Чи заплатять буковинцям гроші за 1940-й рік та кому допоміг румунський паспорт

Про те, чому правонаступники СРСР не виплатили Чернівецькій області компенсацію за окупацію та як грабували власників майна на Буковині після анексії радянською владою.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику, де, крім звичних розповідей про багатокультурне затишне місто часів царя Панька, торкається тем серйозних, більш наближених до реальності.

Важко зрозуміти, які сьогоденні новини стануть ще актуальнішими завтра і торкнуться безпосередньо нас. Навряд чи багато хто звернув увагу на те, що Естонія вимагає компенсацію від Москви за окупацію 1940 року у розмірі мільярд двісті мільйонів євро. Це здається порожнім жестом. Однак жест цей юридичний. Ініціював його, до речі, естонський міністр юстиції. За певних умов це може мати наслідки. Влада змінюється, а закон і вимоги залишаються.

У Чернівецькій області, яка того ж 1940 року була анексована СРСР, теж мали б над цим задуматися. Тим паче, що свого роду компенсації виплатили. Але не всім. Буковинці з румунськими паспортами мали можливість свого часу отримати грошову компенсацію за втрачену на території області у 1940 році власність. Як відомо, комуністи націоналізували не тільки підприємства та магазини, але й переважну більшість приватних будинків і земельних ділянок. Декілька років тому була спеціальна програма Євросоюзу щодо виплат компенсації громадянам Румунії за втрачене тоді (у 1940 році) майно. А гроші на виплати, очевидно, були німецькими. Всі пам’ятають, що прихід радянської влади на Буковину став результатом змови якраз Німеччини та СРСР, так званого пакту Молотова-Ріббентропа.

Якщо румунський паспорт давав можливість одержати таку компенсацію, то чим гірший український? Чому Україна не отримала виплат від Євросоюзу чи Німеччини? І чим займається міністр Клімкін, який так чарівно світив у Чернівцях свій шалик і штиблети, гідні Остапа Бендера? Цим би і мав займатися.

План радянських військових Бесарабської операції (генерала Ватутіна) на випадок, якщо Румунія не погодиться з умовами ультиматуму СРСР (початок червня 1940 року)

З іншого боку зрозуміло, що подібної ж компенсації варто вимагати від російського уряду. Оскільки РФ є правонаступницею СРСР, було б корисно просто заявити юридичну претензію, як це зробили естонці. Й обґрунтувати її. Саме так роблять в інших країнах. Однак, заглядаючи в очі Гройсмана і Клімкіна, сподівань на це небагато. Тому поштовх цих процесів міг би бути поданий із місць. Принаймні, Євросоюз міг би заплатити. Тому що нерівність умов очевидна: частина людей мали змогу отримати її, частина – ні.

Звісно, питання реституції набагато складніше. Адже йдеться не тільки про повернення грошової компенсації за втрачене, а іноді й просто – власності. Поки цю тему не обговорюють у суспільстві, але треба знати, що жодна з країн, яка прагнула бути у Євросоюзі, не оминула цього питання. Жодна. Тому що, як не дивно нам здасться у нашому рейдерському царстві, право приватної власності у Європі є священним.

Висвітлення такого питання потребує доволі специфічних знань, тому не будемо на ньому зупинятися. А зупинимося на історії.

Цього разу хотілося б поділитися декількома документами, що передають атмосферу, в якій відбувався грабунок власників 1940 року на Буковині. Документи набагато цікавіші інтерпретацій.

Власність передавалася за загальним рішенням Президії Верховної ради СРСР від 15 серпня 1940 року за підписом М. Калініна.

Ось сторінка з багатосторінкового переліку відібраної власності:

Акт передачі власності одного з будинків на вулиці Турецькій

 

І, ближче до фіналу, найемоційніші документи. Листування чернівчанки з депутатом Грушецьким щодо відібраної власності. Таких листів були сотні.

