0
Цей світогляд існує довше, ніж ви могли собі уявити.
Ілюстрація: Максим Берник
Був період, коли моя віра у Бога досягла такого піку, що напередодні шкільної олімпіади я вклякав на кухні, крізь вікно дивився на небо й благав у Бога перше місце або хоча б третє (щось із рубрики: «Боже, як я люблю одного хлопця!»).
Чи отримував я після неодноразових подібних молитов бажане? Ні. Чому? Бо згодом зрозумів, що недостатньо часу приділяв — ні, не молитві — підготовці до олімпіади.
Я атеїст уже чотири роки. За цей час у мене не виросли роги, не став робити поганих вчинків більше, ніж їх робив, коли вірив у Бога. Загалом не скотився у прірву загальноприйнятого зла. Натомість став розраховувати лише на свої сили й не дивуюся, чому Бог «дозволяє стільки війн на Землі». Проте це мій досвід і моя суб’єктивна думка.
Про те, що таке атеїзм, коли виник, як багато людей його «сповідують», про місце науки та модне позиціювання читайте в інтерв’ю з релігієзнавцем Русланом Халіковим.
Руслан Халіков/сайт ГО «Форум видавців»
Атеїзм — це…
Є таке загальноприйняте уявлення, що атеїзм — це світогляд, який заперечує наявність божественної реальности, Бога, богів тощо. Насправді є дуже багато різних варіантів світогляду, які, скажімо так, відрізняються від теїстичних (тих, які стверджують існування божественного).
Наприклад, більшість традиційних шкіл буддизму не передбачала уявлення про Бога, як це було у християнстві. Істоти, яких там вважають за богів, перероджуються з одного виміру в інший. Тобто можуть бути зараз богами, але після смерти перетворитися на людей чи тварин.
Класично вважають, що атеїзм формувався ще на основі античних уявлень і час від часу виринав у різних проявах. Остаточно утвердився в епоху Просвітництва, Нового часу — десь з XVII-XVIII століття. Тоді досліджували атеїстичний світогляд, перш за все, французькі просвітники, зокрема Вольтер і Поль Анрі Гольбах.
Також є більш пом’якшені форми світогляду, схожі на атеїзм. Агностицизм, до прикладу, не стверджує наявности божественного, але й не спростовує цього у радикальний спосіб. Коли ми заявляємо про те, що не можемо способами легітимного аргументування довести наявність такої реальности, так само як не можемо аргументовано спростувати її. Тобто це просто щось за межами наукових доказів.
«Станом на сьогодні християни — це не європейці»
В Україні атеїзм з’явився пізніше — приблизно у XIX столітті — разом із популяризацією нігілізму в російській імперії. На теренах нашої держави була боротьба між православ’ям, католицизмом і протестантизмом — Україна вже тоді переживала певні трансформації.
Не пригадаю якихось яскравих українських атеїстичних мислителів. У часи Совєтського Союзу атеїзм був домінантною ідеологією. Більшість мислителів, філософів змушені — навіть якщо вони й не були в глибині душі атеїстами — себе такими проголошувати.
Нині в Україні приблизно такий же відсоток людей, які себе позиціюють атеїстами, як і в тій частині світу, де проводять відповідні соціологічні опитування. Від 2 до 5% населення — атеїсти, а 10-12% є агностиками у широкому сенсі.
Якщо казати про різницю між християнами та мусульманами, то вона не така вже й насправді критична. Просто сьогодні християни — це не європейці.
Ще років 200 тому ними здебільшого були європейці, проте наразі поширення атеїстичного світогляду в Європі не сильно впливає на християнство у всьому світі, тому що християни — це перш за все мешканці Латинської Америки, Південно-Східної Азії та Африки.
Модне позиціювання проти фундаменталізму
Загалом на Заході відсоток атеїстів та агностиків вищий, ніж, наприклад, у мусульманських країнах. Хоча цілком імовірно, що у тамтешній соціології бажана відповідь, що ти не є атеїстом. Тому впевнено сказати не можна.
У скандинавських країнах доволі високий відсоток людей, які вважають себе атеїстами. У Швеції проводили дослідження, у якому деякі респонденти відповідали, що самі хрещені, дітей своїх хрестили, до церкви часто ходять. Однак через те, що здебільшого мусульмани вчиняють теракти, то вони проголошують себе атеїстами.
