Погляди дятлів на чернівецьку історію. Про декомунізацію, Павла Каспрука і мільйон на департамент

Про те, чому Павло Каспрук був першим демократизатором громади й останньою реальною жертвою комуністичної бюрократії.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов розпочинає історичну рубрику, де, крім звичних розповідей про багатокультурне затишне місто часів царя Панька, торкається тем серйозних, більш наближених до реальності.

Про любов до фашизму у толерантному місті, про екстремістів і знамениті теракти у Чернівцях, про те, як власність переходила з рук у руки, про великі драми посадовців і простих людей, про долі талантів, які цвірінькали в цій клітці міста, аж ніяк не захоплюючись нею. Це якось розбавило б цукровість надто глянцевих історичних публікацій. І, може, щось змінило б. Всередині нас. Тему для першої статті, однак, підказало життя, а не історія. І вона історична лише частково.

Днями доволі гучно вибухнула новина про те, що у Чернівцях створюватимуть Департамент декомунізації з мільйонним бюджетом. До речі, за певних обставин це мав би бути мій мільйон. Але якось не наважився. Коли політика заходить в історію, це у більшості випадків означає, що історія стає політичним інструментом, плантаціями локшини на вуха, уквітчаною ширмою, за якою знімають фільми для дорослих, і ще якоюсь фігнею. Насправді історія існує для більш красивих цілей: насолоди діамантами доль, для спогадів про забутих людей, які кинули виклик вічній системі тощо. Передбачуваний провал цієї правильної концепції історії (і в країні, і тепер на наших рідних теренах) мене дещо «непозбувно бентежить». Але дивного тут нічого нема. Між красивим і корисним люди часто обирають шкідливе і зрозуміле. Тож віддав нагоду побути бюджетним упирем і демоном декомунізації кудись у бік ВО «Свобода».

Тепер подейкують, безжальна рука декомунізаторів потягнеться до прізвища Каспрук, батько якого був головою Чернівецького міськвиконкому. Щоправда, про руку, що потягнеться, Олексій Каспрук стверджує. Але, можливо, має рацію. Напевно. Тоді це нудно. Забризкають тему бозначим, як голуби, історичну спадщину. Не відскребеш потім.

Як доволі глибокий знавець теми, кажу, що якраз про Каспрука майбутні чемпіони нашого хутора зі стрижки під одну історичну гребінку помиляються. Павло Каспрук був першим демократизатором громади, точніше методів керування й останньою реальною жертвою комуністичної бюрократії. Це нічого не додає і нічого не віднімає в Олексія Каспрука. Просто це так. Чи будуть про це розповідати? І чи для того створюватимуть департамент і мільйон?

Павло Каспрук під час зустрічі з мером Солт-Лейк-Сіті. 1989 рік, червень. Із фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею

А поки трішки розповім я, оскільки у нас історична рубрика. До 1985 року кар’єра Павла Каспрука йшла достатньо мляво. Була схожою на відзначення за вислугу років і певний інтелектуальний рівень. Як працівник ідеологічного фронту він міг наробити багато шкоди людям й отримати багато кар’єрних радощів. Але чомусь не робив цього. А багато хто робив. Краєзнавцям цікаво буде, що на першому етапі діяльності Каспрук займався, зокрема, церковними приміщеннями. В ідеологічно навіжені сорокові, п’ятдесяті роки радянська влада віддала їх під склади і виробничі приміщення. У сімдесяті будівлі почали руйнуватися. Їх вирішили зберегти. І зберегти їх вирішив… Чернівецький міськком партії. Для того 1978 року міськком видав постанову «Про незадовільне утримання і використання культових споруд у місті Чернівцях». Виправити ситуацію доручили якраз Павлові Каспруку. Про це і прихильники його не пишуть, і вороги. Тому що не знають. Склалася абсолютно парадоксальна для радянського часу ситуація, коли комуніст не руйнував церкви, а зберігав їх, поки деякі майбутні патріоти палали на партійних зборах. На таких парадоксах будується і стоїть життя. Стоїть. Поки не прилітають дятли, які міряють життя дзьобом.

Церква св. Параскеви

Сам не великий прихильник церков і сприймаю їх, як старовинні Діснейленди. Але коли їх зберігають, це подобається більше, ніж коли руйнують. Склад св. Параскеви (у тодішній версії) віддали під шаховий клуб, а Вірменську церкву планували під музей. Чи Павло Каспрук сам знайшов цю тему, чи вона знайшла його, вже не так цікаво. Просто в тій ситуації це було позитивною дією. Це рятувало будівлі, яким би чином це не обставлялося ідеологічно – такий цікавий історичний казус.

