0
Про поранення на Майдані, вишколи для молоді та головний меседж військового з Буковини.
Олександр Паращук – з Хотинщини. На фронті з 2014 року. Він пройшов Майдан, бої на Донеччині на початку російсько-української війни, фронт – після початку повномасштабного вторгнення.
Отримав п’ять поранень, але щоразу після лікування повертався на передову. Нині разом з іншими військовими підрозділу «Вовки Да Вінчі», проводить вишколи для підлітків у таборі на Буковині.
Про те, чому пішов на війну, навіщо навчає молодь, кулю, яка не призначена для чоловіків, та чому усім важливо долучатися до визвольної боротьби – читайте в інтерв’ю.
Поранення на Майдані
Десять років тому підприємець Олександр Паращук поїхав на Майдан до Києва. Вдома, на Хотинщині, залишив придорожнє кафе. Жив за тодішніми «правилами», каже: «Давав хабарі, всі тоді так жили». Майдан, загибель людей – це змінило свідомість буковинця.
Уночі проти 21 лютого Олександра поранили. У нього під ногами та за спиною розірвалися дві гранати. Чоловіка затягнули до Михайлівського собору, й там надали першу допомогу. Він отримав контузію, роздробило ногу та поранило ребра.
Буковинця доставили на вокзал, звідти він поїхав додому. Розповідає, що через контузію не міг спати. Оскільки в лікарню звертатися було небезпечно, він позичив гроші на лікування у товариша. Той був скептиком і дивувався, що Олександра поранили на Майдані, що той просить гроші на лікування у борг. Паращук знайшов знайомого лікаря й отримував системи від закритої черепно-мозкової травми.
Не йшов у лікарню, бо були підозри про те, що її контролюють. Крім того, пропадали поранені з собору в Києві. Олександр розповідає про те, що на вокзалі у Києві усі майданівці ховали руки від сажі. Бо за цим поліція вичисляла й затримувала людей. Затримані теж десь пропадали.
Лише після перемоги майданівців, Олександр записався в лікарню з бойовим пораненням. Пошкодження спини від вибуху гранати йому лікували на Фастівській у Чернівцях.
З лікарні у добровольці
З лікарні Олександр знову поїхав до Києва. На Майдані приєднався до Правого сектору. Згодом до батальйону «Київська Русь». Так став добровольцем.
Фото з фейсбук-сторінки Олександра Паращука
Брав участь у боях у Дебальцеве. Звідти майже ніхто не вийшов, пригадує військовик. Олександр отримав осколкове поранення в шию – мінно-вибухова травма. Після лікування була Попасна, а потім закон про демобілізацію.
«Там були люди, які виконували надскладні завдання»
Згодом Олександр долучився до батальйону «Вовки Да Вінчі». Каже, туди вступали мотивовані добровольці. Без зарплати, нагород, навіть, щоб покласти в шпиталь, доводилося робити це під чужим прізвищем.
«Там були люди, які виконували надскладні завдання», – ділиться боєць.
Олександр розповідає, що до початку повномасштабного вторгнення була вказівка від «Правого сектору» готуватися до гіршого сценарію.
У випадку висадки російського десанту, і переходу влади та поліції на бік ворога, батальйон мав вести партизанську підпільну війну на території Чернівецької області. Благо, цього не трапилося.
26 лютого Олександр з військовиками вже були в Києві. Пригадує, що місто тоді було порожнім, без поліції, блокпостів тощо.
Добровольчий корпус в якому служив Паращук доєднали до Збройних сил України. Окрема штурмова рота «Вовки Да Вінчі» вступила до Сил спеціальних операцій. Потім був Бахмут, Соледар, Лисичанськ.
Фото з фейсбук-сторінки Олександра Паращука
«Тіло було вкрите осколками з голови до п’ят»
Після оборони Бахмута із тих бійців, які залишилися, сформували батальйон в окрему 67-му бригаду. І знову на фронт.
П’яте поранення Олександр отримав у Бахмуті. Його товариш з позивним Мілан загинув від касетного боєприпасу.
«Мене Бог вберіг, чи то ангел розклав крила і врятував. Розірвався касетний боєприпас, але не зачепило життєво важливі органи. Тіло було вкрите осколками з голови до п’ят. Я залишився живим. Уламки оцинкували», – розповідає військовик.
Наразі Паращук на етапі списання з армії. Він потребує довготривалого лікування та оперування. Вживає препарати, які йому приписали, на постійній основі.
Табір у Добринівцях
Олександр каже, є відчуття невиконаної роботи – не підготовлені, невмотивовані люди, зокрема й молодь, до оборони країни. Паращук разом з побратимами організували вишкільний табір на території Чернівецької області.
