Солдат, який хоче стати генералом. Володимир Середюк про мерські амбіції, скандальне затримання та міські пріоритети

Найбільш обговорюваною персоною останнього місяця весни став заступник чернівецького міського голови Володимир Середюк. 4 травня його затримали у службовому кабінеті за підозрою в отриманні хабара, відвезли до Києва, а вже наступного дня звільнили під заставу. В інтерв’ю «Шпальті» Володимир Середюк розповів про те, що у справі більше запитань, ніж відповідей, про невиправдані очікування від чиновницької роботи та про те, за яких обставин балотуватиметься в мери.

– Ви вже два роки працюєте на посаді заступника чернівецького міського голови. Як можете охарактеризувати цей період?

– Перш за все, це період швидкого навчання. Для мене була абсолютно новою сфера житлово-комунального господарства, сфера містобудування, так склались обставини, що треба було терміново вивчити і законодавчу базу, і практику вирішення різноманітних питань для того, щоб можна було фахово вести дискусії і приймати рішення. Тому перший рік – це був однозначно період навчання і адаптації до роботи, до структури міської ради. Другий рік був роком можливості реалізації певних бачень щодо розвитку міста. Результатом цього є програма впровадження електронного квитка, реалізація міжнародних проектів, зокрема, щодо очисних споруд, початок реалізації проекту «Енергоефективність в будівлях бюджетної сфери у м. Чернівцях» і ряд інших, які перебувають на початковому етапі.

– Що за цей час не вдалося реалізувати?

– Звичайно, є низка питань, які не змогли вирішити, які, зокрема, на певному етапі блокувалися з однієї чи іншої сторони, до таких можна віднести проблеми громадського транспорту. Я вважаю, що неправильно розставлені пріоритети у співвідношенні соціальної політики міської ради і політики розвитку міста (як містобудування, так і економічного розвитку). Суттєвий перекіс іде в бік «соціалки» і свідченням цього є фінансування соціальних програм на сотні мільйонів гривень. Але роки проходять і ці кошти не приносять жодної доданої цінності – ані нового метра асфальту, ані нового тролейбуса тощо. А запити суспільства все одно є, вони спрямовані на покращення умов життя, та водночас не ставлять питання за рахунок чого. Наразі місто не розвивається, а проїдає гроші, а це концептуально різні речі.

– Чи виправдались Ваші очікування від чиновницької роботи?

– Ні, абсолютно не виправдались. До роботи на посаді заступника міського голови я уявляв, що це друга людина після мера, яка має певне бачення щодо розвитку, візію міста, займається стратегічними питаннями. Натомість якось так склалося, що я працюю над питаннями рівня навіть не директора департаменту, а часто рівня рядового службовця. Доводиться займатися звичайною рутинною роботою, вирішуючи щоденні конфлікти – десь хтось вивіску неправильно вчепив, хтось перекопав дорогу. Це все питання, якими мали б займатись виконавці, а роблю я, замість того, щоб формувати якісь системні речі щодо реалізації певних проектів. Навіть завдання, які мені ставлять, ідуть в контексті вирішення поточних проблем. Це можуть бути будь-які питання, тільки не питання того, куди рухається місто, що з ним буде через двадцять років. Чи це буде місто науковців, місто виробництва чи місто медицини, наприклад. А саме цими питаннями, я вважаю, має першочергово займатися вище керівництво міста.

– Що є причиною такого стану справ?

– Тут низка проблем. І основна – проблема підходів щодо того, куди ми рухаємося, за що боремося, що стоїть на меті: вирішення питань сьогодення чи питання десятиліть. Як це відбувається в європейських містах? Там завжди такий підхід: планують, наприклад, через десять років споживання електроенергії зменшити на 10%, через двадцять років – збільшити частку альтернативних джерел електроенергії. Це візія і це є зрозумілим для людей. Люди знають, що буде через п’ять-десять років. У нас же стратегічні документи – це документи, які піднімаються один раз на рік під час формування звіту з їх виконання. Сказати, яким буде місто Чернівці через десять років, я наразі не можу.

