У спартанських умовах. Григорій Чурілов про виховання юних футболістів у ДЮФК «Спарта»

Молодий, але вже досвідчений спортивний директор чернівецького клубу розповів про свої завдання, проблеми з інфраструктурою та інтелектуальний футбол.

Для більшості чернівчан у нашому місті існує лише один футбольний клуб – «Буковина», зі своїми традиціями, історією та фанатами. Відповідно, кожен хлопчик, котрий мріяв стати футболістом, прагнув пройти його школу. Проте останні три роки конкуренцію головному клубу області намагається скласти дитячо-юнацький футбольний клуб «Спарта», який утворили у вересні 2015 року. Про серйозність намірів керівників клубу свідчить запрошення в середині липня на посаду спортивного директора екс-тренера юнацької команди донецького «Шахтаря» Григорія Чурілова. Уродженець Маріуполя раніше працював у рідному місті в академії, комплексній науковій групі та тренерському штабі «Іллічівця», а також у 2016 році допомагав Сергію Шищенку в ФСК «Буковина». В інтерв’ю «Шпальті» Григорій Чурілов розповів про те, чим його зацікавила робота у «Спарті», про своє бачення виховання молодих гравців та про те, чому футбол – гра для розумних людей.

«Якби в добі було 25 годин, встигав би більше». Про обов’язки та завдання у «Спарті»

Ще два роки тому, коли я працював у ФСК «Буковина» з Сергієм Шищенком, мені дуже сподобались Чернівці – саме місто, люди, природа навколо, загалом обстановка для мене видалась тут дуже привабливою. Тоді президент ДЮФК «Спарта» Олег Кердей шукав тренера для команди і я порадив свого земляка Івана Папазова. Після того, як я залишив «Буковину» і працював у юнацькій команді донецького «Шахтаря», ми з ним постійно зідзвонювались, обмінювались інформацією та думками. Через деякий час мені захотілось повернутися до Чернівців, тим більше, що дуже зацікавила пропозиція і проект «Спарти», який є досить новаторським. Тому що в Україні звикли, що футбол – це збитки або залежність від олігархів чи бюджетних коштів. Ми хочемо зруйнувати цей стереотип.

Керівництво клубу переді мною, як спортивним директором, поставило чіткі завдання. Насамперед – підняти рівень освіти тренерів та рівень навчально-тренувального процесу. Для цього, окрім проведення тренувань, я постійно пояснюю принципи, через які ми будуємо весь процес. Усе базується на цих принципах, у нас немає жодної вправи, відокремленої одна від одної, є єдина концепція, згідно з якою на футбольному полі спочатку має бути думка, а потім дія.

Я розробив методологію підготовки футболістів безпосередньо для «Спарти», ми не користуємося напрацюваннями інших клубів. Ця методологія є нашою інтелектуальною власністю, вона відображає наші принципи і цінності. Також у мої обов’язки входить планування навчально-тренувального процесу для вікових груп U-10, U-11, U-12, U-13, U-15 та U-17. Окрім цього, я допомагаю проводити тренування.

Багато і «не футбольних» завдань. Я постійно зустрічаюсь із можливими партнерами, інвесторами або загалом з тими людьми, яким цікавий футбол у Чернівцях. У нас є чітке бачення, як має розвиватись клуб, але якщо ми не матимемо своєї інфраструктури, то буде дуже важко. Питання виділення земельної ділянки для клубу вирішується вже півтора року. Міська влада зовсім не сприяє в цьому і мені незрозуміло, чому так відбувається. Влада і опозиція змінюються місцями, а результат той самий.

У нашій державі цілком спотворене ставлення до дитячо-юнацького футболу. Наприклад, у будь-якій розвинутій європейській країні, навіть у сусідніх Польщі, Угорщині чи Словаччині, престижно бути дитячим тренером. Я хочу, щоб так було і в Україні, щоб до цієї роботи не ставилися, як до хобі або як до несерйозного заняття.

