Незвідані Чернівці. Бункери, штетл та єврейське гетто. Продовження

Екскурсовод Євгенія Пушкова знає цікаві історичні факти, загадкові архітектурні місця Чернівців, які залишаються поза кадром.

Частина 2. Початок за 27.11.2018

Будинок з анкерним дахом та єврейські ромби

Продовжуємо мандрівку єврейським районом. Перетинаємо вулицю Глухівську – тут декілька років тому встановили знак голокосту. Це штетл – бідняцький район, – розповідає Євгенія Пушкова. Тут зведені невеличкі будинки. Декотрі з них, за словами екскурсоводки, й досі вкриті дранкою всередині.

Виходимо на вулицю Мікулі – тут триває ремонт дороги.

Пробираємося попри розриту проїжджу частину, адже не можемо оминути атмосферного єврейського під’їзду.

Заходимо до затишного дворика. Справді, він нагадує ті дворики, які знімають у старих фільмах. Тут ніби зупинився час, та попри це – все доглянуто, охайно, атмосферно.

«Затишний дворик – це один із тих, про які пише Валентин Ткач. У нього є оповідання про Пауля Целана. Про двори, перетягнуті стрічками для сушіння білизни. Це прекрасне місце для зйомок фільму», – демонструє ще одну маловідому локацію у Чернівцях Євгенія Пушкова.

«Двір зведено таким чином, аби всі помешкання були «зв’язаними», утворювалася так звана одна стіна. За єврейською традицією субота – вихідний день, і в гості можна ходити саме в таких межах, у «зв’язаній» будівлі. Звідси й ці нескінченні мотузки, проводи та стрічки, і саме планування двору», – розповідає екскурсоводка.

Спускаємося на Шолом-Алейхема, відтак вулицею Кароля Мікулі проходимо в саме серце штетлу. Тут головна будівля району – нинішній будинок естетики та дозвілля «Шепетівка», колишній Будинок кравців та водночас культурний єврейський центр.

«Кравці серед єврейської громади були однією з найчисленніших професійних спілок та найелітнішою публікою. Вони обшивали і багатих людей, отож мали кращі заробітки. Саме тому Будинок кравців вважався ніби культурним центром єврейської громади. Тут люди збиралися обговорити свої проблеми і потреби», – розповідає гід.

Будівля прикрашена ромбиками. Це своєрідний захист від злих сил.

«Дослідниця історії Чернівців Наталія Шевченко каже, що ромби – це знак єврейського призначення будівлі. Раніше вважали, що біля кожного єврейського будинку мала висіти мезуза (капсула у вигляді тубуса, розміром із долоню. У неї вкладали декілька рядків зі священного письма – побажання успіху). Щоразу виходячи з дому потрібно було погладити мезузу, аби заручитися підтримкою вищих сил. Наталія Шевченко пише: «Кожен будинок, на якому є ромбики, цілком ймовірно, колишній єврейський». За ромбами можна визначити, скільки у Чернівцях жило євреїв», – зазначає Євгенія Пушкова.

Праворуч від «Шепетівки» – будинок, де мешкав равин. Про це свідчить наліпка – знак на стіні будівлі, здвоєні мезузи й образ над вікнами єврея під час молитви.

Від «Шепетівки» звертаємо наліво та нарешті дістаємося єдиного у Чернівцях будинку з анкерним дахом. Сказати, що я вражена, нічого не сказати. Бо не сподівалася фактично у центрі Чернівців побачити таку стару та історичну будівлю.

За словами гіда, судячи з планування та вигляду, це може бути будинок, зведений до австрійського періоду. У той час Австрія оголосила кампанію з кам’яного будівництва, власникам таких будинків давали пільги та звільняли від податків. А оскільки не всі мешканці могли одразу звести кам’яний будинок, обкладали дерев’яні каменем.

«Одноповерховий і найстаріший на цій вулиці та один із найстаріших у місті будинок на вигляд наче кам’яний, але, можливо, всередині дерев’яний, дивом зберігся у Чернівцях. Дах на веранді цієї будівлі зі швом, він називається анкерним. Його відкривали у дні відзначання єврейського свята «суккот». У перекладі з єврейського це означає «курінь». За єврейськими канонами, у час «суккот» євреї мали тиждень жити у курені під відкритим небом, щоб безпосередньо спілкуватися з Богом. Незважаючи на погодні умови, євреї, які вірують, повинні були слідувати цим традиціям. Тож, аби мати прямий вихід до неба, будували анкерні дахи», – розповідає Євгенія Пушкова.

Серце штетлу та Роза Ауслендер

Із площі Пресвятої Марії проходимо на вулицю Синагоги. Це серце штетлу. Пам’ятник Розі Ауслендер (єврейська німецькомовна письменниця) тут, як ніде більше, доречний, вважає Євгенія Пушкова.

«У своїй прозі Роза Ауслендер згадує, як нинішньою вулицею Сагайдачного їздили вози з товаром на ринок «Нижній», відомий тоді як Єврейський. Вона пригадує дзвін копит, під який провела своє дитинство. До речі, саме ця письменниця описала Чернівці реальніше, аніж ідеться у складених легендах про те, як вулиці Чернівців підмітали трояндами тощо. У своїй поезії вона подає інший, більш правдивий образ Чернівців», – вважає Євгенія Пушкова.

