0
Гості заходу обмінювалися ідеями, грали в ігри та спілкувалися на різноманітні теми.
8 листопада на території Вільного простору (провулок Пушкіна, 4) відбувся черговий Chernivtsi Networking: Change Makers vol.5. Коли ви востаннє підходили до незнайомця і говорили про свої плани, мрії чи ідеї? Мабуть, у буденному житті вас б не зрозуміли, або прийняли за божевільного, але тут по-іншому.
Нетворкінг – подія, під час якої учасники знайомляться, спілкуються, обмінюються думками, ідеями та досвідом. Організатори такої події у Чернівцях: Тарас Корнійчук, Любов Марушина, Сергій Кізіма та Ігор Константинюк.
На п`яту зустріч змінотворців прийшло чимало людей – під одним дахом зустрілися особи різної вікової категорії та різного статусу. Відвідувачі заходу обмінювалися ідеями, грали в ігри, пили чай, ділились власним досвідом, та просто спілкувались на різноманітні теми.
Упродовж вечора я познайомилася з Ольгою. Вона розповіла, чому їй подобається networking.
«Мені подобається формат networking. Бо важко переступити бар’єр, коли потрібно заговорити з незнайомою людиною… Це дуже цікава можливість знайти однодумців, знайти людей для спільних проектів. Зокрема networking – це той формат, коли ти можеш вийти із зони комфорту, поспілкуватися із людиною: прийти, представитися і у вас зав’яжеться розмова по суті з нічого. Ти не знаєш людину, але ти можеш поспілкуватися і дізнатися щось нове».
Один з учасників networking Дмитро, розповів як він себе почуває у колі творчих креативних та ініціативних людей
«Мені подобається соціалізація, особливо, нестандартних людей у нестандартному форматі. В Україні не вистачає таких заходів, а вони трішки змінюють погляди».
Мене зацікавила молода сімейна пара – Тарас і Вероніка. Вони прийшли сюди, аби знайти людей із спільними поглядами і познайомились з однодумцями. Тарас працює програмістом, а його дружина є реставратором.
«Це дуже круто, що вийшло зібрати настільки класних і різних людей. Ми шукаємо зоозахисників, нас цікавить питання захисту тварин – хочемо, щоб з ними поводилися гуманніше. І тут нам вдалося знайти декілька однодумців, з якими ми обмінялись контактами».
Насамкінець, прощаючись із всіма, двоє друзів – Тарас і Саша запитали: «Коли наступний раз? Чи можна щодня приходити?».
Ірина Болеста
