Священне гінкго та мамонтове дерево. Про унікальні рослини Ботсаду ЧНУ

«Шпальта» дізналася, хто автор проекту Ботсаду, яке дерево висадили першим та скільки років закладали дендрарій.

Ботанічний сад Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича є одним із найстаріших і найменшим за площею в Україні. Його територія складає майже 3,5 гектари, а колекцій фонд становить близько 3 300 таксонів – видів і сортів рослин та дерев. Відвідати Ботсад можна щодня (окрім вихідних) з 9:00 до 17:00, завітавши на вулицю Юрія Федьковича, 11.

Директорка Ботанічного саду Тетяна Деревенко провела нам екскурсію та розповіла про окремі унікальні рослини в колекціях саду Чернівців. Деяких з них немає більше в жодному ботсаду України.

Тополя срібляста

Хоча зовні Ботанічний сад виглядає невеличким, коли гуляєш звивистими стежками, здається, що він набагато більших розмірів. Кажу про це пані Тетяні.

«Так, а все тому, що сад спроектований в англійському стилі. Проект розробив цісарсько-королівський садівник Карл Бауер. До того він створив ботанічний сад у Львові і вже був знаним майстром своєї справи в Австро-Угорщині. Саме тому йому й довірили проектування та реалізацію ідеї університетського ботанічного саду в Чернівцях».

У вересні 1877 року, у день відкриття Ботанічного саду, тодішній голова земельного уряду Юліус фон Вацль висадив на цій ділянці перше дерево – тополю сріблясту. Закладання дендрарію під керівництвом Карла Бауера тривало ще 11 років.

Ми з пані Тетяною йдемо до дерева, яке називається метасеквойя китайська.

«Цей вид є залишком крейдяного періоду, зараз він на межі зникнення, занесений до Міжнародної Червоної книги. Представників цього виду спочатку описав зі скам’янілих відбитків японський ботанік з університету Осаки, і цей вид вважали вимерлим», – розповідає пані Тетяна. 

Перша знахідка живих, а не викопних екземплярів цього виду відбулася в 1941році в Китаї на території провінції Сичуань. Це стало сенсацією століття серед ботаніків.

«В Україні метасеквойю китайську можна побачити в ботанічних садах та зрідка в парках. У нашому ботанічному саду її посадили близько сорока років тому. А в природі метасеквойя китайська збереглася лише в трьох центральних провінціях Китаю в гірських долинах від 800 до 1500 метрів над рівнем моря».

 

Священне гінкго

Поруч з метасеквойєю росте дерево, найпоширеніше зараз в Китаї та Японії. Щоправда, воно збереглося лише в культивованому стані, переважно біля монастирів. Називається гінкго дволопатеве, його листочки нагадують форму віяла. Дерева, що ростуть у Ботанічному саду, висадили близько двохсот років тому.

«Китайці та японці вважають гінкго дволопатеве священним, вони бережуть це дерево і висаджують його біля монастирів. Тому воно досі збереглось», – пояснює пані Тетяна.

У Японії є цікава традиція – після одруження молодята підходять до дерева та зривають листочок гінкго, кожен повинен зберігати свою половинку так, як закохані бережуть подружню вірність. Молоді листочки гінкго схожі на два серця, що з’єднались в одне.

Плоди гінкго за формою схожі на абрикоси. Зовні вони оточені товстою соковитою м’ясистою оболонкою з пекучо-терпким смаком і неприємним запахом, це через велику кількість масляної кислоти.

«Гінкго дуже перспективна рослина, адже в її генетичному коді є багатоповторностей, які при відтворенні захищають його від помилок. Ця рослина не страждає від жорсткого радіаційного випромінювання».

Як зазначає пані Тетяна, листки дерева використовують не лише в народній медицині. Адже сік дерева містить активні речовини, які покращують капілярний кровообіг, а відтак і обмін речовин в усіх органах.

«Сік з листя гінкго покращує живлення всіх органів та уповільнює процеси старіння в організмі».

Йдемо далі. Розумію, що зараз дізнаюся про щось цікаве, бо директорка саду вигукнула: «Ось наш красунчик!»