Загалом завдань у «Спарті» в мене дуже багато – стосовно інфраструктури, селекції, кадрів, поповнення бюджету, все це проходить через мене. Є лише одна маленька проблема – трохи не вистачає на все часу. Якби в добі було 25 годин, може б більше встигав.

«Футбольний клуб – перш за все бізнес-проект». Про проблеми з інфраструктурою, виховання футболістів з метою продажу та дорослу команду

Питання інфраструктури дуже болюче. Ми орендуємо футбольне поле на території військової частини на вулиці Січових Стрільців, а також стадіон «Гарт» неподалік. Крім цього, тренуємось на міні-футбольному майданчику біля школи №33 на вулиці Героїв Майдану, тобто поля розкидані по місту. Зараз у нас займаються близько двохсот дітей. Окрім вищезгаданих вікових груп у клубі ще єU-9, U-8, також будемо набирати U-7. Маємо ми й філіали в Берегометі та Герці.

Команди ДЮФК «Спарта» U-15 та U-17 братимуть участь у Першій лізі Дитячо-юнацької ліги України. Це досить серйозні змагання, відповідно, і витрати серйозні – на переїзди, заявки, харчування і проживання. Якщо в перший сезон «Спарта» виконала головне завдання – не вилетіти, то в цьому сезоні ми ставимо за мету потрапити до першої п’ятірки. Усього в змаганнях беруть участь десять команд.

Чи є наразі серед наших вихованців майбутні футбольні зірки, важко сказати. Вікова група U-17, якщо говорити відверто, – втрачене покоління, бо у хлопців немає своєчасної школи і зараз дуже важко їх навчити. Звісно, є здібні юнаки і одне із моїх завдань – змінити їхній менталітет. Щоб вони приходили на кожне тренування, повністю віддавалися на заняттях, так би мовити, «гризли землю», тоді, можливо, кілька хлопців з цієї вікової групи себе і проявлять на високому рівні.

Дітей тренують як місцеві тренери, так і спеціалісти з інших регіонів. Іван Папазов працює із командою U-17, а також U-15, в якій йому допомагає Роман Зароченцев. На вікову групу U-13 ми поставили Ігоря Оставкова, з воротарями займається Сергій Паризький. Ці люди тягнуть на собі рутину, вони щодня проводять тренування з максимальною віддачею, вимогами, мотивацією та контролем. У молодших групах також працюють Олександр Дейниченко та колишній головний тренер ФСК «Буковина» Юрій Гій.

Коли кажуть, що в Україні немає кваліфікованих гравців, то я додаю, що в нас і тренерів дуже мало професійних. Коли ж говорять, що в нас немає професійних тренерів, то я кажу: а звідки їм взятися, якщо у нас немає менеджерів професійних. Футбольний клуб – це перш за все бізнес-проект із чіткою структурою. Для того, щоб були сильні гравці, їх мають виховувати кваліфіковані тренери, яких не знайдеш без футбольних менеджерів. Останні, своєю чергою, мають розуміти, що тренери постійно повинні підвищувати свій рівень освіти, обізнаності, їздити на стажування. Необхідно, щоб спортивні директори усвідомлювали: будеш ти завтра працювати в клубі чи ні, але цей футбольний проект має жити і через рік, і через десять років, завдяки чіткому плану, принципам та концепції.

Звичайно, ДЮФК «Спарта» планує виховувати молодих футболістів з метою продажу їх у сильніші клуби. У іншому випадку мені немає сенсу тут працювати. Я ж не просто так прийшов сюди з «Шахтаря», який грав в Юнацькій лізі УЄФА. Мене звідти ніхто не звільняв, навпаки пропонували на вибір три-чотири різні вакансії. Але я ухвалив таке рішення, дотримав слова перед керівництвом «Спарти», а як буде, побачимо.

Спілкування із представниками «Шахтаря» не припиняється, до мене телефонують люди із цієї команди, я можу звернутися за порадою до директора Академії «гірників» Хорхе Раффо. Але говорити, про те, що «Спарта» буде філіалом чи фарм-клубом «Шахтаря», поки немає сенсу.

