Сім років випробування, щоб стати сильнішою. Як Вікторія Шубкіна бореться з раком

Разом із Вікторією зранку приходимо до неї на роботу, щоб дізнатися її історію та допомогти зібрати кошти для наддорогого лікування.

Чернівчанка Вікторія Шубкіна дізналася про свій діагноз у 2011 році. Згадує, спершу подумала: «Не хочу обрізати волосся».

Вікторія працювала економісткою в одній з компаній у Чернівцях і одного дня знепритомніла на роботі. Потім лікарі з’ясували: це сталося через рак головного мозку.

За сім років, упродовж лікування, змінилися Вікторія, її життя та особистість. Чернівчанці зробили чотири операції, але хвороба повернулася. Рак досі з нею.

Зараз Вікторія працює бухгалтеркою в центрі естетичної медицини, щодня чекаючи результатів обстеження.

Дівчина вірить, що все буде гаразд і вона обов’язково одужає.

«Віко, вже є результати?»

Мій ранок починається зі сніданку. Щоб добре почуватися, я повинна дотримуватися режиму харчування та не пропускати прийомів їжі. Також я обов’язково п’ю склянку води з медом та лимоном для очищення організму. Потім йду на роботу.

У центрі естетичної медицини працюю з лютого цього року. Тут колектив доброзичливих людей, професіоналів своєї справи, які завжди цікавляться моїм здоров’ям та самопочуттям.

Усі колеги хвилюються про мене. Щодня, коли приходжу на роботу, запитують: «Ну що, Віко, вже є результати?» – «Лікарі кажуть, що ще не готові».

Перед роботою в центрі естетичної медицини я працювала продавцем у магазинах. Проте там дуже стомлювалася. Зараз мені набагато комфортніше.

Коли робота тобі подобається, вона завжди легка. Хоч лікарі забороняють працювати довго.

Хворобу можна і потрібно пережити

Раніше було дуже складно говорити про хворобу. Зараз, хоч я стала емоційнішою, розповідаю про неї всім, хто цікавиться. Спілкуюся з тими, хто теж зіткнувся з раком. Вони не знають що робити, відчувають паніку. Я намагаюся пояснити, що це можна і потрібно пережити.

Нещодавно дізналася про семирічного хлопчика, який захворів на рак. У його батьків була жахлива паніка. Вони небагаті, мають трьох дітей. Батьки звернулися у Facebook та попросили допомоги. Я їм зателефонувала, ми поговорили. Трохи заспокоїла та порадила своїх лікарів. Вони зібрали кошти і змогли вилікувати свою дитину.

Ти ніколи не будеш повністю здоровим, рак завжди може повернутися.

Але потрібно не нервувати, усвідомити свою хворобу, почати боротися та лікуватися. Радіти тому, що маєш, не опускати руки. Вірити, що все буде добре. Легше сприймати життя і не тримати все в собі.

Пухлина знову прогресує

Я продовжую лікування, але досі очікую на остаточні результати обстеження. Пухлина знову прогресує. В Україні лікарі не можуть встановити діагноз. Тому я звернулася до польських фахівців.

Мені пропонували лікуватися в Туреччині. Але там це коштує 40 тисяч доларів. Сказали робити операцію. Проте інші медики радять відмовитися від хірургічного втручання. Адже мене оперували вже чотири рази – наступні втручання можуть спричинити проблеми з серцем. Опромінення також більше не можна робити, бо я вже отримала 75 Гр (у Грей вимірюють поглинену енергію випромінювання – авт.), а безпечно – тільки 100.

Все ж планую лікуватися за кордоном.

За кордоном по-справжньому піклуються про хворих

В Україні є хороші лікарі, але в наших медзакладах – нестача ліків та обладнання. Обстеження, яке мені зробили в Польщі, тут провести не можуть.

За кордоном, крім обладнання та комфорту в клініках, також зовсім інше ставлення до пацієнтів. Там по-справжньому піклуються про хворих.

Сподіваюся, колись у нас буде безкоштовне лікування та страхування.

Випробування, щоб стати сильнішою

Зараз я спокійніше сприймаю рак. Для мене це – не покарання, а випробування, щоб стати сильнішою. Головне – поруч завжди люди, які підтримують.

Ніколи не йшла на операцію з поганими думками. Я знала, що стане краще, мене вилікують. Останню операцію мені зробили два роки тому. Лікарі говорили, що все буде добре.

Але пухлина вже втретє прогресує.

Тому зараз треба починати лікування, щоб захворювання не ускладнювалося.

Мама

Найбільше мене підтримує мама. Вона піклується про мене щохвилини.

Також підтримують друзі. Вони не нагадують мені про хворобу, ми спілкуємося про те, як минув наш день, про звичайні речі. Я радію, коли вони приходять з дітьми, граюся з ними.

Благодійні організації допомагають тільки дітям та учасникам АТО. І я розумію, що їм допомога потрібна більше.

Загалом про мене дбають та надсилають кошти не лише близькі. Іноді це зовсім незнайомі люди. Буває, на картку надходить всього 5, 10 гривень. Але це завжди підтримує і додає віри. Бо люди намагаються допомогти.

Цінувати те, що маю

Коли я тільки дізналася свій діагноз, то спершу в мене почалася паніка. Я не хотіла обрізати своє волосся. Тоді взяла себе в руки та почала лікуватися.

Я почала цінувати те, що в мене є. Мені не потрібні мільйони, IPhone, дорогі речі. Для мене важливо вилікуватися, бути здоровою, бути серед друзів.

Я сильна і у мене все буде добре

Мрію подорожувати. Побачити Францію, Італію, Грецію. Але зараз мені не можна засмагати. Як і їсти солодке, жирне, тренуватися.

Усе життя я непрофесійно займалася спортом. Коли лікарі сказали, що це взагалі заборонено, дуже важко це сприйняла. Я люблю плавати, бігати, займатися аеробікою.

Тому коли одужаю, хочу відновити тренування.

Я сильна і у мене все буде добре.

 

Номер картки ПриватБанку: 5168 7427 1668 7268.

Номер телефону Вікторії: (099) 911 14 69.

Номер телефону мами Надії: (095) 616 43 88.

 

Оксана Чорна

Фото та відео Юлії Драган

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук