Що спонукає чернівецьких студентів обирати навчання за кордоном

Як варто змінити вітчизняну освітню систему задля того, щоб повернути українців з Польщі, Чехії чи Канади додому.

Торік 4% випускників, які склали ЗНО вище 180 балів, не вступали до українських вишів. Такі дані оприлюднив портал CEDOS – незалежний аналітичний центр. Експерти пояснюють це тим, що багато хто з абітурієнтів вирішив зробити перерву в навчанні – популярний зараз «gapyear»( з англ. – академічна відпустка), хтось не подав документи з інших мотивів, проте все ж основною причиною вважають освітню міграцію українців.

Згідно із ще не оновленими даними соціологічних досліджень, з 2009 до 2016 року кількість українських студентів за кордоном зросла на 186%, приблизно до 70 тисяч (це трохи менше третини населення Чернівців).

Що ж найчастіше спонукає абітурієнтів обирати навчання поза межами України? Як варто змінити вітчизняну освітню систему задля того, щоб повернути українців з Польщі, Чехії чи Канади додому?

Громадський діяч, директор організації «Благо» Володимир Попівчук (основна мета організації – повернення  українських студентів з-за кордону, – ред) розповів «Шпальті», чому чернівецькі студенти обирають навчання за кордоном.

Фото семінару організації “Благо”

«Я думаю, що зараз діти насамперед шукають перспектив, нових можливостей, якісних знань та майбутньої хорошої роботи. Вважаю, що основна перевага університетів за кордоном – це те, що країна сама диктує вступникам, яких професій потребує, тому, наприклад, в Польщі чи в Словаччині не буде такої ситуації як у нас, коли всі хочуть бути юристами чи економістами. Я не можу сказати, що в Україні низький рівень освіти. Однак, як на мене, студентам дають забагато зайвої інформації, теорії. Так і виходить, що студент-пекар вивчає філософію чи вищу математику. Закордон же орієнтується на практичних знаннях, навичках та вміннях студентів».

Володимир Попівчук каже, зацікавлений насамперед у тому, щоб сучасне покоління працювало на благо рідної країни, адже його надзвичайно турбує доля української молоді.

Студентка 2 курсу Академії фінансів та бізнесу у Варшаві Олеся Гніда із відзнакою закінчила буковинську школу у 2016 році. Дівчина каже, довго вагалася, чи варто поступати за кордон: незнання мови, далека відстань від дому – перше, що відштовхувало від думок про навчання за межами України. Однак, прорахувавши всі плюси та мінуси, Олеся все ж таки вирішила вступати до вишу в Польщі.

«Основним мотивом стали можливості: нові подорожі, широкий діапазон робочих місць, знайомство із людьми з інших країн, обмін досвідом. Зараз я зрозуміла, що навчання серед іноземців дає змогу перевиховати себе, дізнатися щось нове від інших та поділитися власними вміннями й навичками з оточенням», – розповідає дівчина.

 За словами Олесі, українська система освіти не задовольняє її тим, що змушує вчитися з ранку до ночі.

«Для кількості свідомо включають такі дисципліни, які не стосуються  твоєї спеціальності. Тут мені подобається те, що один будній день на тиждень роблять для студентів вихідним, це дає змогу  не «завалювати» себе завданнями».

Однак варто зазначити, що не завжди обрати навчання за кордоном абітурієнтів спонукає незадоволення українським освітнім рівнем та кращі перспективи.

Цьогорічна випускниця Чернівецької гімназії №1 Анастасія Покальська планує отримати одразу два дипломи: український та німецький. Дівчина пояснила, що в її навчальному закладі поглиблено вивчають німецьку і, якщо учні мають бажання, одразу на базі школи можна здати іспит на знання мови. На екзамен запрошують представників закордонної делегації, які видають диплом європейського зразка про рівень німецької мови. Це стало основною причиною вибору навчання за кордоном.

«Я орієнтувалася на вступ до німецького вишу, однак одразу виникло декілька проблем: я неповнолітня, не маю родичів за кордоном. Тому вирішила один рік провчитися в рідному місті, а наступного року, коли мені вже виповниться 18, намагатимуся вступити до Німеччини. Тут я, звісно, переведуся на заочну форму навчання, бо хочу отримати й український диплом».

Здавалося б, це непогана ідея – отримати якісніше навчання за кордоном та повернутися до рідної країни, щоб поділитися набутим досвідом з колегами, знайти роботу та будувати країну вже за іншим, європейським принципом. Проте, як виявилося, Україна не веде жодних статистичних підрахунків щодо того, скільки людей продовжили працювати в інших країнах після закінчення тамтешнього вишу. Директор соціального проекту «Благо» Володимир Попівчук запевнив, що, опираючись на власний досвід, він може виділити орієнтовно половину студентів-українців, які працевлаштовуються за кордоном.

«Спочатку лякає невідомість, незнання мови, невпевненість батьків, які бояться відпускати дитину так далеко, але після закінчення вишу у студентів з’являється сумнів, чи варто повертатися додому. Знаю, що багато хто хоче повернутися, вони люблять свою державу, хочуть працювати на її благо, однак тільки тоді, якщо зможуть реалізувати себе в Україні, отримувати гідну зарплатню, а наша держава, на жаль, поки  що не завжди може це забезпечити. Хоча сьогодні є багато українських роботодавців, які зацікавлені у тих, хто отримав навчання за кордоном: вони готові більше платити, адже знають, що саме ці люди швидко стають самостійними, професійними. В Україні зазвичай батьки намагаються вирішити проблеми своїх дітей за допомогою якихось «зв’язків», тому дуже часто буває, що студент-відмінник на роботі зіштовхується з безліччю проблем, адже не може себе реалізувати, не розуміє, як втілити всі знання на практиці».

Фото Володимира Попівчука

Студентка 2 курсу польського університету Олеся Гніда каже, що їй подобається в Європі та іноді хочеться додому.

«Мені подобається в Європі, але все ж іноді тягне додому, до рідних місць. Все це питання часу, зараз я ще навчаюся. Що буде через 3 роки – не знаю. Можливо, в нас рівень життя зміниться, і бажання жити в Україні зросте.»

Цьогорічна випускниця Анастасія Покальська розповіла, що також планує повертатися додому після закінчення німецького вишу.

«Закордонний виш я обрала тому, що там оцінюють за знаннями, вміннями, прагненнями до саморозвитку, а не за розміром гаманця, потрібними «зв’язками» чи знайомствами, як це часто буває в Україні. Взагалі я планую повертатися після закінчення навчання додому.

Однак дівчина каже, якщо зможе знайти якусь перспективну роботу в Німеччині, то, напевно, залишиться там.

  

Анна Колісник

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук