Інформація як зброя. Інтерв`ю з Максимом Кияком до десятиріччя з початку російсько-грузинської війни

Про технології інформаційного впливу на світовому та регіональному рівнях.

https://www.theguardian.com

7 серпня цьогоріч виповнилося 10 років з початку російсько-грузинської війни. Саме цього дня у 2008 році бойові підрозділи російської армії перейшли Рокський тунель і, таким чином, вдерлися на територію Грузії.
Військова операція РФ тривала лише п’ять днів та завершилася окупацією Цхінвальського регіону країни, спричинивши багато інших подій у світі. Вважають, що відсутність реальних дій Заходу переконала Путіна в можливій успішності агресії проти України.

Важлива складова цієї війни – інформаційні атаки Кремля, переконує експерт-міжнародник Максим Кияк. У статті «Інформаційні війни Кремля в 21 сторіччі: Естонія, Грузія, Україна» він говорить, що керівництво Росії розглядає інформаційну сферу, як ключовий простір сучасного військового конфлікту. Нова редакція Доктрини інформаційної безпеки, підписана російським президентом Володимиром Путіним у грудні 2016 року, присвячена важливому статусу інформаційних технологій під час конфліктів між державами. Згідно з доктриною, однією з основних загроз для Росії є «масштаб використання інформаційно-психологічних впливів спецслужб певних держав». Однією з головних цілей російського уряду в новій доктрині є зміцнення вертикалі управління та централізація інформаційної безпеки на всіх рівнях.

Про важливість безпеки в інформаційній сфері, уроки російсько-грузинської війни для України та інформацію як зброю на регіональному медіа-ринку «Шпальта» запитала співзасновника мережі публічних дипломатів Global Ukrainians, кандидата філософських наук, експерта-міжнародника Максима Кияка.

Фото – Катерина Крицун

Розкажіть коротко про перебіг російсько грузинської війни у 2008 році.

Рівно десять років тому під час Пекінської олімпіади відбулася відверта агресія Кремля проти суверенної Грузії, супроводжувана безпрецедентними на той час кібер-атаками та дезінформацією.

«Російсько-грузинська війна тривала лише п`ять днів, але її наслідки відчутні й досі. Це була перша війна, коли військові дії відбувалися не лише у фізичному вимірі, але й у кібернетичному».

Російським військам тоді вдалося дійти майже до Тбілісі, проте грузини завдяки згуртованості змогли не поступитися в інформаційній площині. Прорахунки Кремля у Грузії сприяли посиленню інформаційних потужностей російської влади, які згодом застосували вже супроти України.
Наша держава тоді теж була втягнена у конфлікт, адже кремлівська пропаганда активно поширювала фейки та звинувачувала Україну в наданні зброї та інструкторів грузинській стороні. Використовуючи невизнані республіки Абхазію та Південну Осетію у якості плацдарму для своїх військ, у 2008 році Кремль відпрацьовував тактику, котру згодом застосував вже під час російської агресії 2014 року проти України.

Яку частку інформаційні атаки становили в російській агресії? У чому саме вони проявлялися?

Кремль і прокремлівські структури поширювали фейки, застосовували кібер-атаки, аби ізолювати грузинську владу від міжнародної спільноти, а також від армії та громадян. Були навіть спроби довести присутність американських солдатів, які, начебто, воювали на боці грузинів. Також поширювали відео вбитих грузинських військовослужбовців, щоб посіяти паніку. Активно використовували російську дипломатію як складову її пропагандистської машини.

Кремль проводив кібернетичні атаки проти грузинських держустанов, банків, засобів масової інформації, військовослужбовців. Ці атаки були ідеально синхронізовані безпосередньо з військовими діями проти Грузії.
Часто, перш ніж якийсь об`єкт обстрілювала російська артилерія чи авіація, він зазнавав кібер-атаки. Або ж об`єкт, який можна було б знешкодити саме класичними військовими методами, зокрема, телекомунікації, піддавався виключно лише кібернетичному впливові.

https://www.theguardian.com

У чому полягала роль ЗМІ Грузії під час російсько-грузинської війни?

Роль та вплив грузинських медіа обмежувалися, зокрема, кібер-атаками на них. Проте грузинській владі вдалося пояснити міжнародній аудиторії, що це насправді не агресивна Грузія напала на невизнані республіки, а велика імперська держава порушила суверенітет маленької країни.

У місті Горі грузини відкрили медіа-центр для іноземних журналістів. А у центрі Тбілісі у приміщенні фойє готелю 60 грузинів-ентузіастів збирали, аналізували необхідну інформацію з фронту та розсилали її до світових інформаційних агентств.  Це було в серпні, коли більшість журналістів перебувають у відпустці. Тому такі дії з боку Грузії були дуже важливими для заповнення інформаційного вакууму.
Грузинське керівництво щодня на фоні прапору Європейського Союзу давало інтерв`ю англійською мовою найбільшим світовим медіа. Російська сторона не дозволяла закордонним журналістам бути присутніми у зоні військових дій, висвітлювати факти кремлівської агресії. Попри це Кремль після війни звинуватив західні медіа у «тенденційності» та «заангажованості».