У майбутньому, якщо все піде нормально, ДЮФК «Спарта» планує організувати і дорослу команду – піраміда футбольного клубу має бути завершеною. Дитячі команди стануть фундаментом для цієї вершини. Але все потрібно робити поступово. Передусім варто вирішити питання з інфраструктурою, щоб ні від кого не залежати.

«Ще в дитинстві «захворів» футболом». Про науковий підхід у спорті, роботу з Миколою Павловим та стажування у Хорватії

Усьому, чим я займався та чого досяг у футболі, я ніде не вчився. Просто ще в дитинстві «захворів» цим видом спорту. Коли моїм ровесникам у табір батьки передавали цукерки та печиво, мені тато привозив купи щотижневиків «Футбол» та «Радянський спорт». З мене сміялись, казали, що я якийсь ненормальний. Пізніше, із появою інтернет-мережі почав читати багато блогів, аналітики, намагався спілкуватися із тими, хто мав хоч якийсь футбольний досвід. Ось так і вчився, можна сказати, що я самоучка.

Окрім тренерської роботи, я довгий час пропрацював у комплексній науковій групі маріупольського «Іллічівця». Спочатку був відеоаналітиком, сам знімав матчі – для тренера важливий широкий захват, щоб було видно структуру та розташування гравців на полі. Тренер на емоціях багато чого не бачить чи не помічає. А я йому приносив відеоматеріал і з холодною головою розкладав усі моменти по поличках.

Потім я рахував техніко-тактичні дії, готував інформацію про суперника – відеоаналіз, схеми, приблизні орієнтовні склади, розбирав сильні і слабкі сторони тощо. Коли працював у тренерському штабі Миколи Павлова, то розшифровка ТТД для нього була однією із основних. Він дуже вимогливий, але справедливий фахівець, загалом сильний організатор. Саме Микола Петрович переконав уже покійного президента «Іллічівця» побудувати декілька стадіонів. Завдяки цьому зараз у Маріуполі, попри складну ситуацію, футбольна інфраструктура, якщо не найкраща в Україні, то стовідсотково в трійці кращих. Та й загалом у місті більше п’ятдесяти міні-футбольних майданчиків вільного доступу.

Чотири роки тому я був на стажуванні у Хорватії в клубі «Динамо» (Загреб) і те, що я там побачив, надзвичайно вразило мене. Населення цієї країни складає всього чотири мільйони осіб, у нас в одному Києві, де я працював останні півтора року, більше людей проживають. З Хорватії потрібно брати приклад, як при невеликих можливостях виходити на якісно високий спортивний рівень. Майже щороку їхні футбольні клуби продають гравців за десятки мільйонів євро. Тому срібні нагороди хорватів на останньому чемпіонаті світу – не випадковість. Що найцікавіше, вони не приховують якихось секретів щодо підготовки футболістів. Запорука їхнього успіху лише одна – щодня важко працювати упродовж десятиріччя, щоб виховати одне сильне покоління. Я надихнувся їхньою роботою.

«Юний футболіст має бути людиною». Про концепцію інтелектуального футболу, вимоги до гравців та «діамантовий вік»

Я привіз у «Спарту» методологію інтелектуального футболу. А для того, щоб її запровадити, потрібно мати навколо розумних людей. Відповідно, до дітей у нас високі вимоги. По-перше, юний футболіст має бути людиною – сумлінною, відповідальною, працелюбною, поважати старших. По-друге, не можна нехтувати шкільною програмою, тому що на тренуваннях ми говоримо про такі поняття, як симетрія, синхронність дій, правильне розташування трикутників. Якщо діти в школі не будуть належно вчитися, то не зможуть виконати те, що ми від них вимагаємо. Концепція інтелектуального футболу базується на двох цінностях – часу і просторі. Якщо ти виграв час – ти, наприклад, встиг опинитись першим на м’ячі, якщо ти виграв простір – ти когось відтиснув від м’яча і забив гол чи заробив пенальті.

