0
Упродовж останніх років інтерес до сімейної історії та пам’яті значно зріс. Люди шукають відповіді в архівах, перевіряють родинні легенди та намагаються відновити втрачені зв’язки. Про те, як та де шукати відомості про власних предків та навіщо потрібно досліджувати родовід, читайте у матеріалі «Шпальти».
Рідних Ерідани Тумнікової репресувала радянська влада, дідусь втратив ногу під час Першої світової війни, а значна частина родичів емігрувала до Канади на початку XX століття.
«У мене був такий шок, що я сиділа в архіві до вечора, а сльози лилися з очей», – згадує Ерідана день, коли дізналася історію життя власної бабусі.
«До народження моєї мами бабуся втратила чотирьох дітей. Кожному було не більше року. Вона захворіла на туберкульоз та померла у віці 25 років – через дев’ять місяців після народження мами».
Деталі цих важких, але важливих моментів з історії своєї родини, жінка дізналася після того, як почала досліджувати власний родовід. За її словами, завжди хотіла дізнатися більше про минуле своїх родичів, і 2019 року врешті почала пошуки. У цьому допомагали оцифровані документи в інтернеті, знайомі дослідники та часті візити до обласного архіву.
«Під час дослідження родоводу є початок, але немає кінця. Дослідження закінчується тоді, коли ти дозволяєш собі зупинитися», – переконана жінка.
Повагу до власного минулого їй прививала мати. Завдяки цьому збереглося багато сімейних фотографій та документів. Але, за словами Ерідани, мамине виховання допомогло лише частково.
«У нас було дуже багато фотографій. Але я малою вважала, що вони старі та нікому непотрібні, тому дуже багато повикидала. Мама це чомусь дозволяла».
Своїх предків важливо знати та памʼятати, переконана жінка. У приклад наводить країни Близького Сходу та Індію, де переважна більшість знає своїх предків значно глибше за бабусь та дідусів.
«Завдяки цьому я більше дізналася про себе. Навіть багато психологічних проблем, комплексів, невпевненостей зʼявляються через те, що ви не знаєте, ким ви є та звідки», – переконана Ерідана.
З чого почати досліджувати минуле власної сім’ї
Будь-яке дослідження родоводу починається зі спілкування зі старшими родичами та збирання базової інформації, розповідає начальниця відділу використання інформації і документів Державного архіву Чернівецької области Іванка Кушнір.
Розпитайте родичів роки народження їхніх батьків, братів, сестер, дідусів, бабусь, їхні прізвища, по батькові тощо. За словами Іванки Кушнір, навіть фотографії деколи бувають інформативними.
«Після того, як людина зібрала таку поверхневу інформацію, вона вже має з чим рухатися далі. Тепер можна почати працювати онлайн, адже зараз дуже багато документів уже оцифровані. Або звертайтеся до нас в архів – тут часто можуть допомогти та підказати», – зазначає фахівчиня.
Існує безліч генеалогічних документів, релігійних, військових, державних та судових відомостей, із яких можна дізнатися про минуле власного роду. Але найпоширенішим джерелом залишаються метричні книги. Це реєстри актів цивільного стану, які вели переважно священники. У них записували народження, хрещення, вінчання та смерть членів того чи іншого населеного пункту чи церковного приходу.
«Загалом метричні книги майже всі оцифровані. В нас працює корпорація “Family Search”. Встановлені їхні машини, вони сканують усі метричні книги, і в них на сайті можна безкоштовно ознайомитися з ними в будь-який момент», – розповідає Іванка Кушнір.
Скільки предків можна віднайти
На Буковині можна відшукати метричні книги до близько 1840 року. В окремих населених пунктах збереглися і старіші записи.
На думку Іванки Кушнір, буковинці цілком реалістично можуть дізнатися імена предків, які жили у середині XVIII століття.
Водночас є низка випадків, де метричні книги за якийсь період не збереглися. Часто можна почути історії, що вони сховані в шкільних музеях, іноді осідають у руках колекціонерів та істориків. Але архів почасти поповнюється документами з приватних колекцій чи інших державних установ.
«Навіть тепер, коли розбирають церкви, часто на горищі чи замурованими у стінах знаходять метричні книги, які ховали від радянської влади», – каже Іванка Кушнір.
Значну частину документів оцифровує й обласний архів. Крім метричних книг, багато відомостей про предків зберігаються і в інших документах.
«Якщо у роду були селяни, то можна шукати, наприклад, різні судові рішення. Селяни дуже часто повставали проти поміщиків, які несправедливо поводилися. Якщо у роду були священники – можна опрацьовувати фонди, які стосуються безпосередньо духовенства. Так само з представниками різного роду інтелігенції: вчителів, лікарів, адвокатів, фотографів тощо. Є списки військовозобов’язаних, списки власників різного майна», – пояснює фахівчиня.
Найбільшою перепоною для дослідників, у кого предки походять із Чернівецької области, є іноземні мови. На території Буковини документообіг у різні часи вели старомолдавською, церковнослов’янською, німецькою, румунською та іншими мовами.
Також значна частина документів перебуває в архівах інших країн, зокрема Румунії та Молдови. Деякі можна віднайти онлайн, але великий обсяг інформації недоступний через місцеві закони стосовно архівної справи.
Генеалогія – це не лише про імена та дати
Після початку повномасштабного вторгнення відбувся сплеск зацікавлення сімейним минулим та архівною справою загалом, каже Іванка Кушнір. Хтось хоче більше дізнатися про власну родину, інші – перевірити якісь сімейні легенди.
«Мені також подобається, по-перше, досліджувати свій власний родовід, а, по-друге, допомагати іншим. Приємно відчувати спільний досвід із людьми, ти за них радієш, коли їм вдається щось знайти. Тим паче, що значним пластом документів, яким цікавляться люди, є справи репресованих. Інколи тільки документи можуть пролити світло на подальшу долю бабусь та дідусів. Це мене і мотивує», – зізнається фахівчиня.
«Це хобі, яке потребує багато часу. Але це реально поєднувати з роботою та іншими обов’язками. До нас приходять багато людей, які працевлаштовані. Хтось ходить під час відпусток, хтось вечорами. Інколи приходять під час обідньої перерви, швиденько фотографують, і потім вдома переглядають», – розповідає фахівчиня.
До архіву у пошуках своїх предків приходять абсолютно різні люди, каже Іванка Кушнір.
Це і молодь, яка починає більше цікавитися своїм минулим та історією загалом, і літні люди, які хочуть залишити дітям та онукам генеалогічне дослідження у пам’ять після своєї смерти.
Генеалогія – це не лише про імена та дати. Наші предки були живими людьми, а не рядком у документі. Вони жили, як і ми: помилялися, шукали, приймали непрості рішення. І саме ці рішення – великі чи буденні – сформували не тільки нас, а й суспільство довкола.
«Історія нашої країни складається з маленьких історій кожної родини. Коли ти знаєш, як важко їм було, якою ціною їм дісталося твоє життя, ти більше усвідомлюєш його цінність».
Фото Діани Данилюк
