0
Опитування показали, що більшість чернівчан взагалі не знають, що у місті можна займатися скелелазінням.
Ще в далеких 60-х американські хіпі вилазили на велетенські скельні стіни в долині Йосеміті, іноді без мотузки, або покуривши марихуани. Можливо, що те саме хтось робить і досі, проте поряд із традиційним скелелазінням, яке нерідко було пов’язане з ризиками, близькими до божевілля, давно розвинулося спортивне – самостійний вид спорту, який передбачає затверджені нормативи, системи оцінювання й, водночас, сувору техніку безпеки.
Скелелазіння набуває все більшої популярності у світі, і вже 2020 року його буде включено в програму Олімпійських ігор у Токіо.
Альпіністи сходять на вершини, скелелази – лазять по трасах
Історично скелелазіння виросло з альпінізму, тому ці поняття часто плутають. Насправді, усе просто – поки альпіністи мерзнуть на засніжених схилах, скелелази стирають пальці на розпечених сонцем скелях.
Переслідуючи єдину кінцеву мету – сходження на вершину, альпініст долає льодовики й тріщини, бореться зі стихіями і до того ж використовує для підйому тонну заліза – специфічне спорядження, льодові інструменти, кішки. У скелелаза інше завдання – пролізти конкретний відрізок скелі або штучного рельєфу лише за допомогою рук та ніг, так зване вільне лазіння. Спорядження використовують виключно для страховки.
Звичайно, існує чимало різновидів скелелазіння, деякі з них перетинаються з альпінізмом і мають ще тисячі нюансів, проте для новачка найчастіше все починається в затишному залі – на скелелазному стенді.
У Чернівцях такий є, але мало хто про нього знає.
Скелелазіння ніби й нема, а чемпіони є
Опитування показали, що більшість чернівчан взагалі не в курсі, що у місті можна займатися скелелазінням. На папері воно існує лише умовно – не школа, не спортивна секція, а лише гурток при обласному центрі туризму, який, по факту, виживає на громадських засадах.
Однак попри те, що спортсменів мало, а умови для тренувань не ідеальні, скелелази з Чернівців уже протягом декількох років показують серйозний рівень підготовки на змаганнях.
Один із вихованців гуртка Павло Божко тричі ставав чемпіоном України. Етапи всеукраїнських змагань у дитячому заліку вигравали (або посідали призові місця) й інші спортсмени: Анастасія Тарновецька, Адам Березка, Нікіта Тимофійчук та Андрій Грабовецький, – а нещодавно до лідерів приєднався і зовсім молодий спортсмен – Тимур Маховіков.
Найвища категорія складності, яку пролазили чернівчани на скельних маршрутах, – 7С+, а це рівень уже далеко не аматорський.
Де і як тренуються спортсмени, розповів тренер Олексій Соваж.
Перший скеледром був у квартирі
Спортивне скелелазіння у місті виникло наприкінці 90-х. Якась невелика спільнота існувала і значно раніше, проте тренажера для лазіння не було. Любителі скель помітили, що суттєво втрачають форму за зиму, і шукали спосіб, щоб тренуватися у місті.
Першу стінку із зачіпками Олексій спорудив у себе вдома, куди запрошував друзів тренуватися. З пошуком окремого приміщення не щастило. Скеледром переживав своєрідні злети і падіння: наприклад, з горища Центру юних техніків опустився в підвал на вулиці Івана Франка. Та обидві площі були непридатні для занять.
Нарешті, це було шість років тому, вдалося домовитись про оренду спортивного залу загальноосвітньої школи № 5. Тепер тричі на тиждень у вечірні години тут тренуються скелелази.
Скеледром «Зроби сам»
Майстрували скеледром самі ж спортсмени.
Нинішній студент Медичного університету Адам Березка, який на той час був ще школярем, особисто брав участь у спорудженні стенду.
– Нас було, мабуть, чоловік десять, – пригадує Адам. – Люди, які хотіли тут тренуватися, просто приходили і протягом тривалого часу збирали стенд своїми руками, фарбували, накручували зачіпки. Це дуже безпечний, добре облаштований стенд. Він цілком придатний для тренувань, хоча, можливо, хочеться більше нависання, щоб віпрацьовувати складні рухи.
– Площі нашого скеледрому достатньо, щоб адекватно тренуватися, – пояснює Олексій Соваж, – проте не вистачає ламаних площин. Ми не можемо собі дозволити майструвати їх тут, тому що це заважатиме дітям на уроках фізкультури. Але поруч зі спортивним залом є незадіяна територія, яку школа готова продати – могла б надати для добудови спортзалу і розміщення там «ламаних» площин. Наразі ми шукаємо спонсорів та сподіваємося на підтримку міської влади, щоб мати можливість трохи розширитися й надалі розвивати цей вид спорту.
