах після школи, дивилися, яке було б найкраще обрати. Я навіть намагалася нав’язати, аби вона була десь у кулінарному – це цікаво. А їй це не подобалося. Вона прямим текстом говорила: «Мама хоче мене туди засунути». Ось так ми ходили з одного місця в інше, а потім Маша обрала свою нинішню спеціалізацію. Зараз дочка щодня добирається з Кам’яної (Сторожинецького району). Встає вранці, о 5-6, аби не запізнитися на пари. Іноді я її підводжу. Вона дуже відповідально ставиться до навчання.
Дотримуватись правил
Нюансів у школі загалом було дуже мало. Хоча я боялася, що їх буде більше. Але Маша завжди зараджувала собі сама. Просто могла дати здачі, якщо її вдарили. Після цього її вже не чіпали. Маша сама ніколи не проявляла якоїсь агресії. Дочка старається жити за принципом «аби всім було добре, і мені було добре». Ми завжди намагалися виховувати її так, щоб вона у будь-якій ситуації могла постояти за себе. Наша Маша рідко ображається на когось.
Марія Кушнір (мама Маші)
Коли Маша була у сьомому чи восьмому класі, трапилась цікава ситуація. У нашій школі є камери – навіть у коридорах та роздягальнях. Якщо Маша мала у роздягальні гачок, куди ставила одяг, то це був лише її гачок. Там нічого не валялося – все було у сумці, складене. Одного разу сталося так, що Маша прийшла з фізкультури, а її черевики розкидані, сумки нема. Дочка розповіла, що бачила, як однокласник взяв її торбинку і поклав туди своє взуття. Маша каже, мовляв, це моя сумка, віддай. Він: «Відстань, це моя». І що Маша зробила? Вона пішла до директорки (в неї був пульт від камер) і пояснила ситуацію. Я вже пізніше казала, що не треба було таке починати, віддала би хлопцю пакет, принесла б собі з дому новий. А вона: «Ні, мамо, то був мій пакет». От директорка мусила відкрити записи, подивитися. А вже наступного дня того хлопця поставили на місце. Бо у дочки є конкретні принципи: якщо це правильно, то, усі повинні так це сприймати. У неї ніколи не було такого, що від когось щось забрати чи комусь збрехати, схитрити щось. Якщо є якісь правила – значить, їх треба дотримуватися. І все.
Особливі ми всі навколо
Якщо хтось особливий, це не означає, що треба йому пояснювати по-особливому. Що вона запитує – те я, чоловік чи сестричка і відповідаємо. Наша Маша дуже допитлива. Це ще зі школи. Якщо її щось цікавило, ми завжди йшли на зустріч і все пояснювали. Я не бачу в цьому нічого особливого. Я так і старшу дочку виховувала, а Машу – тим паче. Старалася, щоб у нас усе було так, як і в усіх. Це так із сім’ї іде – не потрібно робити щось інакше. Бо так потім сприймається і в садочку, й у школі. Я їй ніколи не казала, що вона особлива. Просто завжди наголошувала: «Якщо тобі щось не подобається чи якщо тебе хтось ображає, і ти можеш зарадити собі сама – роби це. Якщо розумієш, що не впораєшся – одразу кажи мені чи татові, ми допоможемо».
Для мене і тата вона, звісно, особлива. Але це слово я сприймаю, напевно, не зовсім так, як усі, хто його чують. Якщо в Маші це зараз виходить так – я дуже рада, завжди допомагаю в тому, аби в неї ще більше вийшло. Особливі ми всі навколо, а якщо суспільство ділитиме себе на «особливих» і «неособливих», то з цього нічого путнього не вийде.
Про сприйняття у суспільстві
Маша росте з тим, що є діти, люди середнього чи літнього віку, котрі потребують чиєїсь допомоги. Наприклад, у нашій школі було декілька таких учнів – діти з ДЦП. Інші допомагали їм ходити з класу в клас, носили сумки, допомагали ноги переставляти по сходинках. Це все робили самі діти. Ось і Маша вчилася з цим, бачила, як усе відбувалося. У нашій школі всі дуже нормально до цього ставилися.
Є дитина, котра може собі зарадити, може нормально ходити та бігати. А є та, котра цього не може. Дуже важливо, що у будь-якому класі є такі діти, котрі можуть допомогти тим, хто цього потребує.
Маша завжди розуміла інший бік цього всього – вона знала, що бере участь у якомусь благодійному концерті, допомагає збирати кошти на якусь операцію. Але не було такого, що вона «особлива».
Маша мені, до речі, хвалилася, що у неї вперше брали інтерв’ю, як у акторки театру «Особливих». Розповідала, що зовсім не хвилювалася, їй навіть сподобалося. Якби ви чи хтось інший Машу десь образили – на те вона якось негативно відреагувала б. Те, що вона почує слово «синдром»… Вона давно це чує. Якщо вона не розуміє якесь слово, одразу починає «ґуґлити», або ж просто виписує десь, аби ввечері запитати мене.
Неособливе ставлення до особливих
Я ніколи не робила з неї якусь іншу. Якщо Маша мене не послухає чи десь провиниться – я сварю її так, як і будь-яку іншу дитину, як і свою старшу сварила. Я завжди бажала, аби в нас було все так, як у інших. Ніколи не хотіла, аби її чи мене хтось жалів. Завжди думала, щоб в нас ставилися до всього цього, так, як і в усьому світі. Чому у нас таке ставлення?
Добре, що зараз повернулися до таких дітей. Їх же, насправді, можна вчити, про них можна розповідати, знімати якісь передачі. Багато всього робиться задля цього. Але дуже багато залежить від того, як самі батьки будуть до цього ставитися, що вони будуть робити, аби їх і їхніх дітей сприймали нормально. Це велика філософія.
Можна багато говорити, сперечатися, але я все робила так, як відчувала у душі. Зараз добре, що батькам не заламують руки і навіть допомагають розвивати дитину. В мене такого не було. Тільки й чула: «А що ви робитимете, якщо потенціал закінчиться?». У нас є спецшколи, спецсадочки, але я не хотіла, аби вона туди ходила. Я не знаю, як правильно, і чи взагалі я робила правильно, але зараз з острахом очікую кожного року: не знаю, що буде далі. Та сподіваюся, що все буде добре, бо так має бути.
Анна Колісник
Фото Ірини Болести
