7
Екскурсія з дослідницею історії Чернівців Лесею Щербанюк кварталом вілл.
Архітектурна спадщина Чернівців – це не лише центр міста, а й цілий квартал приватної забудови біля парку Шевченка. Це вілли, шале та котеджі австрійського і румунського періодів на вулицях Федьковича, Щербанюка, Аксенина, Суворова. Понад століття тому це було затишне місце на околиці Чернівців.
Разом з екскурсоводкою, дослідницею історії Лесею Щербанюк ми прогулялися вулицею Федьковича. Наша мандрівка була наповнена історіями про архітектурні дива Чернівців, відомих особистостей, які тут проживали, та красою і духом віденської сецесії, швейцарського шале та аристократизму.
Двох годин нам не вистачило, аби детально роздивитися архітектуру цих вишуканих, розкішних, аристократичних та затишних будівель.
«Запрошую наших читачів на прогулянку зимовим кварталом Чернівців, адже у цей час тут особлива атмосфера, бо можна побачити елементи архітектури, там, де частину даху влітку закриває зелень. Отже, на початку XX століття, коли Європа починає трішки втомлюватися від метушні, клопоту, небідні люди з добрим достатком шукають можливість збудувати свої помешкання у затишних закутках. У Європі на той час появилася мода будувати місто-сад, який запровадили англійські урбаністи. Оскільки Чернівці ніколи не відставали від Європи, тут на початку XX століття вибудувався квартал для заможних мешканців. Це котеджі, вілли, шале. Головною умовою такої забудови був затишок, а ще – шматок землі, де можна облаштувати квітники і зелені насадження. Тоді вулиця Федьковича була околицею міста. Тут було дуже затишно: з одного боку – народний сад (парк імені Тараса Шевченка), Ботанічний сад, а з іншого – казарми та луги», – розповідає Леся Щербанюк.
Першою у цьому кварталі забудували вулицю Юрія Федьковича (раніше вона мала назву Garten Gasse, тобто Садова). Його назвали кварталом вілл у міжвоєнний період (1930-і роки) – саме на той час він найактивніше забудовувався. Це також вулиці: Олександра Щербанюка (колишня Чапаєва), Василя Аксенина (Фрунзе), Олександра Суворова.
«Зараз ми зануримося у вишукану розкіш віденської сецесії, міжвоєнний стиль (стиль кінця ХІХ – початку ХХ століття) з елементами функціоналізму. У Чернівцях будували за модою, яка була у Європі, але архітектори намагалися вписатися у місцевість, тому є аматорські елементи. Найцікавіші споруди (вони є пам’ятками архітектури місцевого значення) будували професійні архітектори. До речі, у Відні тоді діяло архітектурне бюро, яке практикувалося на котеджах. Їхні роботи – це цілі архітектурні ансамблі, вулиці. Будівництво безперечно погоджували у відповідних службах, які стежили, аби будівлі відповідали високому стилю. Це поверх-півтора, будинки з мансардою, обов’язково ламані дахи. До речі, чернівчанам у цьому кварталі затишно жилося у різні часи», – зазначила Леся Щербанюк.
Квартал вілл
Звертаємо увагу на будинок №5. Він не вирізняється особливою архітектурою, але дослідникам історії цікавий тим, що на вулиці Федьковича аналогічних є два – точно такий же наприкінці вулиці під номером №58 . Пані Леся каже, що їх, мабуть, споруджував один архітектор.
Праворуч будинок №8, зведений у міжвоєнний період. Це найрозкішніша архітектурна стилістика того часу.
«Вікна, сандрики, вежечки, колони – всі елементи румунського стилю для приватної забудови», – розповідає Леся Щербанюк.
До речі, у румунський період ця вулиця була названа на честь короля Румунії Кароля (Карла ІІ). А оскільки у цьому районі вулиці з усіх боків оточували казарми, їх називали іменами військових: Фрунзе, Суворова, Чапаєва. У міжвоєнний час – румунських генералів. Кожен період має своїх героїв.