Єврейський ринок та розписи у синагозі

Єврейський ринок, нині відомий як ринок на Удонова, або ж «Нижній», свого часу був дуже популярним серед єврейського населення міста. Тут працювали сертифіковані єврейські різники м’яса та птиці. Оскільки за їхніми канонами м’ясна та молочна продукції не повинні бути разом, ані столи, ані посуд для молочної та м’ясної продукції не можуть навіть торкатися одне одного, і тут суворо дотримувалися цих вимог. Тому покупці були впевнені, що м’ясо на цьому ринку кошерне.

Спускаємося вулицею до малої єврейської синагоги, знаки на івриті збереглися навіть на решітках.

Це місце, де надавали гуманітарну допомогу для бідних.

Навпроти – Гроссешип, Велика синагога. Нині тут промислові цехи, і потрапити всередину для екскурсії не завжди реально.

Сьогодні тут відкрито, тому нам пощастило побачити та сфотографувати внутрішній рідкісний розпис на стелі синагоги. Він зберігся в одному приміщенні на першому поверсі, в іншому ж була мокрота, тому розписів немає, – припускає екскурсоводка.

«Народ Траяна»

Із вулиці Синагоги видно колишню єврейську лікарню. Старовинний фасад початку XX століття. У радянський період там була офтальмологічна лікарня. Саме її згадує Траян Попович (мер Чернівців під час Другої світової війни, відомий тим, що врятував 20 тисяч євреїв Буковини від винищення) у своїй книжці-сповіді «Траян Попович. Сповідь. Біографія. Свідчення».

Зокрема, саме сюди Траян Попович приходив принести старійшинам єврейської громади благу вість про те, що він вирішив питання щодо порятунку євреїв із німецькою військовою адміністрацією.

«У жовтні 1941 року Траян Попович приходив до лікарні, де зібралися 30 равинів та старійшин, аби повідомити їм радісну звістку про те, що отримав право скласти «список Поповича» і попросив їх допомогти йому в цьому», – розповідає Євгенія Пушкова.

Т. Попочив описує, як старійшини кидалися йому до ніг та молилися за нього Богу, за людину, яка дала надію на порятунок частини їхнього народу.

«Дуже трепетно описує Траян Попович у своїй сповіді історію гетто у Чернівцях, розповідає про операцію зі спасіння євреїв і про те, як він виборював право на порятунок людей. Уявіть лише, який це вибір: із 50 тисяч людей вибрати 200, яким такими зусиллями отримав право залишити життя. Але й це стало великою перемогою – як шанс надалі зробити більше, адже згодом він почав застосовувати інші методи задля порятунку людей. Зокрема, допомогу німецького консула Шільгорна, який переконував військову адміністрацію розширити список. Крім того, вдавався Попович і до банальної підробки документів, дописуючи на полях уже підписаних та узгоджених списків імена людей під виглядом родичів, членів родин і так далі», – розповідає екскурсоводка.

Євгенія демонструє фото Траяна Поповича. Старі фотографії з чернівчанами та містом вона носить із собою на екскурсії.

«Карточки натуралізації – на той момент це був фактично квиток у життя. З цією карткою людина мала право покинути територію гетто на три години на добу – з 10 ранку до 13:00. Їх залучали до робіт із прибирання вулиць – це час, коли вони могли щось заробити на життя. За ці три години ці люди могли отримати надію прожити ще принаймні до завтрашнього ранку», – розповідає гід.

Через те, що Траян Попович відстоював інтереси і право на життя чернівецьких євреїв, представники фашистської військової адміністрації прозвали його «жідовітул», тобто «той, що з’євреївся», а народ, права якого він обстоював, – «народом Траяна».

Далі піднімаємося до вулиці Головної, проходимо повз нинішній Будинок молитви євангелістів. Історично це теж синагога, що належала вижницьким хасидам.

По ліву руку бачимо невеличку будівлю – будинок №6. Це – колишня початкова школа для єврейських дітей, і саме її свого часу закінчив Пауль Целан. Нині мало хто знає про те, що тут був навчальний заклад.

Фактично всі будинки на цій вулиці невеличкі, розраховані на одну родину. Тут у часи гетто тіснилися понад 50 тисяч євреїв, яких перевели з хоромів і яким щодня загрожувала смерть, нічим не обґрунтована.

«Є описи, як німецькі офіцери розважалися: вони влаштовували стрільбу по живих мішенях. Чернівецьких євреїв розстрілювали, як у тирі, – так вправлялися у стрільбі. А ще влаштовували «веселі» бочки: набивали бочки цвяхами, туди саджали людину і пускали зі схилу до Прута. Це трагічна сторінка в історії Чернівців, але, незважаючи на те, що це важкі спогади, ми повинні знати це і пам’ятати, щоб не повторити такого», – зауважує Євгенія Пушкова.

На перехресті вулиць Шолом-Алейхема та Сагайдачного, де було створено перше єврейське гетто, завершуємо нашу насичену мандрівку. Дякуємо нашому гіду за таку цікаву та важливу для чернівчан екскурсію.

Ольга Максимюк

Фото Євгенії Калюжки