– Чи вистачає Вам зарплатні заступника міського голови?

– Вистачає. Коли я працював в інституті, зарплата була на порядок нижча, але водночас я мав можливість займатися підприємницькою діяльністю. Та все одно в сукупності я заробляв менше, ніж на посаді заступника міського голови. Ця заробітна платня є достатньою для прожиття, принаймні вона відповідає запитам моєї сім’ї.

Чи маєте Ви амбіції в майбутньому стати мером Чернівців?

– Поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Але насправді, питання не в посадах. Розуміння цього прийшло до мене упродовж двох років роботи в міськраді. Міським головою не має бути одна людина, так як всі звикли. Під «міським головою» треба розуміти як мінімум п’ять-шість людей, які закривають основні напрямки роботи. Якщо міський голова – це одна людина, то, на моє переконання,  це безперспективно. Якщо міський голова – це щонайменше п’ять прізвищ (директори основних департаментів, заступники і сам міський голова), то тоді є перспектива і розуміння, що місто в якомусь напрямку буде рухатись. Міський голова – це не посада, це команда. Щоб балотуватися на посаду мера, треба бути впевненим в тих людях, які є біля мене. Наразі вже є декілька порядних людей, фахівців у своїй галузі, але є і ряд незакритих позицій, наприклад, у житлово-комунальній сфері. Людини, яка була б експертом у цьому напрямку у близькому оточенні немає, але ми її шукаємо. Якщо ми будемо готові закрити основні питання фаховими людьми, тоді можна буде говорити про перспективу брати участь у виборах. Іти в мери лише задля посади міського голови – це підписатися під своєю неефективністю.

– Якщо, припустимо, вибори чернівецького міського голови відбудуться вже цієї осені, Ви будете брати в них участь?

– Так, такі плани є. Ми над цим працюємо, частина команди вже сформована. Як тільки знайдемо людей на незакриті позиції, тоді будемо говорити вже про більш конкретні подальші кроки.

– Через кілька тижнів після Вашого затримання за підозрою у отриманні хабара, чи усвідомили Ви, що відбулось?

– Я усвідомив усе, як тільки-но мене привезли до Києва. Але виникло більше запитань, ніж відповідей. Формулювання в підозрі, яку мені вручили, що звучало «у вимаганні та одержанні хабара» викликало питання: а що ж я одержав? Адвокати просили прокурора навести факти одержання хабара. У відповідь – жодної конкретики та переливання з пустого в порожнє. Мене намагалися приклеїти до того, що не клеїться. Слава Богу, що або не було впливу на суддю, або суддя об’єктивно розібрався. Прокуратура просила застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 500 тисяч гривень. І зараз часто різні особи маніпулюють, нібито я вніс заставу як альтернативу триманню під вартою. Це повна брехня, оскільки в ухвалі чітко написано: «у клопотанні прокурору відмовити, звільнити з-під варти». І суддя визначив заставу мінімально можливу для цієї статті Кримінального кодексу у розмірі 105 тисяч, яку вніс особисто я, а частину коштів дав батько. Натомість з подачі певних топ-політиків цю інформацію перекручують таким чином, що нібито мені дали арешт з правом внесення застави. Звичайно, це свідомо робиться, я не вірю, що  люди настільки безграмотні і плутаються у таких поняттях. Мета одна – знову показати, що Середюк – корупціонер, неважливо, що немає факту отримання хабара, це вже другорядне.

– Ви заявляли, що затримання заступника мера Чернівців Середюка – політичне замовлення. Які Ваші дії чи висловлювання могли бути для когось незручними?