А розвивати є куди – юні скелелази вже претендують на місце у збірній України
Нещодавно з чемпіонату України, що проходив у Кам’янці-Подільському, повернулися Анастасія Тарновецька та Тимур Маховіков. Вони виступили у дисципліні боулдеринг, тобто проходження коротких складних маршрутів.
Тимур завоював бронзу, а Настя потрапила у десятку найсильніших, проте цього разу дівчинка боролася не за медаль, а за місце у збірній України.
– Коли я дізналася, що у мене є шанси потрапити у збірну команду, я дуже здивувалася, – каже Настя. – Для цього потрібно було увійти в трійку лідерів. Я вже неодноразово посідала призові місця на чемпіонатах, але цього разу не вдалося показати свій максимум. Тепер доведеться наздоганяти, тому що цей результат трохи відкинув мене у рейтингу. Іноді атмосфера змагань допомагає виступити навіть краще, ніж на тренуванні, а іноді емоції тільки заважають. Але завжди цікаво подивитися виступи найсильніших українських скелелазів, а особливо полазити на дуже незвичних, цікавих рельєфах, яких немає на нашому стенді.
Тимур займається скелелазінням два роки, але дуже наполегливо, і швидко прогресує. Це його перша медаль всеукраїнських змагань.
– Я не очікував такого результату. І, звичайно, радий, – каже Тимур. – Щоб добре лазити, просто потрібно дуже багато тренуватися і працювати над собою. Я бачив скеледроми в інших містах, дуже високі та різноманітні. Звичайно, хотілося б лазити на такому. Проте якщо дуже старатися, достатньо і нашого.
Настя і Тимур тренуються тричі на тиждень по три години. Окрім суто лазіння обов’язково займаються загальною фізичною підготовкою та можуть підтягнутися на перекладині до 25 разів.
Настя розповіла, що є і специфічні навантаження, які необхідні саме скелелазам, наприклад, вправи, що розвивають силу в пальцях. Для цього спортсмени займаються на спеціальному тренажері «фінгерборд». Також важлива гнучкість та витривалість.
Навчитися долати страх
Окрема історія – лазіння на природному рельєфі. Активність, овіяна романтикою висоти і небезпеки, випробування сили духу. Окрім фізичної сили, витривалості і гнучкості воно вимагає ще й великої психологічної роботи. У Чернівецькій області пробитих маршрутів небагато. Полазити можна на Протятому камінні та на Сокільському хребті. Найближчий великий скелелазний район – каньйон у Кам’янці-Подільському.
Поки що найскладніша траса, яку вдалося пролізти чернівецьким скелелазам, – це 7С+ (наразі максимальна 9В+). Уперше маршрут такої складності «Сенокос» подолав Адам Березка, ще декілька років тому в Криму. Хлопець розповідає, що зараз не має можливості багато тренуватися і їздити на скелі через навчання, тому поки що не підвищив свою максимальну межу.
Минулого літа досягнення повторив Нікіта Тимофійчук. Він проліз трасу такої ж категорії складності під назвою «Боривітер» у Кам’янці. Цей скелелаз щойно закінчив школу і навпаки сподівається, що у студентський час матиме більше можливостей лазити.
– Коли я прийшов на стенд, мені з першого дня дуже сподобалося, – каже Нікіта. – Особливо запам’яталося відчуття повного виснаження, усвідомлення, що реально працює все тіло. Та по-справжньому мене вразили скелі. Я багато виступав на змаганнях і навіть вигравав призові місця, але зараз мені хочеться розвиватися саме у лазінні на натуральному рельєфі. Вперше на скелях переживаєш сильне хвилювання і страх, але поступово, з досвідом, почуваєшся все впевненіше. Цікаво вчитися долати свій страх. Також важливо довіряти напарнику. Коли довго лазиш з одним напарником, то починаєш розуміти один одного з півслова.
Трохи мотивації
Спробувати свої сили на скеледромі буде цікаво і дорослим, і дітям. Цей спорт гармонійно розвиває всі групи м’язів, а також мислення. А ще скелелази дуже стрункі, хоча одночасно сильні та витривалі.
Для початку занять знадобиться тільки зручний одяг, взуття з мінімальним протектором і магнезія. З часом варто придбати спеціальні скельні туфлі.
Заняття проходять за адресою: вулиця Лесі Українки, 1 (ЗОШ № 5).
Розклад тренувань: понеділок, середа, п’ятниця з 15:00 до 20:00.
Також полазити можна у розважальному центрі Панорма, що на вулиці Хотинській, 43.
Ольга Склярчук
Фото та відео Юлії Драган