Важливо розуміти, що це може бути радше модне позиціювання, що протистоїть фундаменталізму, який притаманний ісламським країнам.
Другий момент, чому люди часто «записуються» атеїстами, — це те, що вони є носіями певних світоглядів, типу «New Age». Там немає класичної віри в Бога чи кількох богів, але є доволі широке розмаїття духовних вірувань, практик, які пов’язані з удосконаленням душі, об’єднанням із Всесвітом тощо.
«Кожна людина — це окремий Всесвіт»
Тут є проблема в існуванні Совєтського Союзу на території, де жили католики та православні (особливо останні). Наприклад, грецькі чи румунські православні менше сумніваються у чомусь або готові щось допускати, ніж білоруські чи російські православні, які мають дуже плачевний досвід життя у країні з радикальною атеїстичною ідеологією.
В Україні, куди совєти прийшли тільки у 1940-х роках, ще якоюсь мірою збереглася — хоча теж у сильно зменшеному вигляді — повсякденна релігійність. А там, де Совєтський Союз був із 1920-х років, то релігія або радикалізувалася, або зникла, й зараз заново іноді відроджується, а іноді й не відроджується.
Туреччина буде дуже поміркованою, і відсоток атеїстів там буде явно вищий, ніж в Омані, Кувейті чи інших арабських країнах, де не було такої жорсткої секуляризації у XX столітті (секуляризація – це перетворення церковної власности на світську, а також зменшення ролі релігії та її впливу у різних сферах життя – ред.).
В Албанії, Ірані теж були секулярні режими, які виступали проти релігії. Тим самим релігія радикалізувалася, але її місце у суспільстві суттєво знизилося. У Бельгії, до прикладу, яка є католицькою державою, ніяких таких сплесків не було, і релігія досі є природною частиною суспільства.
Хоча наразі взагалі важко говорити про суспільство по країнах. Кожна людина — це окремий Всесвіт, який через інтернет зв’язаний і водночас розірваний з усіма іншими.
Не належать до релігії, але її не заперечують
Далеко не всі люди залучені до науки. Якщо ви порівняєте якийсь стокгольмський університет і непальське село, то зрозуміло, що у непальському селі буде менше людей такого науково-просвітницького світогляду, як у стокгольмському університеті.
Проте якщо і лапландське село взяти до порівняння, то там теж цілком може бути великий відсоток вірян. Людство не однаково залучене до мейнстримного світогляду утворювального елементу.
Не варто було очікувати, що більшість людей сьогодні або через 50 років стане атеїстами. Та навіть просто вони не вважатимуть себе вірянами. До речі, останніх дуже багато. У них немає свого чіткого ставлення до релігії. Їм, як-то кажуть, по барабану. Таких людей у світі десь 20%.
Близько мільярда людей, які не належать до жодної релігії, але при цьому її не заперечують. Це важливо враховувати. І в Україні теж таких людей дуже багато.
Про майбутнє атеїзму
Я б сказав, що атеїзм не стане домінувати. Найімовірніше, такого не відбудеться. Зникне? Теж навряд.
Просто реальна роль атеїзму у суспільстві, політиці, публічній сфері не буде провідною, можливо, окрім Китаю, Куби та інших країн, де він залишається головною ідеологією.
В Україні, якщо ми подивимося за деякими показниками, є зниження релігійности, перш за все, у плані довіри до церков. Останніми роками моральний авторитет церкви дуже серйозно знижується — десь по відсотку-півтора на рік. Іноді трохи спалахує, іноді продовжує знижуватися, але загальний тренд саме на зниження.
При цьому релігійність як екзистенційне вірування у вищу реальність не знижується. Однак зі секуляризацією людина-вірянин від людини, яка не вірить у Бога, в принципі, нічим не відрізняється.
Тобто, навіть якщо людина у соціологічному опитуванні визнає наявність божества чи божеств, то це ніяк не впливає на її повсякденні практики. Вона може ніколи в житті не відвідувати, наприклад, служби, не проводити якісь молитви, не дотримуватися посту. Проте залишатися формально вірянином.
Відсоток таких людей зростає і, ймовірно, зростатиме надалі.