– Відповідь на це питання буде дуже суб’єктивною. Ми з адвокатами розмірковували, якби я був звичайною нікому невідомою особою, а не посадовцем, чи затримували би мене у цій ситуації? Однозначно, ні. Більше того, пізніше виявилось, що затримання проводилось без ухвали суду, за поданням прокуратури. У такий спосіб згідно зі статтею, яку мені інкримінували, правоохоронці могли затримати лише у двох випадках – в момент скоєння злочину або буквально перед ним. Ні першого, ні другого не було. Ні самих коштів, ні людини з цими грошима в коридорі чи деінде. Тому, зрозуміло, що все це не було випадковістю – ніхто не буде з цим возитися, якщо ти нецікавий.

Призначення мене на посаду заступника міського голови, а це було політичне рішення, на мою думку, довго обговорювалося командою мера. І, оцінюючи ризики, одним із них було те, що я недосвідчений, молодий, далекий від цієї системи. Мабуть, подумали, хай попрацює, а якщо буде щось недобре, хоч буде на кого скинути. Але, як тепер доходить до мене інформація з їхнього кола, Середюка недооцінили. Мої цінності і особисті якості, які не дозволяють мені йти на будь-які домовленості, думаю, склали певний образ, який уже став на думку деяких людей, небезпечним для них. Зрозуміло, легше цю небезпеку присікти в корені, ніж потім з нею боротися. Тільки так я можу пояснити події що сталися 4 травня. Тому що на такому рівні, на рівні центрального управління СБУ, при тій доказовій базі таке творити – інакше як «безпрєдєлом» це не назвеш.

– Яка наразі ситуація у кримінальному провадженні, відкритому стосовно Вас?

– У справі іде досудове слідство, я вже ознайомився з матеріалами справи. Відверто кажучи, довго з цього всього сміявся. Тепер розглядаємо з адвокатами ряд стратегій, як рухатися далі, є велика надія, що справа до суду взагалі не дійде. Єдина проблема, що стосовно ДАК «Хліб України» є декілька таких епізодів у всій Україні, і прокуратура може об’єднати їх в одну справу. Якщо так трапиться, то це затягнеться на роки. Крім того, завдяки змінам до Кримінального кодексу, які набули чинності з березня, вже є можливість оскарження самої підозри, але не раніше, ніж через два місяці після її вручення. І ми це обов’язково зробимо на початку липня.

– Мер Чернівців після Вашого затримання, хоч і не засудив Вас, але й не виступив зі словами підтримки. Про що це може свідчити?

– Коментар Олексія Павловича справді був досить нейтральним. Для мене це свідчення тільки одного – мабуть, міський голова не розглядає мене як члена його команди. Мене це не надто сильно, але дещо здивувало, а також розставило свої крапки над «і». Якщо відверто говорити, то певною мірою я спустився на землю після таких заяв, адже думав, що ми працюємо, як єдине ціле. Тепер я розумію, що кожен сам по собі.

– Які висновки загалом зробили з цієї ситуації?

– Ця ситуація показала мені, хто є справжнім товаришем та однодумцем, а хто прийде на допомогу тоді, коли буде все нормально. Це про тих, хто витримав день-два паузи, щоб визначитися зі своєю позицією щодо мого затримання. Ну і були, звичайно, такі, хто вдарив у спину – на щастя, їх одиниці. Ці люди показово наступного дня після затримання, коли ще не було судового рішення, розповсюджували якусь інсайдерську інформацію, ніби на мою картку надходили якісь кошти. Коли виявилось, що це не так, то відразу вони почали телефонувати, пояснюючи, що не розібралися, просили вибачення, але це все дуже показово. Якщо така ситуація відбулася, це говорить тільки про одне – людина чекає, поки ти спіткнешся, для того, щоб тебе добити.  А таких осіб не можна тримати поруч.

– Чи було збігом обставин те, що затримання співпало в часі із нелегким періодом у Вашому житті, повязаному із втратою матері? Як рідні відреагували на ці події?

