0
Про пошуки головної героїні та приховані сенси, а ще про те, як рідні місця Буковини формували її як письменницю і як фахова освіта допомогла цій книжці зʼявитися.
Фото надала Олеся Богдан
Олеся Богдан — письменниця з Неполоківців, журналістка та випускова редакторка. Пише з дитинства, але не одразу знайшла спільну мову з прозою. Те, що раніше здавалося складним, зрештою стало її головним інструментом самовираження. Сьогодні проза для неї — це територія свободи, де можна експериментувати, досліджувати світ і чути себе по-новому.
В інтервʼю «Шпальті» Олеся Богдан розповіла про пошуки головної героїні та приховані сенси, а ще про те, як рідні місця Буковини формували її як письменницю і як фахова освіта допомогла цій книжці зʼявитися.
«”Ламання гілки” — незвичайна лірична повість-колаж зі снів, ігор і діалогів, яка нещодавно вийшла у межах серії #проявляйся від першого феміністичного видавництва “Creative Women Publishing”. Книжка про жінку, яка повертається до місць свого дитинства і юности, аби доторкнутися до того, що болить і досі. Це історія про спалахи пам’яті та внутрішній діалог, на який нам зазвичай бракує відваги. 2020 року “Ламання гілки’ відзначили ІІІ премією літературного конкурсу “Смолоскип”».
Парадокс корабля Тесея, або про шлях героїні крізь власні лабіринти
Головна героїня книжки перш за все намагається повернутися до себе, тому й починає буквально з початку. Їй муляє щось, чого вона поки не знає. І лише пригадування — принаймні їй так здається — допоможе з’ясувати все.
Часом це пошук простого рішення — мовляв, ось я повернуся у місця дитинства, прогуляюся локаціями, де була, поговорю з кимось, кого знала — і відкриється якесь таємне знання, істина. Але цього не стається з моєю героїнею, десь навіть навпаки — все ускладнюється, бо спогади болісні, незрозумілі, змушують сумніватися у собі тощо. Та все ж це потрібна подорож — аби розкласти те, що мучить, на зрозуміліші складники і справитися з ними.
І вона входить у річку, але чи це та сама річка? Чи та сама вона? Не впевнена. Це як парадокс корабля Тесея: якщо замінити всі частини корабля, то чи буде він тим самим? Тут так само проходять роки, каміння та вода теж змінюються, як і героїня. Тож чи входить вона двічі в одну річку?..
Фото надала Олеся Богдан
Одне рішення, яке вплинуло на весь рід
Є ще одна тема, яка дуже важлива, але я свідомо лишаю її десь на межі загадки і свідчення. Вона добре відома Буковині — це єврейські погроми 1941 року. У «Ламанні гілки» це невеликий спогад мого діда, який тоді був дитиною, та все ж запам’ятав, як до його тата приходили сусіди і кликали з собою — насправді вбивати євреїв. Але той не погодився. І така, здавалося б, невелика дія, одне рішення вплинули на весь рід. Це важлива для мене подія, і я перенесла її на свою героїню.
І для неї важливо розшифровувати минуле, бо воно виявляється не просто набором дій, а й вкоріненим у рід ланцюжком виборів. Хоч у житті моєї героїні немає драматичних подій, як-от війни, але є її особисті вибори, і вона відчуває, як вони накладаються на те, що було до неї. Тому і така «дрібниця», як імовірне вбивство пташки, є визначальним для стосунків.
Між Прутом та Черемошем
У цьому тексті добре видно вплив місць, де я виросла. Водночас я свідомо ніде не називаю локацій та імен, але зашифровую їх. Наприклад, «річка з чоловічим ім’я» — це Прут, біля якого я виросла. Також згадується місце, де сходяться Прут та Черемош, адже це саме у моєму рідному селищі Неполоківцях.
І навколо Прута я мала багато роздумів ще з дитинства, про двоїстість природи річки — з одного боку, це місце веселощів, де ми щороку купалися і засмагали на березі, а з іншого — не одна людина загинула у її водах. Один з епізодів я навіть частково описую у тексті.
Фото надала Олеся Богдан
Тому, звісно, місця мого дитинства вочевидь формували мене як авторку, і саме той ландшафт не тільки рідний для мене, а й символічний для моїх текстів. Наприклад, я б не змогла так само написати про степ чи про море, як про річку, яку бачила з дитинства.
Як література минулого знімає рожеві окуляри
Я знайшла свій стиль завдяки перш за все своїй освіті. Навчання на «Літературній творчості» відкрило для мене сотні надзвичайних письменників, стилів і прийомів, а також сам спосіб думання про текст і письмо. Я не кажу, що не можна стати письменником чи письменницею без такої освіти — вочевидь до цього ведуть різні стежки, не тільки моя. Але ділюся своїм досвідом. Тому так: те, що я мала змогу всотувати у себе літературознавчі праці, мистецькі, тексти українських та закордонних письменників, вивчати давню літературу, бароко — це стало моїм містком до власного стилю. І також не менш значимо те, що саме така освіта ще на перших курсах знімає трохи рожеві окуляри щодо власних текстів та думок. Бо коли ти, скажімо, у текстах давньогрецького мислителя зустрічаєш щось, про що думала сама, а образи з власних віршів, що здавалися оригінальними, знаходиш у наших поетів минулого, то нарешті відчуваєш, скільки всього незвіданого ще є — і скільки ще можна дізнатися. Це дає змогу не замикатися на вже втіленому, не думати, що вже написала щось геніальне, а із захватом та допитливістю поринати у цей світ.
Фото надала Олеся Богдан
Коли історія починає жити без тебе
Я часто уявляла цей момент — думаю, як і більшість письменників. Коли твоя думка перетворюється на щось реальне, що може опинитися у руках інших людей і тривати далі вже без тебе. Цей досвід надрукованої книжки, звісно, впливає на мене, бо це дає певне опертя — що мої історії цікаві, потрібні, я маю хист і змогу писати. І я б хотіла і мріяла зміцнювати це опертя й надалі — новими книжками, новими історіями, які просяться бути написаними.
Купити «Ламання гілки» Олесі Богдан від першого в Україні феміністичного видавництва можна за посиланням.
Підготувала для «Шпальти» Вікторія Дребот
До речі, 1 березня у Чернівцях відбудеться перша презентація книжкової новинки в серії #проявляйся_cwp — ліричної повісті «Ламання гілки» Олесі Богдан.
Час: 16:00
Локація: Quarter Events (вулиця Садова, 14)
Вхід вільний.