Йдемо далі. Перед нами вілла під номером 14. Це споруда початку XX століття, приблизно 1910 року.
«Ця скромна будівля заслуговує, аби на ній встановили меморіальну дошку. Це ті відзнаки, якими ми пишалися б. Саме у цьому будинку поселився вчений-математик світової слави Ганc Ган. Він народився у Відні, навчався в університетах Відня, Мюнхена, Страсбурга й у світовому математичному центрі– Геттінгенському університеті, що у Німеччині. 1909 року він працював у віденському університеті, одружився з дочкою відомого германіста Лілією Мінор. Вона також захистила наукову працю з геометрії. Ця красива молода пара поселилася у Чернівцях на вулиці Федьковича. До речі, Ганc розробив три напрямки математичного аналізу, який мав вплив на розвиток вищої математики впродовж XX століття. А у Чернівцях він написав найвідоміші свої праці», – розповідає наша екскурсоводка.
Спершу Ганc Ган жив на Панській, а 1913 року сім’я переїхала на вулицю Федьковича, після народження довгоочікуваної доньки Нори, яка стала актрисою.
У Чернівцях Ганc Ган разом з колегами-математиками створили так званий живий університет. Вони змогли реалізувати свою мрію – навчити студентів мислити.
Під час Першої світової війни Ганс Ган пішов служити в італійський фронт, а після зміни влади до Чернівців не повертався.
Затишно та без автомобілів
Раніше вулицею Федьковича не їздили автомобілі, тут було затишно та спокійно. Оскільки це був презентабельний район міста, вулицею запустили автобуси. Але чернівчани, які поважали себе, продовжували їздити фіакром.
Нині тут усе навпаки, а замість фіакрів – автівки.
Праворуч бачимо нетипову для цієї вулиці будівлю. Це велика споруда (наразі тут політехнічний технікум, авт.), раніше – знаменита на цілу Буковину бурса імені Юрія Федьковича.
«Сюди приїжджали хлопчики з усієї Буковини, які не могли оплатити навчання. Вони тут мешкали, а навчалися у школі №23, (раніше це була друга українська гімназія). Будівлю звели, щоб утримувати українців, на кошти, зібрані між українцями. Організував будівництво визначний громадський і політичний діяч, учасник українського національного відродження на Буковині, перший голова Українського народного дому у Чернівцях Володимир де Корнич-Ясеницький. Керував будівництвом безплатно Юліус Бохнер, який звів у Чернівцях будинок-корабель та Єврейський народний дім. У цій будівлі п’ять років навчався відомий поет Дмитро Загул», – розповідає Леся Щербанюк.
Будинок №18
Ламаний дах, еркери, вежечки, балкончик – швейцарське шале є і в Чернівцях. Один із прикладів – будинок №18.
«Ця будівля неймовірно цікава з точки зору архітектури. Дивіться, зверху досі залишилися вікна дерев‘яні, розкішні елементи флористики – як свідчення стилю сецесії. Бачимо тут вплив швейцарського шале, плюс віденська сецесія. Навіть кольористика та ж – оливковий колір віденської сецесії. Будівля особлива тим, що досі збережено архітектурні елементи. Респект господарям, які зберегли це. Такі зразки потрібно відзначити у місті», – каже Леся Щербанюк.
Ліворуч, під №11, – Ботанічний сад ЧНУ. Це пам’ятка архітектури та садово-паркового мистецтва. Він входить у четвірку ботанічних парків України.
«Чернівецький ботанічний сад – це заслуга двох конкретних чоловіків: Костянтина Тимощука та Едуарда Тангла. Ректор університету Костянтин Тимощук, 1875 року, після відкриття корпусу університету, почав шукати ділянку для Ботанічного саду. Він обрав це місце, і вже наступного року, 1876–го, запросив до співпраці зі Львова Тангла, який захоплювався рослинами і музикою.
Едуард Тангл читав в університеті курси ботаніки та рослин: він працював вдень і вночі, вивчав клітини рослин, писав глибокі праці з рослинництва. За короткий час він створив повноцінний інститут ботаніки (та очолив його). Окрім цього Едуард Тангл заклав ботанічний сад. 1890 року у Чернівецькому ботсаду було 3,5 тисячі рослин і кущів, які він привіз із центру розсадника Мускау (Австрія) (там розводять елітні сорти рослин). Також привозив їх і з інших країн Європи. Рослини, які досі є у саду, – це заслуга Едуарда Тангла», – розповідає Леся Щербанюк.
Ботанічний сад завжди був відчиненим для чернівчан. Відкривали його о 9 ранку й о 17:00 дзвіночком сповіщали про закриття закладу.
Праворуч між старою сосною та кремезним дубом видно вишукану віллу.
«Це диво архітектури – пам’ятка місцевого значення – вілла з вензелями. Її власником був лікар Х’юго Рубачек. Тут збереглися всі елементи вілли того часу. Це – справжня європейська сецесійна вілла. До речі, такі вілли на вулиці Федьковича розкішні й усередині», – зазначає наша екскурсоводка.
Поруч – будинок №28 на контрасті з попередньою віллою. Тут раціональний функціоналізм з елементами віденської сецесії.
«Він відомий своїми мешканцями: тут жили дуже шановані і знані у той час люди – родина Лукашевичів: Антін і Георгій – визначні політичні діячі, які брали активну участь у політичному житті Чернівців та Буковини. Нам відома більше Ванда Лукашевич, дружина Антона. Вона багато років була головою жіночої громади українців у Чернівцях.
У цьому районі жило багато українців, тут вирувало українське культурно-політичне життя, поселялися учителі, викладачі, директори», – каже Леся Щербанюк.
У раніше аристократичній віллі з елементами раціоналістичного функціоналізму (будинок №30) нині розмістилася екологічна інспекція. Тут завжди було багато зелені, скверик і навіть міні-басейн-альпінарій.
Наступна будівля – невеличка вишукана вілла. Вона зведена 1900 року для фінансового радника Гайнріха Шиллера.
«Це дуже цікава віллочка, тут ліпнина і маскарончики, елементи ніжні й жіночні. Всі вони – швейцарського стилю шале. Нинішні господарі відреставрували фасад – треба віддати їм належне. Адже зберегли і вікна, й отвори, сандрики над вікнами, ламаний дах будівлі. Це приємно», – зазначає Леся Щербанюк.
Раніше, за словами Лесі Щербанюк, усі вілли тут були огороджені живим парканом. Нинішні власники будівель, які не встановили тут високу огорожу, заслуговують на повагу. Бо туристи та перехожі можуть бачити архітектурні пам’ятки.
До речі, всередині будівель на Федьковича – великий метраж, широкі зручні сходи. Адже румуни будували просторі кімнати у віллах та котеджах. Це комфортне будівництво, для людей, які відчували смак життя.
Де жив директор кращої цісарсько-королівської державної гімназії №1
Директор цісарсько-королівської державної гімназії №1 (а нині школа №1) Карль Вольф проживав у будинку №38.
Карль замінив на цій посаді свого батька Штефана Вольфа. Останній приїхав до Чернівців у першій половині XIX ст. на прохання цісаря Франца Йосипа I, аби очолити цісарсько-королівську гімназію та підняти її на вищий рівень. Раніше Штефан Вольф працював у Відні у «Терезіанумі» – найелітнішому аристократичному навчальному закладі. Він залишив Відень та приїхав до Чернівців.
«Він був прекрасним директором школи. Тоді гімназія стала однією з кращих в Австро-Угорській імперії, а в румунський період – першою за рівнем освіти. Штефан Вольф мав п’ятьох дітей, яких дуже любив, і всім на цій вулиці звів по будинку», – розповідає Леся Щербанюк.
Ліворуч – скромна, симпатична вілла під номером 25. Вона теж цікава мешканцями, які тут проживали.