 

Усі фото з фондів Державного архіву Чернівецької області

1941 року сталося диво. Чернівчани почали подавати позови у радянські суди. Так, як звикли це робити щодо відібраної власності… й подекуди вигравали. Радянська законодавча база ще не була відпрацьованою, а спритні чернівецькі адвокати за допомогою юридичних лазівок і хабарів повертали власність господарям. У це важко повірити, виходячи з наших уявлень про сталінщину. Але це так.

Одним із таких щасливчиків, який повернув собі аж триповерховий будинок у центрі міста, був архітектор Готтесман. Сталося це напередодні нападу Німеччини на СРСР. За декілька днів. Дивно, але Готтесман зберіг власність і пізніше. На пам’яті чернівчан він залишився єдиним власником багатоквартирного будинку у радянські часи. Тож закінчимо спогадом про цього легендарного Готтесмана (автор спогаду чернівчанин В’ячеслав Бакіс).

 «Перехожі, які зустрічали його на вулиці, не тільки не підозрювали у ньому домовласника, вони навіть приймали його за жебрака. Худезний старий в обтертому чорному пальті, з чорною базарною сумкою, у чорній вушанці набакир, на кінці його крючкуватого носа звисала сенільна крапелька. А між тим це був крючкуватий ніс Фейджіна, Шейлока, Скруджа.

Маркус Готтесман володів триповерховим будинком на проспекті Сталіна (тепер вулиця Головна) і навіть (він дожив майже до дев’яноста) встиг поволодіти ним на проспекті Леніна, коли після ХХ з’їзду всьому, що носило ім’я Вісаріонича присвоювали ім’я Ілліча. Будинок стояв навкіс від залізничних кас, через декілька будинків на тому ж боці вулиці, де розташований відомий кожному чернівчанину будинок-корабель.

Вузькі, немов у башті, стерті сходи між запліснявілих стін, що були заліплені, немов вугрувате обличчя пластирами, псоріазними дверима, ввійти в них можна було тільки зігнувшися. У цьому будинку єдиний раз у житті побачив двері просто зі сходів, а не зі сходової клітки. Просто з маршу, уявляєте? Що протирічило всім мислимим дизайнам. Кафка? Але це було саме так.

Нема сумнівів, що дім був від початку задуманий як нічліжка. (Може, тому й не реквізувала його у Готтесмана радянська влада, яка посоромилася від власного імені поселяти трудящих у нічліжці: у приватному порядку — ваша справа, а ми тут при чому!)

Тут і там на сходах були написи крейдою: «Нє соріт!». «Нє стафіт фєдро на лєсніца», «Ві нє заплатіл за фєфрал». Слова були майже російські і написані кирилицею — але написані так, немов готичним шрифтом.

Електричні розподільники від квартир були в його одинокому лігві на першому поверсі, і якщо хтось затримував квартплату, світло у відповідній квартирі гасло».

Нормальним було б, якби випрацьовувалося певне ставлення, розуміння проблеми і шляхи до її прийнятного, і навіть корисного вирішення.

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

 

Залишити відгук

Залишити відгук

Коментарі

  1. Эмиль Крупник
    Лютий 23, 2019 о 21:06

    Интересно, очень!
    Одно апропо: там, где живут живые люди всегда все сложнее наших представлений и понятий. Ибо они – представления и понятия – всего лишь модель действительности, неизбежно упрощенная…

    • С.В
      Лютий 23, 2019 о 22:20

      Так не роман. Всего не напишешь))

    • Чернівчанка
      Лютий 24, 2019 о 15:23

      Ги. Ваша сім’я теж влізла перед війеою в чужу квартиру. Боїтеся, що попросять на вихід?

  2. Василь Буковинець
    Лютий 23, 2019 о 22:19

    Цікаво. Лише ріже око не досить обгрунтований “наїзд”на Клімкіна і Гройсмана. Питання реституції більше можна закинути Кравчуку, коли питання повернення власності реабілітований особам замінили на символічну компенсацію, і згодом, коли колгоспі землі поділили не між колишніми власниками, а через принцип зрівняйлівки