– Сім’я важко пережила, якраз мені, напевно, в цій ситуації було найлегше. Від моменту затримання і до повернення у Чернівці, я думками був тут, з дружиною, з батьком, розуміючи, як їм було нелегко. Мене абсолютно не цікавили ці процеси, обшуки, які відбувалися, думав тільки про те, як рідні мають це почути і пережити. На щастя, правоохоронці поставилися з розумінням, дали можливість поговорити з дружиною, і я їй, наскільки зміг, пояснив ситуацію. Вона проявила себе справжнім бійцем, з мужністю це все витримала. Їй довелося залишити на певний час пологовий будинок, щоб зібрати пакет документів, і потім це позначилось на здоров’ї дружини. Завдяки тому, що я був думками із близькими, вдалось повністю абстрагуватися від того, що відбувалося у столиці та не перейматися заходами правоохоронців. Чи  випадково це співпало із важким періодом у житті? Я мало вірю у випадковості. Коли ти працюєш у цій сфері, тут випадковостей не буває, є тільки розрахунок.

Також хочу віддати належне громадськості, яка, не випереджаючи події, тверезо оцінила ситуацію і не піддалась на маніпуляції. Це те, що дало мені дуже багато сил і енергії, тому що, коли везли в Київ, я думав, що в Чернівцях на мені вже поставили хрест – потрібно довго виправдовуватися, пояснювати. Та дорогою назад до Чернівців, гортаючи стрічку новин у Фейсбук, я побачив значний рівень підтримки. Після цього я зрозумів, що роблю все правильно.

– Топ-тема травня – страйк перевізників з вимогою підвищити вартість проїзду у маршрутках до пяти гривень. Що в цій ситуації буде далі із громадським транспортом у Чернівцях?

– Зараз ми маємо ситуацію, коли не вдалося вбити Чернівецьке тролейбусне управління, а навіть вдалося реанімувати його. І ті кілька днів без маршруток показали, що невелике збільшення навіть не кількості тролейбусів, а кількості водіїв, дозволить ефективно закрити перевезення наявними тролейбусними маршрутами. Виходячи з цього, я бачу наступний розвиток подій. Спочатку – розірвання всіх договорів із приватними перевізниками, встановлення тарифу 5 гривень і укладання нових угод на маршрутах, де ми поки не справляємося, зокрема, у напрямку Садгори, Роші, Калічанки. Автобусні маршрути, які дублюють тролейбусні, на мою думку, мають зникнути саме на цьому етапі. Час надприбутків перевізників завершився, це треба усвідомити і прийняти. Так, я вважаю, що чотири гривні при такій вартості пального – це низький тариф. Але і з боку перевізників роками були постійні обіцянки дотримання графіку руху, покращення надання послуг, але ми не побачили цього. Коли вони зараз говорять, що п’ять гривень – це тариф виживання, то я розумію, що через місяць уже ставитимуть питання про шість гривень з подальшою зупинкою транспорту за відпрацьованою схемою. Тому зараз з’явилась можливість концептуально змінити сам підхід. Так, для чернівчан може бути певний дискомфорт. Але легше пояснити, чому кудись не їздить громадський транспорт, ніж чому він туди не доїхав. Думаю, щонайменше десять автобусних маршрутів мають зникнути, залишиться близько тридцяти і тепер, будь ласка, поборіться за них. Іншого варіанту наразі я не бачу.

Друга альтернатива – комунальний громадський транспорт. Але бажання придбати нові тролейбуси має збігатися з можливостями. Наразі важко говорити про десятки нових тролейбусів вартістю сім мільйонів гривень кожен, коли ми живемо в такій ситуації, яка зараз є. Ми, як міська влада, повинні забезпечити можливість людині пересуватися, але з мінімальними витратами з бюджету. Тому я вважаю популістичними заяви, що ми маємо масово купувати нові тролейбуси в ситуації, що склалася. Хто би що не говорив про б/в тролейбуси, що це брухт, але вони зараз на лінії і є доказом того, що їх придбання було правильно прийнятим рішенням. Один такий тролейбус у сім разів дешевший за новий «рогатий». Тому потрібно правильно розставляти пріоритети і бути чесними перед людьми, говорити про те, що ми можемо зробити, а що – ні, що маємо вирішити в першу чергу тощо.

