Чому яскраве волосся одразу робить тебе геєм чи лесбійкою. Історії двох людей

У кожної людини є свої «за» та «проти» щодо теми ЛГБТ. «Шпальта» пропонує вам прочитати історії двох героїв та, не шукаючи негативних підтекстів, зрозуміти позицію кожного.

Фото: Media Matters for America

Андрію 20. Він гомосексуал. Розповідає про ступінь толерантності, чому провів юність в інтернеті та як жити в суспільстві, де не можеш взяти кохану людину за руку.

«Мені завжди подобалися хлопці»

Чогось особливого в моєму житті немає – університет та робота. Наразі працюю у сфері продажу, до цього часу викладав англійську мову та навчався на кафедрі зарубіжної літератури в ЧНУ імені Юрія Федьковича. Окрім цього, я граю на фортепіано, якщо це трохи доповнить картину мого бекграунду.

Моя історія родом із дитинства, тоді мені було 10-11 років. Чомусь так сталося, що мені завжди подобалися хлопці, щось на кшталт внутрішнього конфлікту. Так буває. У школі виявляти свою симпатію не було можливості, а період перших побачень почався у більш свідомому віці (16-17).

 

«Свою юність я провів в інтернеті, там і почав спілкування з ЛГБТ-представниками».

 

Якось мене побили неповнолітні з локальної групи, типу «модний вирок». У поліцію я не пішов, був дуже наляканий. В Україні багато таких випадків і, на жаль, відбуваються вони дуже часто.

Якщо говорити про порушення моїх прав, то я розумію, що одного разу справа дійде до одруження (все може бути), спільного майна і навіть заповіту. Я дуже сподіваюся, що до того часу, коли мені доведеться вирішувати ці питання, законодавство, як і суспільство, змінить свою думку.

Фото: The New York Times

«Бабуся прийняла мене»

Батьки знають, що я гей і ставляться до цього дуже спокійно (якщо не враховувати підліткових історій: мене декілька разів водили до психолога, але він більше працював з мамою, ніж зі мною). А бабуся іноді каже, що було б добре, якби я знайшов собі дівчину, проте для неї важливе моє щастя. Вона прийняла мене.

Зараз у мене є хлопець. Ми познайомилися в кафе (таке вперше трапилося в моєму житті), а не в інтернеті. Спільні теми для обговорення та якийсь зв’язок виник з перших секунд. Наші стосунки не відрізняються від інших. Ми проводимо разом час, ділимося враженнями та просто спілкуємося. Подивимося, що буде далі.

Для нас не є проблемою гуляти містом, проблема зовсім в іншому, наприклад, взятися за руки або ж поцілуватися на публіці. У ту мить одразу виникає чимало сумнівів та страх, що хтось може щось зробити.

У наших стосунках ніхто не домінує – існує якась локальна демократія. Мій хлопець поважає мої рішення, а я його. Якщо ж питання стосується нас обох, то ми обговорюємо це та вирішуємо разом, як вчинити.

 

«Кохання – це розділяти з кимось свій час та одночасно поєднуватися з іншою людиною. Розповідати про минуле і будувати спільне майбутнє».

 

Для мене важливо постійно розвиватися – у професійному та особистому плані, збагачуватися новими знаннями, навичками, які допоможуть мені в майбутньому.

Фото: Mashable

«Слово «гей» для мене не є образливим»

Сьогодні в Україні є два варіанти: або ти ховаєшся і живеш більш-менш комфортно, придушивши власну гордість, або ж говориш про це відкрито та борешся на кожному кроці. На жаль, це так. У Європі, звісно, комфортніше в цьому плані, проте для того, щоб переїхати в іншу країну, необхідно багато ресурсів. До того ж, ти завжди там будеш емігрантом, а земля і країна буде не твоя.

Я не злюся на людей, які мене ображають, або ведуть боротьбу з нами і нашим товариством. Їм необхідний зовнішній ворог, щоб виправдати власні невдачі.

Слово «гей» для мене не є образливим. Це все одно, що кішку назвати кішкою. Є інші слова, які ображають, згадувати їх я не хочу.