Є така теза: хороший молодий футболіст зможе потрапити у першу команду навіть при поганих тренерах, але навіть при найкращих тренерах поганий футболіст ніколи не проб’ється до основи. Дуже велике значення має підготовка футболіста і навчально-тренувальний процес, але вони приносять результат, коли є концепція та науково обґрунтований підхід.

Наші тренери їздили по районах у пошуках талановитих дітей. Але є в футболі таке поняття, як «діамантовий вік» – це період з семи до тринадцяти років, коли закладається базова техніка рухів, техніка володіння м’ячем. І якщо цей вік втрачено, потім важко дітей навчити – у них неправильна координація та техніка. Не даремно кажуть, що легше будувати, ніж перебудовувати.

Я дуже хочу, щоб ми виховували тільки хлопців з Чернівців та Чернівецької області. Якщо хорвати змогли серед 4-мільйонного населення країни знайти гравців для команди, яка пробилась до фіналу чемпіонату світу, то й ми могли б з 900 тисяч буковинців відшукати і виховати хороших футболістів. Але одного мого бажання недостатньо. Потрібне правильне ставлення і стабільне фінансування.

«Таке враження, що ФСК «Буковина», як стара валіза без ручки, – нікому не потрібна». Про Чернівці, потенціал краю та ставлення до української мови

Коли працював у тренерському штабі Шищенка в «Буковині», то трохи був втрачений момент із часом – ми приїхали до Чернівців десь за тиждень до старту сезону. Ми не встигли провести селекцію і повноцінні тренувальні збори. Але «Буковина» дуже дорога для мене, насамперед хочу відзначити хороше людське ставлення з боку адміністрації клубу – Сергія Гринюка, Ігоря Наболотного, Івана Павлюка – це компенсувало багато негараздів. У складі команди було дев’ятеро місцевих гравців, у більшості з яких не було жодного досвіду виступів у професійному футболі. Незважаючи ні на що, ми досить добре розпочали сезон, восени, коли почались дощі, нам фактично не було, де тренуватись через відсутність якісних полів. Та й бюджет команди був найнижчим у Першій лізі. Я спочатку не хотів залишати Чернівці, але коли надійшла пропозиція від «Шахтаря», від неї важко було відмовитись. Тим більше, що влада клубу практично нічим не допомагала. Для мене було дуже дивно, що «Буковину» «штурхають» всі, кому не лінь, таке враження, що вона нікому не потрібна, як стара валіза без ручки.

Поки не знаю, наскільки затримаюся у Чернівцях. Мені дуже подобається це місто. Напевно, в Україні я ніде так гарно себе не відчуваю, як тут. Але все буде залежати від того, які будуть перспективи у плані футболу та життя. Я не розумію, як Чернівецька область може не користуватись своїм багатством, як люди можуть не помічати таких перспектив. На моїх очах підіймалась Туреччина. Я шість років поспіль зимував в Антальї, щороку приїжджаючи туди, бачив купу побудованих нових готелів, автобанів, розважальних комплексів. Це великий бізнес, чому Буковина не використовує свій потенціал, я не знаю.

Часто в Чернівцях мене запитують, де я, корінний маріуполець, навчився без проблем говорити українською мовою. Моя мати родом із селища під Маріуполем, в якому багато людей розмовляють українською. Тому, коли приїжджав до бабусі, то там завжди розмовляли українською, я із самого дитинства ціную і поважаю цю мову. Остаточно все для себе вирішив у цьому плані із початком російської агресії на Сході України, коли був свідком цих страшних подій. Я не розумію, як можна жити в Україні і не знати рідної мови. Так, мені зручніше говорити російською, бо я нею думаю, але якщо людина звертається до мене українською, то я нею ж і відповідаю. Взагалі потрібно знати якомога більше мов, тому для мене не проблема спілкуватися англійською, також трохи знаю іспанську завдяки роботі із Хорхе Раффо в «Шахтарі».

 

Іван Сірецький

Фото Юлії Драган

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук