0
Книжка «Гемінгвей нічого не знає» вийшла друком у серпні, а вже менш як за місяць перший тираж повністю розкупили. Це дебютна проза письменника та військовика Артура Дроня. У ній він розповідає про війну, віру, побратимів, страх, надії та любов. Про українську військову літературу, дебют у новому жанрі, «українських Гемінгвеїв і Ремарків» та реабілітацію письмом – читайте далі в матеріалі.
Під час реабілітації після поранення військовослужбовець та поет Артур Дронь поставив собі ціль – написати книгу за зиму. У перервах між щоденними процедурами й час від часу операціями він регулярно працював над першою в кар’єрі прозою. До цього Дронь писав лише вірші.
«Спершу ставився скептично до того, що письмо терапевтичне. Але тут переконався, що коли виписуєш спогади чи болючі для себе моменти, воно дійсно допомагає», — зізнається письменник.
Так з’явилася книга «Гемінгвей нічого не знає». Вона про досвід війни, близьких людей та тих, із якими письменник зустрівся на передовій: побратимів, товаришів, жителів прифронтових сіл.
У книзі є історія, що повторюється тричі. Але кожен раз у ній з’являються нові деталі та кути подачі. У психотерапії цей метод має назву «пролонгована експозиція». Його застосовують під час лікування ПТСР. Завдяки цьому автор зміг пропрацювати власний травматичний досвід та цілісно передати його у тексті.
Боявся того, як книгу сприймуть рідні побратимів
Книга присвячена загиблому побратиму автора – Олександру Ковернику. У ній описаний його останній день життя.
«Багато думав про те, що колись ця книжка дійде до сімей тих воїнів, яких уже немає. Мене хвилювало, якими вони побачать своїх найдорожчих людей у тексті. Це викликало сильний страх і величезну відповідальність. Перш ніж книжка вийшла, ми обов’язково радилися з рідними, питали їхню думку і спільно завершували текст», — розповідає Дронь.
Того ж дня, коли загинув Олександр Коверник, не стало й іншого побратима Дроня — військовика з позивним Орел. Його кількома реченнями письменник також згадує у книзі. Автор розповідає, що через три дні після виходу книги йому написала дружина побратима. Вона подякувала письменнику та зізналася, що знайшла книжку рівно через три роки після останньої зустрічі з чоловіком.
«Мене це так зачепило, що я відповів: “Зізнаюся, коли писав це одне речення, я думав про вас”. Боявся, що це може роз’ятрити її рану, але сталося навпаки: ця світла згадка принесла їй спокій. Заради одного такого повідомлення, напевно, варто було написати цю книгу», — каже письменник.
Немає «українських Гемінгвеїв та Ремарків»
На думку Дроня, у прозі важливо бути відвертим, чесним і правдивим із читачем.
«Правду про війну неможливо знайти навіть у найгеніальніших книжках чи світових фільмах. Бо ніхто ще не зіштовхувався з такою війною, як наша. Це війна на винищення і за наше існування», — каже автор.
Артур Дронь додає, що українські Гемінгвеї чи Ремарки не з’являться, бо про українську війну треба писати інакше. Адже вона не про території чи імператорів, які ділили між собою Європу, як це було у світових війнах.
На думку автора, письменник Ернест Гемінгвей «нічого не знає», адже «шукав» війну. До українців же війна постукала сама.
«Перша світова йому особисто не загрожувала. Але він полетів через океан, аби “погеройствувати”: отримав поранення і все життя брав участь у чужих війнах, яких сам прагнув. А наші хлопці воюють у війні, якої ніхто з нас не хотів, яка сама прийшла сюди. Не через океан, а просто до нас — у наші домівки, до наших батьків, дружин, дітей», — переконаний письменник.
Військових авторів важливо читати зараз, а не після їхньої загибелі
До «Гемінгвей нічого не знає» Артур Дронь випустив дві збірки віршів. У студентські роки вийшла книга «Гуртожиток №6». Наступною стала збірка «Тут були ми», написана вже під час служби у війську. Письменник зізнається, що вже між цими творами була відчутна різниця у стилі.
«Перша книжка була романтична, юнацька, закохана, з притаманною їй легковажністю. Друга — про біль, втрати, інший час. Але різниця не лише в темах, а й у мові. Поетична манера письма стала різкішою, інколи жорсткішою й лаконічнішою. Зникли нашарування, які тепер виявилися непотрібними, залишивши лише чисту серцевину».
Артур Дронь не хоче виділяти мілітарі-літературу в окреме «гетто», але саме ці тексти вважає сьогодні необхідними. На його думку, новини чи репортажі показують факти, а література дозволяє зрозуміти внутрішній світ людей. Також письменник додає, що твори військових авторів важливо читати зараз, а не чекати, поки їх відкриють після загибелі.
«Максима Кривцова так багато почали читати після його смерти не через те, що він загинув, а тому, що він справді глибокий і сильний письменник. Він писав про нас правду, як ми її бачимо. Просто велика частина його авдиторії «розминулась» з ним у часі. Коли він жив, міг читати відгуки, бачити відмітки в сторіз і радіти цьому. Багато людей, яким пізніше його твори відгукнулися, просто не звертали увагу тоді», — вважає Дронь.
Страшний досвід війни не перекреслює маленьких людських радощів
Артур Дронь згадує, як минулої весни після лікування серця мав відпустку і поїхав знайомитися зі своєю майбутньою тещею.
«Так переживав, але подумав: “Чоловіче, по тобі танки стріляли. Ти вже скільки років на війні, стільки всього пережив, а зараз боїшся зустрічі з якоюсь жінкою?” Мене це здивувало. Пізніше зрозумів, що вдячний за ці переживання, як це по-нормальному, по-людськи. Навіть наш страшний досвід війни не перекреслює маленьких людських радощів», — ділиться письменник.
Через серйозне поранення письменника влітку цього року звільнили зі служби. Дронь зізнається, що тепер має час та бажання писати у різних жанрах.
Наступна книжка знову буде поетичною та схожою на «Тут були ми», ділиться автор. За його словами, у ній можуть бути й елементи прози, але основою нового твору буде все ж поезія.
Видавництво планує додатковий друк «Гемінгвей нічого не знає» після швидкого солдауту. Видання знову з’явиться у продажу наприкінці жовтня. Однак наразі у продажу є поетична збірка «Тут були ми». Вона благодійна — всі прибутки йдуть до фонду «Голос дітей», що підтримує дітей, які постраждали від війни.
Також Дронь повідомив, що права на переклад «Гемінгвей нічого не знає» придбало перше закордонне видавництво. Наступної осени книжка вийде англійською у Лондоні.
«Є мрія — написати дуже веселу книжку. Поки що все трохи з печаллю, але, дай Боже дожити до того моменту, коли я дійсно напишу веселу книжку».
Фото: Тараса Піца