 

«Я не хочу жити в суспільстві, де кохану людину не можна взяти за руку і так гуляти вулицею»

 

Це ж природно, як схід сонця. Для мене ж це завжди пов’язане зі страхом і усвідомленням боротьби за можливість це зробити.

 

Христині Бахур 29 років. Вона лесбійка та феміністка. Розповідає про страшне слово на букву «Ф», чому яскраве волосся одразу робить тебе геєм/лесбійкою та про (не)толерантні Чернівці.

«Жити в шафі страшно, там зовсім немає свободи».

Я народилася в Чернівцях, навчалася на українській філології, читала багато світової літератури, у якій змогла побачити інші альтернативи гетеронормативності. Тішуся, що в університеті я зрозуміла багато речей. Для мене було необхідністю і шаленим полегшенням віднайти себе та розуміти, що можна любити не лише чоловіків.

Я у стосунках із дівчиною вже 12 років. Ми познайомилися на сайті знайомств в інтернеті, коли ще не було ВКонтакті та Facebook. Одразу домовилися про зустріч, після якої не розлучаємося. У наших стосунках немає такого поняття, як домінування. Насправді це міф. Його нам теж навіює патріархат, як і те, що чоловік головний, а жінка має бути покірною. Ми рівні. Рішення приймаємо разом. Знаходимо компроміс, бо неможливо, щоб у нас на все були однакові погляди.

 

«Кохання – це свобода. Свобода бути тим, ким ти є у партнерстві з іншою людиною. Це два фундаменти і два різних будинки, але зі спільним садом для прогулянок».

 

Наразі у нашому суспільстві дуже важко бути відкритою, але це життєва необхідність. Жити в шафі страшно, там зовсім немає свободи. Більшість намагаються знищити інакшість, забувають про будь-які людські якості та перетворюються на звірів. Я думала, що часи інквізиції давно позаду, але ж ні. Дискримінація є усюди. Нам навіть під час оренди житла необхідно щось вигадувати – про нібито подругу чи сестру.

«Страшне слово на букву Ф»

Батьки знають про мою сексуальну орієнтацію. Щодня я пояснюю, за що борюся. Батькам складно зрозуміти, бо це не їхня війна. Проте я вдячна мамі за те, що вона знайшла в собі сили прийняти і любити мене та мою партнерку.

Для мене важливо, щоб до мене зверталися з використанням фемінітивів. Фемінізм – це страшне слово на букву «Ф». Це рівність, до якої в Україні ще дуже далеко. Рівність у заробітній платі, у ставленні роботодавця до твоїх професійних якостей, а не статевих органів. Мені сумно, коли люди кажуть, що немає за що боротися.

Сумно, коли плаче маленький хлопчик, якому кажуть: ти ж не дівчинка, щоб плакати. Тобто, для людей сльози – це слабкість, а слабкість лише для дівчат? Мій особистий фемінізм полягає у тому, що я не хочу бути «над», але я повинна стояти «на рівні».

Фото: ExpertFile

«Яскраве волосся одразу робить тебе геєм/лесбійкою»

Після маршу рівності у Києві надзвичайно небезпечно було ходити вулицею з будь-якою символікою та навіть яскравою зовнішністю. Адже якщо у тебе яскраве волосся, то ти одразу гей/лесбійка.

Після маршу ми поверталися додому у компанії хлопців з фарбованим волоссям. Дорогою зустріли молодиків, вони агресивно горланили: «Ти чоловік чи жінка!?». Тоді нас врятувало метро, в яке ми швидко забігли.

Моє рідне місто Чернівці вже нетолерантне. Влада тут говорить про європейські цінності, запрошує на круглі столи, засуджує насилля, проте це тільки на папері. У реальному житті поліція співпрацює з ультраправими.  Вважаю, що для них ЛГБТ-спільнота – це не люди.

 

«Для мене важливо бути собою. Робити те, що важливо мені, не зважаючи на думку інших».

 

 

Ярослава Дерев’янко

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук