Небесна сотня. Вшанувати, не можна забути

Кандидат філософських наук Максим Кияк пише, що одного вшанування чи згадування Героїв Небесної сотні недостатньо. Своїм подвигом вона розірвала замкнене коло багатьох років поневірянь і помилок нашої історії.

maidanmuseum.org

  «…але щодня тепер

                                                                  Вже без шин і бочок

                                                                 Я гортаю фото вбитих героїв

                                                                І бачу в них ті ангельські риси»

  (Христина Венгринюк, «000291»)

Уже п’ять років, а підібрати слова досі складно. Не лише через свіжість роз’ятрених спогадів, але і через масштабність тих подій. Напередодні написання цієї статті передивився численні відео про трагічні дні лютого 2014 року та пройшовся місцями, які тоді перетворилися на, без перебільшення, зону бойових дій. Можливо для того, щоби раптом не забути чогось важливого. А, можливо, і відчуваючи певну частку своєї провини.

Пригадую, як тоді, 20 лютого, мене розбудив дзвінок товариша, котрий повідомив про численні жертви розстрілу на Майдані. 19 лютого впродовж усього вечора й до пізньої ночі я допомагав носити бруківку та шини до барикад. Повернувшись додому, через втому відразу ж заснув, забувши налаштувати будильник. Цілком можливо, що серед тих, хто того дня був на барикадах, були і ті, хто назавжди ввійдуть у новітню історію України як герої.

Революція Гідності, котра сама по собі вже була глобальним феноменом, своєю чергою, подарувала нам такі феномени, як: Український кризовий медіацентр, Реанімаційний пакет реформ, Автомайдан, Вавілон 13, Stopfake, Вільний університет Майдану, Бібліотеку Майдану і, звичайно ж, Небесну сотню. Впевнений, що цей масштабний, хоч і трагічний феномен слугуватиме не лише прикладом саможертовності для прийдешніх поколінь, але і визначною складовою національної ідентичності. Здавалося б, голодомори, Сибіри та розстріли мали б викоренити в українців будь-який натяк на пасіонарність. Але Небесна сотня своїм вчинком здала іспит на зрілість нації. Продемонструвала, що українці є гідними наслідувачами своїх безстрашних предків, а не якимись там мовчазними малоросами. Саме з неї розпочалася фактична, а не формальна незалежність України. По суті, Герої Небесної сотні – перші, хто став жертвою російської агресії. Це вже після них була анексія Криму та Донбас з його небесними батальйонами та небесними бригадами.

Безумовно, Небесна сотня є унікальним феноменом, але у щирому пориві її героїзації важливо також і не вдаватися до її надмірної міфологізації. Так, вони були героями, але й, насамперед, людьми.

Слушно зауважив Борис Гудзяк: «Небесна сотня не є абстракцією. Ними міг бути я або ти». Вона аж ніяк не є певною безособовою категорією, а складається з конкретних і величних особистостей. До Небесної сотні входить як викладач, так і художник, як військовий реконструктор, так і історик, як географ, так і студент. Кожен із них заслуговує не лише на окрему статтю, але і на повноцінну книгу. І нехай вдавляться від власної ненависті рупори Кремля, котрі намагаються зображувати Героїв у якості «радикалів» або «асоціальних елементів». Але своїм подвигом Небесна сотня розірвала замкнене коло багатьох років поневірянь і помилок саме нашої, а не їхньої історії. Цей подвиг, ці Крути ХХІ сторіччя, подолали страх, який упродовж століть насаджувався українцям. За словами Володимира Голоднюка, батька Героя, його син «навчив його вірити, вірити у те, що перемога є можливою».

Згадавши рідних Героїв Небесної сотні, хочеться сподіватися також і на те, що колись вони таки дочекаються результатів розслідування щодо злочинів на Майдані. А вбивці та ті, хто давав злочинні накази, врешті-решт будуть покарані.

Тоді як батьки Героя Жизневського вже ніколи не дізнаються правди, хто вбив їхнього сина.

Та не менше за відсутність результатів розслідувань родичів Героїв пригнічує і часта байдужість державних структур. На початку російської агресії я разом із сотнями інших молодих ентузіастів пішли на держслужбу в одне з міністерств, аби «рятувати країну» та прикривати тил тих, хто щодня ризикував життям на Донбасі. Й ось, у день вшанування Героїв раптом почув знайому до болю «Пливе кача», що лунала десь із вулиці. Підійшовши до вікна, побачив, що відома пісня грає з динаміків школи навпроти мого міністерства. Мені важко було стримати емоції, а спогади змусили розчулитися. Проте чиновники, котрі тоді працювали поруч зі мною, навіть не звернули увагу на те, що діялося поруч із школою, й апатично продовжували свою рутинну справу.