Хоча, звісно, не в тому була демократизація і не в тому жертва Павла Каспрука. Як відомо, під час алопеції – таємничої хвороби дитячого облисіння – тодішній голова міськвиконкому сприяв, по-перше, гласності події, у той час, як тодішній голова обкому Нівалов – її замовчуванню. Про це згадує екс-голова облздороввідділу Олександр Баніт.

У своїх спогадах щодо алопеції Баніт чітко визначає позицію Нівалова, як позицію агресивного замовчування. Міське керівництво, зокрема Каспрук, були за відкрите інформування населення про хворобу. Таким воно і було. Друга тодішня заслуга Каспрука – він провів активну санацію міста, очистив його. І це, мабуть, зменшило кількість лисих дитячих голівок у рази.

Фото з “Радянської Буковини”, 1988 рік

 

Зокрема, як бачимо, вивезли багато листя. А, між іншим, хвороба фактично розпочалася і закінчилася з листопадом. Це також цікавий факт. Можливо, збіг, а, можливо, й ні. Були мітинги протесту, але їх організаторів та активістів по-справжньому майже не чіпали. Після завершення алопеційної епопеї, замість нагороди, Каспруку призначили декілька перевірок його діяльності. За підсумками доводили, що він не встиг зробити те і те. У той час, як він займався алопецією. Й усі догани за невідому хворобу отримав, до речі, теж він. Красиво підрізали. Так? Так убивають людей. Вчиться, хто хоче, кому треба. Зрештою, онкологія виникає саме через нервове виснаження і постійний пресінг. Тому так, Павло Каспрук  свого роду остання жертва комуністичної бюрократії того часу. А не перший комуніст.

Можливо, порівняння з ситуацією Траяна Поповича не зовсім коректне. Але тут є однакове бажання допомогти людям всупереч номенклатурному своєму становищу. У невільній країні. До речі, і Попович швидко помер після своєї каденції.

Хтось може це не цінувати. Мені ірраціональні вчинки і прагнення дорогі. Я їх люблю.

Далі висловлюся туманно. Дятлам треба поїдати жирних хробачків і не торкатися ірраціонального. Старий журналіст Іван Агатій за декомунізацію грозить карами небесними (це надруковано на Букньюсі). Це було б цікавим наслідком, у дусі голлівудських фільмів (чому б ні?) Хоча, мабуть, ідеться про те, що кара може прийти за історичне шулерство, а не за декомунізацію.

Бажання здути деякі радянські буковинські авторитети здається привабливим, попри все. Але чи ним керуються?

Декомунізація впирається у нас в бознаякі міркування, а мала б розповісти про роль колишнього КДБ чи деяких діячів МВС, може ще журналістів чи діячів, які працювали з релігійними організаціями й ініціювали утиски і покарання. Але про них ніхто й ніколи не казав. Досі. Хоча саме силовики, а не клерки здійснювали репресії. Досі не чув, щоб хтось детально досліджував архіви КДБ, а тим паче УМВС у Чернівецькій області. Сорокові роки вивчали, а далі  ні. Що підказує рівень і мету, і підходи декомунізаторів.

Досліджувати Каспрука-отця і дитячі щоденники Карімової це все понурі політичні шашні. У цьому немає справжнього польоту. Не любити треба масштабно й обґрунтовано. І не когось, а щось. Обмальовувати долі, писати гіркі слова, ставити пам’ятники, складати вірші, розповідати про бунтівників і людей-інструментів влади. Мені соромно за наших майбутніх декомунізаторів. Вони будуть нудні, як не нудотні. Вони все мірятимуть на глибину свого дзьоба.

З цього приводу, якщо рішення про створення департаменту раптом пройде у міській раді, мені здається необхідним створити постійно чинну раду, яка перевіряла б, куди покульгав мільйон грошей, з якою метою, під який наперсток.

Із фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі. 

 

Залишити відгук

Залишити відгук

Один відгук

  1. Лидия
    Лютий 19, 2019 о 15:04

    Я работала старшим инструктором облсовета по туризму и экскурсиям
    Курировала самодеятельный туризм. Неоднократно согласовывала план