Табір у Добринівцях це проєкт військовиків з «Вовків Да Вінчі». У ньому проводять військовий вишкіл для молоді. Навчають тактичної медицини роботи з безпілотниками, а також показують як поводитися з вибухівкою та зброєю.
Цей проєкт держава фактично не фінансує.
«Бійці передають молодому поколінню приклад воїнів, приклад боротьби наших предків, життєві цінності», – розповідає Олександр.
Фото з фейсбук-сторінки Tactical force 4.5.0
Паращук звернув увагу на те, що після їхнього вишколу підлітки відмовляються від постійного користування гаджетами, лайки, тютюнопаління, вживання алкоголю тощо. Починають жити за іншими принципами.
Однак вони повертаються додому, зауважує військовик. І величезний вплив на свідомість підлітка має родина.
«Це бабка, яка рятує свою душу, але бере з собою підлітка у московську церкву. Це батьки, які говорять, що український націоналізм це добре, але треба йти копати картоплю, бо треба щось їсти. Принципи, які ми передаємо на вишколах, трохи нівелюються. А ще, коли ці підлітки підростають, у них з’являються інші потреби. Так, те, що отримали у таборі відходить», – мовить Олександр.
Зі слів бійця, ми не Японія і не можемо поки дати того, щоб коли учень побачив учителя, то схилявся і віддавав честь. Але дещо вони запам’ятають назавжди.
«Вибачте, я не прийду на вишкіл, бо треба йти на роботу»
Паращук зауважує, якщо дорослі можуть прилаштуватися та жити за подвійними стандартами, то підлітки інакші – вони це відчувають.
На думку військовика, існує недосконалість системи, зокрема ідеї про військовий облік з 16 років. Він навів приклад юнака у таборі:
«У нас проходив вишкіл юнак, якому дуже подобається військова справа. Можливо, він хотів би стати професійним військовослужбовцем, але не міг залишитися, бо змушений сам заробляти на свої потреби. Держава не забезпечує підлітків. Хлопець підійшов і каже: “Вибачте, я не прийду на вишкіл, бо треба йти на роботу. Необхідно заробити гроші, щоб полікувати зуби».
Фото з фейсбук-сторінки Tactical force 4.5.0
У цього свідомого юнака є бажання вчитися військовій справі, веде далі Олександр, але він мусить іти працювати. І це в країні, де у 16 років юнаків хочуть ставити на військовий облік.
Про мету вишколів
Табір у Добринівцях – християнський. Олександр каже, що деякі учасники вишколу, як і вперше у житті стріляють, так і вперше вимовляють вголос молитву «Отче наш».
У таких таборах не лише готують до визвольної війни, хоча військовики прагнуть, аби її не було. Проте зауважують, що чим більше в державі буде людей, які в разі небезпеки готові взяти до рук зброю, тим менше будь-який узурпатор захоче такий народ поневолити.
«Нині у суспільстві акцент на достаток»
Паращук розповідає, що молодь, яка приходить на вишколи у табори дуже свідома. Вони люблять Україну, але багато з них хоче виїхати за кордон. Мають на меті ефективніше себе реалізувати.
«Нині у суспільстві акцент на достаток. Є змагання, хто матиме більше і краще. Ти вчишся, щоб здобути освіту, а здобуваєш освіту, щоб заробити більше грошей. А далі заробиш на квартиру, машину, сімейне життя. За Радянського Союзу вчили, що всі мають бути рівні, але були й рівніші», – роздумує військовик.
«У світі не існує чоловічої чи жіночої кулі»
Олександр Паращук вважає, що потрібно підвищувати національну свідомість українців. Він звертає увагу на те, що у громадян забрали в паспорті графу «Національність». На думку бійця, її треба повернути.
Військовик додає, що кожен громадянин України повинен усвідомити, що війна сама собою не мине. Для цього треба докласти зусилля.
«Держава це – не те що у тебе за дверима, за хвірткою. Ми повинні усвідомити, що це залежить від кожного – зберегти державу. І це не тільки донат чи потрібні дії», – каже Паращук.
У світі не існує чоловічої чи жіночої кулі, веде далі боєць. Просто сказати: «Я дівчина» – так не вийде. У нас є приклади мужности жінок.
А ще Олександр каже, що у вишкільному таборі серед дівчат є такі, що демонструють кращі результати, ніж хлопці. За усіма параметрами.
«Фізіологічно жіночий організм може бути слабшим. Але жінки можуть обіймати посади чоловіків, які служать у штабах», – резюмує військовик.
Головний меседж Олександра Паращука – прожити життя так, аби смерті побратимів не були даремними.
Фото Аріни Культасової
