Про бабу Прісю і життя у Чорнобильській зоні. Рецензія на містичний трилер «Брама»

26 липня у прокат вийшов український трилер «Брама».

Соціальна драма про людей, котрі живуть у зоні відчуження, у фільмі загорнута в обгортку навколо-чорнобильської фантастики й жахів. Загальна атмосфера фільму – тотальна безвихідь і тлін. Але незважаючи на деякі сюжетні моменти та затягнутий хронометраж, «Брама» варта уваги, вважає Олександр Докієн.

Фільм показує життя сім’ї Савченків, що живуть неподалік Чорнобиля. Господиня дому баба Пріся прийняла до себе свою дочку Славку з внуком Вовкою, який має психічні розлади. Батько Вовчика теж колись жив у цьому домі, але не витримавши життєвих негараздів, він спився і пішов з сім’ї.

Баба Пріся вміє робити всілякі настоянки та говорить з магічними істотами, що живуть у чорнобильських лісах. Її роль талановито зіграла Ірма Вітовська. Гра цієї актриси – чи не найсильніша сторона фільму, яка варта уваги. Грим, який хоч і не такий як у Гаррі Олдмена, який нещодавно отримав Оскар за роль Уінстона Черчілля, але дуже переконливий.

Дочка Слава – страдниця. Життя, як вона вважає, в неї не склалося: чоловік пив і залишив сім`ю, її дитина з психічними розладами, а мама й досі вказує, як їй жити. Водночас жінка була готова терпіти чоловіка алкоголіка, який її лупцював, не хоче аби син соціалізувався, хоча психічний розлад його не є катастрофічним. Хоча Слава й нарікає на вічні вказівки мами, в скрутну хвилину саме до неї вона звертається.

Вовчик – син та внук головних героїнь фільму. У нього психічний інфантилізм, але він допомагає по господарству, знає, які гриби збирати, орієнтується в околицях і загалом є дуже комунікабельним хлопчиною. Актору Ярославу Федорчуку вдалося вдало і правдоподібно передати непростий образ героя.

Автори й маркетологи, чи хто там відповідав за просування та рекламу фільму, загорнули соціальну драму про людей, що живуть у зоні відчуження, у обгортку навколо-чорнобильської фантастики й жахів. У цьому легко переконатися, подивившись офіційний трейлер.  Такий крок є дивним. Адже після таких жахів як «Синевир», в українського глядача жанр хорору не викликає довіри.

Майже всі паранормальні явища фільму показані у трейлері. Режисер стрічки Володимир Тихий використовує їх більше як образи і символи, а не засоби, щоб налякати глядача.

Тихий зобразив життя не лише залишенців у зоні відчуження, а й життя людей у «забитих», далеких селах України. Безробіття, розруха, переселення до міста.

Також режисер намагається натиснути на якомога більше больових точок українця. Спочатку він згадує Чорнобиль, проблеми села, Крим (хоч і небагато), безкарність владників і мажорів, бездіяльність правоохоронців.  

У «Брамі» чи не єдиний персонаж, який розвивається, але залишає немало запитань – Баба Пріся з горою скелетів у шафі. Упродовж фільму персонаж Ірми Вітовської перетворюється із буркотливої баби у «ворошилівського стрілка», а закінчує роллю постарівшої «панночки» з Гоголя. Основний принцип і мотивація у сюжеті Бабусі – «Бездіяльність найстрашніший гріх».

Загальна атмосфера фільму – тотальна безвихідь і тлін, пік якої супроводжується піснею Ніни Матвієнко «Метелиця». «Брама» варта уваги незважаючи на деякі сюжетні моменти і затягнутий хронометраж.

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

 

Залишити відгук

Залишити відгук