0
Саманта Новара про два місяці життя в «місті з духом багатокультурності».
*English version/Англійська версія
Олександр Білоус, керівник медіа-платформи «Шпальта», попросив мене написати колонку про моє волонтерство у Чернівцях. Я вагалася, тому що ніколи не вміла писати. Тож перше, що я зробила, це пошукала у Google слово «колонка». У німецькій мові синонімом до нього було слово «шпальта». Таким чином я написала шпальту для «Шпальти», хоча я навіть не журналістка.
Влітку 2018 року, коли я була волонтером на поетичному фестивалі «Meridian Czernowitz», мені пощастило особисто познайомитися з вашим містом. Я так багато про нього чула: про його історію та про те, як сильно його романтизують у Західній Європі, називаючи його «містом з духом багатокультурності». До Першої та Другої світових війн у Чернівцях мирно співіснували українці, румуни, поляки, німці, євреї та інші національні меншини. Сьогодні цей феномен є широко відомим і часто використовується як модель для багатонаціонального суспільства.
Одного сонячного дня дві віденки зайшли до Літературного целанівського центру, де я зазвичай працювала. Вони були вражені тим, наскільки Чернівці схожі на Відень, та зізналися, що і не підозрювали, що це місто все ще існує. Отже, міф про Чернівці досі актуальний. У той же час ці гості були розчаровані неосвіченістю молодого покоління стосовно історії колишньої метрополії літератури. Причиною цьому може бути війна та альянси, які майже повністю змінили населення після 1945 року. Дуже мало жителів мають хоча б якесь відношення до габсбурзького минулого міста. Їхня історія, скоріше за все, сформована на основі радянізації та русифікації, а також відновленої незалежності та здобутої політичної самостійності.
У Чернівцях я зустріла людей неупереджених, жадібних до знань та зацікавлених у політичних темах. Вони говорили про боротьбу з пропагандою та фейковими новинами. Вони багато читали, поринали у роздуми та хотіли допомогти створити майбутнє України. Більшість з них тішило, що мені було цікаво дізнатися більше про їхню країну, і вони хотіли спілкуватися зі мною, незважаючи на мовний бар’єр. Я жила у Чернівцях протягом двох місяців, займаючись організацією поетичного фестивалю, присвяченого німецькомовному поету Паулю Целану, який народився у цьому місті. Я гуляла центром Чернівців та заглядала людям в обличчя. Упродовж цих двох місяців я відчувала свою приналежність до суспільства. Я не почувалася незнайомкою, хоча багато що відрізнялося від того, до чого я звикла: повітря, вода, букви.
Правду кажучи, під час свого візиту я очікувала набути більше навичок культурного менеджера, але замість цього відкрила для себе дещо набагато важливіше – сьогодення Чернівців.
Завдяки Чернівцям я дізналася більше про політику, маніпуляції та інструменталізацію минулого, ну і звісно, корупцію та війну. Але найважливіше, я зрозуміла, що непотрібно подорожувати на 100 років назад у часі, щоб зараз пізнати ті самі людські цінності, як-от люб’язність, дружбу, повагу та рівність, які характеризували Чернівці в австрійський період.
Наостанок, я б також хотіла сказати, що слово «Spalte» у німецькій мові може означати «просвіт». Це початок чогось, що відкривається і дозволяє побачити те, що знаходиться за стінами, збудованими ностальгією. Пройшовши крізь ці стіни, ви можете стати частиною сьогодення та зазирнути у майбутнє, а також, скоріше за все, здобути такий самий досвід, який здобула я під час поїздки до Чернівців.
Переклад з англійської Ірини Гнатковської
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