Які технології для інформаційного впливу на маси використовувала Росія під час конфлікту?

Прокремлівські телеканали всі як один повторювали наративи про агресивну Грузію. У кутку екрану на російських телеканалах розміщували напис «Примус до миру». Кремлівські медіа зображали Грузію повністю залежною, керованою ззовні, такою, що не дотримується міжнародного права.
Натомість російські окупаційні війська називали «визволителями» та «миротворцями». Також вживали емоційно забарвлені вирази «геноцид», «етнічні чистки», «гуманітарна катастрофа в Абхазії».
Тому не дивно, що протягом «маленької переможної війни» проти Грузії підтримка росіянами влади сягнула аж 70%. Попри це Путін у вересні зібрав керівників найбільших російських телеканалів і звинуватив їх у недостатній активності під час конфлікту.

Чи користуються сучасні чернівецькі ЗМІ якимись із цих технологій? Як оцінюєте регіональний медіа-ринок?

У кожній сфері є порядні професіонали, так і цинічні люди або ті, які розчарувалися у можливості самотужки змінити дійсність. 

«Дивно засуджувати кремлівську дезінформацію, коли не дотримуєшся базових принципів журналістської етики та професійних стандартів. Такі журналісти свідомо чи не свідомо можуть застосовувати маніпулятивні технології, подібні до тих, якими користується Кремль».

Розумію, що регіональна, зокрема, чернівецька журналістика – не в найкращому стані. Це стосується не лише питання фінансування чи редакційної незалежності, але й банально кадрового дефіциту. Не останню роль відіграє низький рівень солідарності чернівецької журналістської спільноти, через що вона не здатна на повну потужність відстоювати власні права. А тим, що є поділеним, як відомо, керувати завжди легше.
Дуже часто медіа використовують не як суспільно важливе джерело інформації, а як знаряддя політичної боротьби. Подібна стратегія аж ніяк не сприяє ні розвиткові чернівецького медіа-ринку, ні розблокуванню соціальних ліфтів.

На мою думку, чернівецькі медіа критично мало уваги приділяють місцевій проблематиці. Натомість надто часто і помилково приплітають суто регіональні питання до загальнодержавного чи, навіть, світового виміру.

У гонитві за ексклюзивністю, скандалами чи сенсаціями журналісти нехтують елементарним факт-чекінгом. Така ситуація не є характерною виключного для чернівецького медіа-ринку. До речі, якщо згадувати про факт-чекінг, то у контексті війни проти Грузії наші медіа у перші дні її перебігу подавали переважно не збалансований передрук російських новин без їхньої перевірки та не пропонуючи якісного аналізу подій.

Для чернівецької аудиторії важливо вирватися з цього замкненого кола двох полярних точок зору. Адже, у цій боротьбі «білих» проти «чорних» губиться сама сутність і суспільна роль медіа. Замість інформування і якісного збалансованого контенту часто відбувається банальне віддзеркалення меседжів політичного опонента.

Боротьба за аудиторію є процесом складним і багатоаспектним. Простіше, звісно, просто імітувати процес інформування громадян. Але тоді варто собі відверто дати відповідь на наступне запитання: “то ми будуємо чи імітуємо?”.  Якщо обираємо друге, то гаразд, у такому разі варто називати себе “засобом масової імітації”. Доволі чесно та й абревіатура буде тією ж.

Як споживачу інформації у Чернівцях захиститися від локальної «інформаційної війни»?

Досить складно зорієнтуватися в інформації, яку ми щодня отримуємо.

«Але вкрай важливо прискіпливо ставитися до вибору джерел інформації, користуватися даними відразу з кількох різних медіа».

У хорошому сенсі не довіряти кожному слову, вчитись іноді вимикати емоції під час споживання інформації, розвивати у собі критичне мислення. Ще дуже важливо, як я часто кажу, не страждати на інтелектуальні лінощі, самостійно аналізувати прочитане, а не задовольнятися вже готовим «розжованим» продуктом. Але найважливіше, що варто зробити жителям модернового європейського міста Чернівці – це зрозуміти для себе, яку саме журналістику вони хотіли б мати у своєму місті. Адже, чернівчани заслуговують, щоб вона була якісною, сучасною і такою, що не імітує.

Оксана Чорна

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук

Один відгук

  1. Helper-T
    Серпень 13, 2018 о 11:27

    Дякуємо за матеріал! Цей чоловік знає толк в інформаційній війні. Це ж один із співавторів доповіді Страткому НАТО про використання РФ інформаційної “м’якої сили” (всіх цих культурних діячів, гумористів, кавеенів, і т.д.): https://www.stratcomcoe.org/download/file/fid/7890