«Це дерево бачив кожен із нас у американських фільмах, де були кадри болотяних лісів, а називається воно болотяний кипарис», – розповідає вона.

З весни до пізньої осені, тобто весь вегетаційний сезон, дерево поливають, адже в природі воно росте на болотах. Болотяний кипарис поширений на Атлантичному узбережжі Північної Америки, де росте вздовж берегів річок та на заболочених ділянках.

Болотяний кипарис доживає до тисячі років, але є й особини, які живуть чотири та шість тисяч років. Дерево не піддається гниттю.

«Цьому дереву близько двохсот років. До речі, ще одне таке дерево було в парку Шевченка, але після того, як змінився гідрологічний режим тієї ділянки, воно всохло».

На межі зникнення

Окрім дерев директорка Ботанічного саду вирішила показати нам колекційну ділянку з рідкісними трав’янистими рослинами флори України, багато з них у нашій країні поширені на межах своїх ареалів.

Ареал виду – це територія його розповсюдження, на межах ареалів види дуже вразливі.

«Ось едельвейси, але вони, на жаль, уже відцвіли. Це середньоєвропейський гірський вид, який в Україні перебуває на північно-східній межі ареалу».

Едельвейси охороняють всюди, де вони ростуть: у Центральній Європі і Гімалаях. 

 

Язичник сивий також на межі зникнення. Він поширений лише на південному сході Середньої Європи.

«Цього виду немає в живих колекціях у жодному ботанічному саду України, ми досліджуємо особливості його розвитку, біологію цвітіння і плодоношення, щоб спробувати відновити його в природі і таким чином запобігти його вимиранню», – пояснює пані Тетяна.

 

Щасливий горішок та мамонтове дерево

Тетяна Деревенко показує дерево, вкрите гронами зелених коробочок, що за формою нагадують японські ліхтарики. Називається воно клокичка периста.

«Про це дерево різні народи склали багато легенд. Наприклад, в Німеччині його називають щасливим горішком, а в Італії – сльозами святого Іова, у нас бомберкою, колотічкою, воловими міхурами. Усі назви так чи інакше стосуються форми суплідь, типу насінини і тих звуків, які під час дозрівання насіння здатні видавати супліддя клокички на вітру. Цвіте клокичка наприкінці квітня, у неї маленькі білі квіточки, зібрані в грона».

Також з насіння клокички раніше робили вервечки та намиста. Німці носили насіння цього дерева в гаманцях, щоб гроші не переводились; в Україні, коли будували будинок, вмуровували гілочку в куток, щоб у хаті завжди велося добро і був достаток.

«Наступна унікальна рослина нашого Ботанічного саду вразить вас не менше, – каже директорка.– Дерево можна побачити одразу, якщо йти вулицею Федьковича».

– Воно й справді вражає своєю помпезністю, – кажу я.

Це секвойядендрон гігантський, його виростили з насіння, яке Борис Термена (колишній директор Ботасаду) привіз з Нікітського ботанічного саду. Зараз дереву 40 років.

«Дерево є свідком динозаврів. Секвойядендрон гігантський раніше був широко поширений на території Північної півкулі. Також його називають мамонтовим деревом, адже коли дерево виростає, то гілки прогинаються і стають схожими на бивні мамонтів».

Дерево може сягати до ста метрів висоти, при цьому обхват стовбура при основі іноді сягає 15 метрів.

«Кора дерева червоного кольору і не піддається горінню. У природі секвойядендрони збереглися у Каліфорнії, там налічується більше 30 гаїв в Сьєра-Неваді, їх охороняють у складі національного парку», – пояснює пані Тетяна.

Наймогутніші екземпляри мають власні імена, як-от «Батько лісів», «Генерал Шерман», «Генерал Грант». Назвали цей вид на честь винахідника абетки племені черокі – Секвойя. Індіанці вважали ці дерева священними. У 19 сторіччі секвойядендрон був завезений до Європи, в 1885 р. – до Нікітського ботанічного саду. Саме з насіння тих перших екземплярів і росте це дерево.

 

Ярослава Дерев’янко

Фото Юлії Драган

 

Залишити відгук

Залишити відгук