«Тут поселилися дві родини з Відня – Павлюхів-Гузарів. Павлюх – це військовий високого рангу, батько Ольги Гузар, який ще й був дуже добрим малярем. Вони були близькі з Іваном Франком. Коли той поїхав у Відень захищати наукову працю, Павлюх намалював там його портрет.
Його донька Ольга отримала прізвище Гузар, оскільки вийшла заміж за лікаря Володимира Гузара.
Про те, що саме в цьому будинку жила родина Павлюхів-Гузарів, розповів внук Ольги Кобилянської Олег Панчук. Він приходив сюди маленьким за лікарем Гузарем, коли хворіла Ольга Юліанівна (Кобилянська). Гузар був сімейним лікарем родини Кобилянських. Його клініка була навпроти греко-католицької церкви, де він орендував кабінет», – каже Леся Щербанюк.
Палац-замок радника рахункової палати
Ліворуч мою увагу привернув замок. Так, справжній, розкішний замок-палац.
«Це найрозкішніший будинок на вулиці Юрія Федьковича. Завдяки розмірам, вежечкам він нагадує замок-палац, а не звичайну віллу. Довкола нього є багато різних таємниць. Але за фактом його власником був дуже небідний чоловік, радник крайової рахункової палати Меєр Горовіц. Існують гіпотези, що запроектував цю будівлю львівський архітектор Іван Левицький.
Це – найгарніша аристократична вілла у розкішному стилі модерн XIX століття. На стінах – облицювальна бордова цегла (тоді її називали вишнівка), черепичні ламані дахи, (до речі, черепиця досі збережена), картуш із гербом, барельєф великого птаха. Готичний стиль будівлі спостерігається за рахунок вежечок. Тут непомітно агресивного втручання у будівлю. Це теж пам’ятка архітектури місцевого значення», – розповідає Леся Щербанюк.
На цьому подвір’ї попрацював ландшафтний дизайнер. «У теплу пору року тут усе квітне. Видно, що господарі з любов’ю ставляться до будинку – тут усе збережено та відновлено», – захоплено каже екскурсоводка.
Із подвір’я сусіднього будинку нашу екскурсоводку зустрічає рудий собака. Пані Леся каже, що вони давно знайомі – часто гуляючи тут із туристами, підгодовує свого нового чотирилапого друга.
У будинку № 37 жив Василь Сімович.
«Це дуже скромна, невеличка вілла, зведена за всіма правилами містобудування того часу. Два поверхи, де другий мансардний, ламаний дах, досі збережені віконечка. Вона збудована на початку 20-років XX століття спеціально для греко-католицького священика, вчителя і вікарія всієї Буковини Михайла Сімовича. Це рідний брат мовознавця професора Василя Сімовича. Родина мешкала тут до 1940 року. А після приходу на Буковину радянської влади, виїхала», – зазначила Леся Щербанюк.
Завершуємо нашу екскурсію біля будинку №58. Ця споруда, ідентична архітектурою будинкові №5, що на початку вулиці. Щоправда, якщо добре не роздивитися, важко зрозуміти, що ці будівлі ідентичні. Бо будинок під номером 58 перебуває у кращому стані та пофарбований у інший колір.
Хто ж сьогодні мешкає у цих вишуканих історичних віллах та шале, пам’ятках архітектури, можна лише здогадуватися. Адже власники помешкань неохоче реагують на туристів і не впускають їх на приватні подвір’я.
За словами Лесі Щербанюк, змінилися режими, а відтак і власники будинків. Після двох війн першої половини ХХ століття та приходу радянської влади багаті чернівчани виїхали по світах. Українцям, особливо викладачам університету, інтелектуалам румунська влада заборонила повернутися до Чернівців. Тут поселилися переважно нові мешканці, які після війни приїхали сюди працювати на різні посади. Нині тут живуть їхні діти та внуки або житло викупили заможні люди.
Ольга Максимюк
Фото Ірини Болести
