Про моду і сережки шести поколінь. Наталія Гриценко презентувала другу книжку про Чернівці

Вона має назву  «Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею і кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом».

Нова книга Наталії Гриценко «Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею і кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом» продовжує і доповнює історії вже відомого читачам видання «Місто пахло корицею й кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом».

Робота над двома книгами розпочалася з того, що Наталія Гриценко разом зі своєю мамою уважно переглянули сімейні фото й підписали кожне з них.

У цьому виданні історія Чернівців постає через родинну історію бабусі та дідуся авторки – пана Юліана та його дружини Альбіни й інших членів родини.

«Якщо у першій книзі пані Наталії головний герой – родина, то у другій образ пана Юліана вже дещо розмитий. Натомість з’являється дуже багато чернівчан, ідеться про стиль і спосіб їхнього життя, постають образи сусідів. Книга легко і просто написана, вона дуже щира», – сказала на презентації редакторка книжки Інга Кейван.

На презентацію прийшли родичі Наталії Гриценко. Зокрема, й дядько Любомир, який живе у родинному домі, що описаний у цій історії.

«Мій дідусь із бабусею так поділили родинний архів: мамі дісталася вся жіноча частина (фото, листівки, журнали), а дядькові Любомирові – документи. І ось саме у дядька ми знайшли детальну біографію мого дідуся. Цьому присвячений розділ «Зайві люди». Мій дідусь був членом українського академічного товариства «Запороже», яке діяло у Чернівцях до Другої світової війни. Коли члени товариства на одному зі свят освистали румунський гімн, «Запороже» заборонили. Його учасники збиралися підпільно. А 1940 року, коли у Чернівцях зустрічали радянські війська, Юліан від імені робітників міста проголошував доповідь. Його біографія не проста. Коли м’ясокомбінат, де він працював, евакуювали, дідусь пройшов нелегкий шлях з дому і назад додому… Повернувся психологічно виснаженим. Тема війни вдома завжди була табу…» – розповідає авторка.

У книжці є дуже цікавий епізод про сусідів – родину Філесів. Антон Філес керував у місті інститутом танців. Коли 1940 року націоналізували землю Юліана та Альбіни, вдова Філеса подарувала їм своє помешкання. І родина героїв книги все життя молилася за Філесів. Загалом авторка змальовує надзвичайну теплоту і приязнь між сусідами різних національностей.

«Трохи далі – будинок удовиці-чешки, пані Гулій. Вона була зовсім одинокою, але надзвичайно доброзичливою. Дуже любила дітей.  А ще пані Гулій мала найкраще подвір’я – ідеально чисте, де цвіли різні квіти. Ще далі з цього ж боку жив із дружиною вельми приємний пан, який, проходячи повз їхній будинок, завжди казав: «Цілюю ручки», саме «цілюю»… А єврейська родина оселилася в однокімнатній квартирі сусіднього будинку після війни. Глава сім’ї пройшов усю війну, був льотчиком, мав багато нагород і важке поранення. У них завжди пахло цибулею, і всіх пригощали мацою саме вони. Господиню звали Мара, і час від часу вона повторювала: «Пані Альбіна, знаєте, за що я вас люблю? За те, що ви маєте жидівську голову».

Авторка книжка прийшла на презентацію з родинним архівом, частина якого проілюструвала книгу. Це давні журнали мод, весільні запрошення, сімейний альбом 1910 року та особлива реліквія – історія Чернівців, яку написав відомий історик Раймунд Фрідріх Кайндль.

«Якби не робота над моїми книгами, я би й половини про свою родину не знала. Наприклад, у нас від покоління до покоління передавали сережки. Зараз я їх передала своїй онучці, а коли взяла в руки старі світлини, побачила ці сережки ще на моїй прабабусі. У нас удома зберігся фрагмент весільного букету бабусі та її молитовник».

Пані Наталія також продемонструвала набір весільних запрошень на вінчання.

«Ми були католиками, тому це запрошення на вінчання у греко-католицьку церкву та костел – українською, польською, німецькою мовами. Що мене вразило – вінчалися ввечері – о 19 годині».


У цій книзі Наталії Гриценко багато розповідей про одяг чернівчан. У виданні можна побачити світлини з модних журналів.

«У нас вдома стільки журналів! Навіть датовані 1892 роком. Я з дитинства знала всіх міських кравчинь, бо ходила до них із бабусею та мамою», – каже авторка.

Ось уривок із книжки про чернівецьку моду:

«У них на вулиці жила одна ґандрабата домна, яка мала велику колекцію головних уборів. Свого часу вона зі смаком одягалася й під кожне вбрання підбирала відповідний капелюшок.  Але настали часи, коли все змінилося, а ця пані, як і раніше, продовжувала носити свої головні убори, які давно вийшли з моди. Пан Юліан пригадав, що жінки в часи його молодості не носили взуття на високих підборах, вони були середнього розміру. Але ж панчохи… шовкові… прекрасні… який ефектний вигляд вони мали на тендітних ніжках», – ідеться у книжці.

Власне, є припущення, що Наталія Гриценко продовжуватиме писати родинну історію, і третя частина може бути присвячена кулінарії. У пані Наталії є зошит із рецептами прабабусі суто буковинської кухні.

Ця книжка побачила світ у «Видавництві 21» у рамках міської програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.

Наталія Фещук

Фото Ірини Болести

Залишити відгук

Залишити відгук