– Дискусії між міською владою та приватними перевізниками тривають вже не один місяць. Чому за цей час так і не виробили «плану Б» на випадок зупинки маршруток.

– Тому що пошук виходу із цієї ситуації – політичне питання із розряду «хто кого» і хто на цьому більше отримає бонусів. Адже були пропозиції щодо вирішення проблеми, але замість того, щоб розглядати якісь концептуальні речі, всі дивились через призму того, як цим можуть скористатися чи не скористатися опоненти. І коли стоїть питання в політичній площині, а не в функціональній, тоді зовсім інші пріоритети і цілі. У нашій ситуації питання проблем громадського транспорту надзвичайно соціально важливе і хто здобуде в ньому перемогу, той може бути лідером на наступних виборах, тому всі думають, як не програти, а не як виграти.

– Ваша посада вимагає постійно контролювати хід справ у різних сферах життєдіяльності міста. Як Ви організовуєте свій час?

– Поки не вдається мені це зробити так, як хотілось би, адже життя вносить свої корективи. Зазвичай визначаю для себе якийсь день на стратегічні питання, на вивчення того чи іншого матеріалу. Водночас деякі питання, роботу над якими мав би делегувати виконавцям, на жаль, абсолютно неправильно з точки зору менеджменту, свідомо вирішую сам. Один з прикладів – програма впровадження електронного квитка, яку від першої і до останньої сторінки писав самотужки, оскільки розумів, якщо буду пояснювати комусь як я це бачу, то все одно доведеться мені потім переробляти. Крім того, є багато поточної роботи – пошту розписати, перевірити виконання доручень, що займає щонайменше дві години в день. Також чимало часу займають наради з різних питань. Мій робочий день закінчується не раніше 19:30. У вихідні часто відбуваються заходи, на яких потрібно бути присутнім, тому поняття «вихідний» досить відносне. Причому заходи не завжди, відверто кажучи, цікаві для мене. Хочеться, звичайно, і з сім’єю більше часу проводити, але це рідко вдається. Частково через те, що фактично я зараз виконую обов’язки двох заступників, було б легше, якби я займався лише своєю роботою.

– Як Ви проводите своє дозвілля та якому виду відпочинку надаєте перевагу?

– Обов’язково один раз в тиждень граю в футбол, колись займався цим видом спорту довгий час. У школі №27, де я навчався, була потужна футбольна команда, ми неодноразово ставали чемпіонами Чернівецької області. Свого часу у складі збірної області із одинадцяти гравців семеро були представниками нашої команди. Двоє хлопців з нашої команди навіть були на оглядинах в академії київського «Динамо». Потім, у студентські роки я грав за команду «ЧТЕІ-СКА», десь після першого курсу залишив заняття спортом, а зараз граю у футбол в своє задоволення. Це дозволяє відволіктись від повсякденних справ. Влітку на вихідних намагаюсь знаходити час для відпочинку на озері чи річці. Також із донькою граємось на дитячому майданчику біля нашого будинку. Надаю перевагу спокійному відпочинку, я не є прихильником гулянок та посиденьок в ресторанах.

– Чи допомагає досвід занять спортом в чиновницькій роботі?

– Постійно допомагає. Я вважаю, що спорт дуже мотивує, людина, яка займалася спортом, завжди націлена на результат, знає, як вирішувати проблеми та має внутрішні резерви для досягнення цілей. Командні види спорту привчають до того, що ти не один і повинен покладатись на інших. Якщо ти не довіришся їм, а вони – тобі, то ви програєте. Спорт – це така школа, яка дозволяє в подальшому рости і розвиватися в інших сферах. Лідерські якості, комунікація, вміння знаходити спільну мову – вони надзвичайно в житті допомагають.

 

Іван Сірецький

Фото: Антоніна Вишневська

Залишити відгук

Залишити відгук