0
Загалом ансамбль проіснував з 1966-го до 1995 року.
Зліва направо: Марія Ісак, Галина Мокрецова, Марія Наголюк (фото автора)
Вони – одні з перших голосів ВІА «Смерічка». Ці жінки присвятили кілька років своєї юности колективу, пісні якого лунають вже 60 років поспіль.
У Чернівецькій обласній філармонії імені Дмитра Гнатюка провели ювілейний концерт «Смерічка. 30 років на сцені, 30 років у пам’яті». На сцені виступили різні покоління артистів, а в залі сиділи більш як десяток учасників ВІА «Смерічка» в різні роки існування колективу.
Троє учасниць ансамблю поділилися зі «Шпальтою» спогадами про початок своєї співочої кар’єри.
Марія Ісак
Мене називають першою солісткою ВІА «Смерічка». У колективі брала участь із серпня 1969 року. До того впродовж двох років працювала в Буковинському ансамблі пісні й танцю. До мене була дуже прихильною викладачка музичного училища, де навчалася. Вона не хотіла, щоб я їхала викладати в село – у мене в дипломі пише: «Вчителька співів і музики середньої школи». Тому ми поїхали на прослуховування в училище до Андрія Кушніренка. Він послухав і взяв до Буковинського ансамблю.
Я ж хотіла співати естраду. Одного разу була вдома, в селі Мілієве. Там відбувався огляд художньої самодіяльности, який проводила інспекторка Вижницького відділу культури Неля Чобану. Вона й каже:
«Що ти там співаєш у своєму хорі? Йди до нас у “Смерічку” – будеш солісткою».
Марія Ісак
З її легкої руки я покинула професійну сцену й пішла в аматорський колектив. Про своє рішення не шкодувала.
Я є першою виконавицею пісні «У Карпатах ходить осінь». Потім її почали співати інші артисти. В етері телепередачі «Камертон доброго настрою», коли Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова виконували «Червону руту» й «Водограй», Назарій Яремчук співав «Незрівнянний світ краси», а я – свою першу пісню у ВІА «Смерічка» «Бажання» (прослухати можна за посиланням).
Нам сподобалися Володині пісні. «Водограй», до речі, більше, бо такий ритмічніший був, драйвовий. Популярнішою стала ж «Червона рута», бо вона легша для загального співу.
Назарій Яремчук, Марія Ісак, Василь Зінкевич
Загалом можна сказати, що перші пісні Івасюка були легші. Для виконання його пізніших творів треба було мати потужний діапазон. Так що, і хлопці зі «Смерічки», і Соня (Софія Ротару – ред.) впоралися з тим.
Коли, так би мовити, я трохи образилася на «Смерічку» за те, що у мюзиклі «Червона рута» я з Назарчиком співаю «Водограй», а знімають Софію і Василя, якраз збіглося, що Франківська філармонія оголосила про набір у свій колектив ВІА «Беркут» – я поїхала туди. Так, видно, розпорядилася доля. Мої шляхи зі «Смерічкою» розійшлися.
Проте ми зустрічалися на гастролях з хлопцями. Потім я взагалі народила сина, якого назвала на честь Яремчука (син Марії Ісак – український співак Назар Савко). Назарій Яремчук розповідав історію про те, що якось у поїзді його зустрів знайомий журналіст і каже:
«Марія сина народила і назвала Назаром».
На що Яремчук:
«О, любила Василя, а назвала Назаром».
А ми всіх однаково любили. Просто Назарчик був молодший за нас набагато. Взагалі, в нашому колективі не було флірту – всі були друзями.
Марія Ісак під час концерту в Чернівецькій філармонії
Колись Василь Зінкевич казав, що дуже важко знайти однодумців. Так ось вижницька «Смерічка» була однодумцем.
Я пишаюся тим, що знала тих людей, що мала змогу з ними спілкуватися, співати. Рада, що мій син, сини Яремчука, сини Дворського продовжують нашу справу.
Галина Мокрецова
Я брала участь у ВІА «Смерічка» з 1970-го по 1972 роки. Це той період, коли на конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» завоювали перше місце.