Батько Героя Богдана Сольчаника сказав мені: «З часом через втрату сина мені аж ніяк не стає легше». Проте все ж родичі Героїв не схильні впадати у розпач й опускати руки. Зокрема, ще 2014 року вони створили громадську організацію «Родина Героїв «Небесної сотні», куди входить більшість рідних загиблих. Тих, хто під час Революції Гідності загинув від рук режиму, а це майже дві сотні людей.

Завдяки сприянню небайдужих організація втілила у життя масштабний проект під назвою «Відзнаки Героїв». Він передбачає окремі нагороди та проекти на честь кожного з Героїв, ґрунтуючись на тому, чим займався чи про що мріяв Герой.

Зокрема, відзнакою імені Сергія Нігояна будуть нагороджувати талановитих режисерів. А на честь наймолодшого Героя Небесної сотні – Назара Войтовича – у його рідному селі вже діє повноцінна мистецька резиденція.

Також в Україні вже є десятки вулиць і площ, названих на честь Героїв. Запланували спорудження меморіалу Героїв Небесної сотні у Києві. Та одного вшанування чи згадування недостатньо. Так само, як і не є достатніми сповнене чиновницького пафосу згадування про Героїв раз на рік.

У мене є питання до Міністерства освіти і науки, чому відомостей про Небесну сотню досі немає у шкільній програмі з історії України. Як і до наших МЗС і Мінінформполітики, адже про Небесну сотню та про її Героїв закордоном вкрай мало хто знає. Та й, зрештою, відповідним державним органам, у тому числі і Міністерству культури України, давно час ініціювати та розпочати роботу над виробництвом кінопродукції про події п’ятирічної давнини.

У вирі боротьби за гетьманську булаву напередодні п’ятої річниці буремних подій кандидати на посаду Президента публічно навіть не згадали про тих, хто справді поклав за свободу свої «душу й тіло». Про загиблих під час Революції Гідності нещодавно під час свого перебування в Україні згадали лише Голова Європейської Ради поляк Дональд Туск і… під час прес-конференції у Москві великий любитель страусів президент-втікач Янукович. Прикро, проте у гонитві за рейтингами вітчизняні політичні лідери та ті, хто бажає їх потіснити, забули про Героїв Небесної сотні, завдяки яким ті мають змогу брати участь у процесі боротьби за владу.

Вшанувати, не можна забути.

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

 

Залишити відгук

Залишити відгук

Коментарі

  1. Наталія Крісман
    Лютий 22, 2019 о 00:15

    ВОНИ ВМЕРЛИ Й ЗА ТЕБЕ!…🇺🇦💥🇺🇦
    Інститутська, столиця…
    Досі видно їх лиця,
    Досі чутно їх голос,
    Що відлунює болем…
    Ми забули урок цей!
    Хоч були за пів-кроку
    До жаданої волі,
    Кволі, надто ще кволі…

    В їхнім голосі – докір
    Нам, що чо’ла схилили,
    Бо у кріслах високих
    Ті, хто наші могили
    Оскверняють щомиті
    У лукавстві та зрадах…
    Час, народе, прозріти,
    Хоч майбутнього ради!

    Досі будять сумління
    Нам з небесної висі,
    Ми вслухатись повинні
    У їх душі пречисті –
    Щоб розвіяти морок,
    Щоб здолати всю скверну…
    Час відплати вже скоро,
    Йде пора неповернень!

    Досі видно їх лиця,
    Що так прагнули волі…
    Досі ходять убивці –
    Пишуть нам свої ролі –
    Кому вмерти чи жити?
    Кому “дати Героя”,
    Кому їсти до си’та,
    Кому в голоді стро’єм,
    Кому “грузом двохсотим”,
    Кому теплі Канари,
    Кому кия за спротив,
    Кому все і безкарно,
    Кому статки до неба,
    Кому скніти у злиднях…
    Вони вмерли за тебе…
    їм все чути і видно!…
    (Наталія Крісман)

  2. Алан
    Лютий 22, 2019 о 14:03

    Дякуємо, що не забуваєте. Бо наша пам’ять нині – це наш національний імунітет. Допоки не відновлено територіальну цілісність, допоки не покарано винних, ми не маємо права складати зброї.

  3. Igor
    Лютий 22, 2019 о 15:52

    Герої Не Вмирають!