Вступила до Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка. Навчалася на спеціальності «Декоративно-ужиткове мистецтво та художня обробка металу».
Галина Мокрецова (посередині між Левком Дутковським і Назарієм Яремчуком) під час знімань мюзиклу «Червона рута», серпень 1971 року
Ще не було занять і я прибирала. Поселилася під горою на квартиру і прибирала. Сама собі співала «Черемшину». Загалом із дитинства в художній самодіяльності. Танці, вишивка – це все зі мною. Було відчинене вікно, хтось підходить і запитує:
«Хто тут співає?».
Кажу, що я.
«Прийдіть завтра, о 19-ій в Будинок культури. Нащо? Там побачите».
Я прийшла. Заходжу, а на сцені за піаніно сидить Левко Дутковський і щось собі награє. Виконала пісню «На кургані», ще якусь, здається. Він взяв мене до ВІА «Смерічка».
Цей колектив – це було щось на дуже високому духовному рівні. Як Марічка сказала, ми були дружніми. Бігли із задоволенням уночі на репетицію – на горищі вижницького Будинку культури в нас була комірчина, де Дутковський з нами займався.
Під час знімань мюзиклу «Червона рута», серпень 1971 року
Переді мною і ще кількома дівчатами виникла дилема – залишатися вчитися у Вижниці чи йти до Чернівецької філармонії? Ми вирішили, що продовжимо навчання – так завершилася моя історія у ВІА «Смерічка».
Це був найщасливіший період мого життя. Таке піднесення, натхнення. Івасюк приїжджав на репетиції – «відшліфовував» наше звучання. Левко Дутковський – прекрасний керівник, талановитий композитор і загалом людина. У нас була дисципліна, але все справедливо.
Досі відчуваю той дух «Смерічки».
Марія Наголюк
Я закінчила Львівський культосвітній технікум і мене направили на роботу в Будинок культури у Вижниці. Співала в дуеті, в хорі, танцювала в «Смеречині» (народний ансамбль танцю «Смеречина» 1962 року створив Василь Зінкевич. Він був його художнім керівником, а ще – дизайнером костюмів – авт.).
Минуло десь два-три роки й до Вижниці, після завершення навчання у Мукачеві, приїхав Левко Дутковський. Він був гарним, сором’язливим хлопцем. Одразу почав шукати людей для вокально-інструментального ансамблю – певно, мав такий задум. Я вже була майже готова. І співала, і працювала в Будинку культури, то він мене одразу взяв.
Марія Ісак і Марія Наголюк/інстаграм-сторінка Назара Савка
Ми тоді ще навіть не були «Смерічкою» – Дутковський нас готував, ми ще вчилися. У новорічну ніч виступили – і відтоді стали ВІА «Смерічка» (це було в ніч з 31 грудня 1966-го на 1 січня 1967-го року).
Після того як «Смерічка» виступила у Москві, колектив запросили до філармонії у Чернівці. Левко нас не брав, бо ми не мали музичної освіти.
Тоді Дутковський покликав до ансамблю Лєночку (Олену Шевченко – ред.), яка теж навчалася на Закарпатті (згодом вона стала першою дружиною Назарія Яремчука).
Марія Наголюк під час концерту в Чернівецькій філармонії
Із Зінкевичем дуже дружила, бо ми земляки – з Хмельниччини. Він як почув, що ми з одного краю, то звертався до мене лиш: «Сестричко». Я керувала театральним колективом – було важко ставити вистави, декорації. То Левко допомагав у музичному плані, а Василь – у танцювальному.
Якось прийшла до Зінкевича в гуртожиток у Чернівцях, а вся підлога встелена папером, на якому він малював ескізи костюмів.
Усі були закохані у свою справу. Знали, для чого вони це роблять. Ніхто не пропустив жодної репетиції. Хочу сказати молоді – беріть приклад. Ті хлопці були дуже працелюбними й нас того навчали.
Учасники ВІА «Смерічка» різних років
Фото Максима Козменка
