0
Батькам необхідно формувати довіру раніше, ніж виникає загроза.
З початком повномасштабної російсько-української війни ворожі спецслужби спрямували частину своїх сил на вербування цивільних людей, зокрема й підлітків.
За останніх півтора року підлітки, самі того не відаючи або ж усвідомлено, виготовляли вибухівки, підпалювали автомобілі військовослужбовців, знимкували переміщення військової техніки.
До прикладу, у березні двоє неповнолітніх в Івано-Франківську, яких завербувала росія у телеграмі, в обмін на обіцянку отримати 1700 доларів виготовили саморобну вибухову речовину та два СВП, які замаскували під термоси.
Після вказівки росіян вони привели обидва вибухові пристрої у бойову готовність. Внаслідок інциденту один хлопець загинув, інший — отримав тяжкі поранення.
«Шпальта» поспілкувалася з кандидаткою психологічних наук у галузі медичної психології, психологинею Оленою Лісовою про те, чому діти піддаються вербуванню, які методи для цього застосовують російські спецслужби та як батькам розпізнати шкідливий вплив на свою дитину.
Також ми взяли коментар у начальниці відділу комунікації Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області Кароліни Маришевої щодо того, яку відповідальність несуть діти за скоєння таких дій.
«Підлітки можуть довіряти блогерам більше, ніж батькам чи вчителям»
У молодшому шкільному віці на дітей найбільший вплив мають батьки. У підлітковому — друзі, однокласники, інші значущі дорослі (не батьки).
Це нормальні процеси сепарації у зв’язку з дорослішанням дитини.
Діти піддаються вербуванню через нерозуміння справжньої суті та наслідків своїх дій, через шантаж, матеріальну вигоду чи вплив маніпуляцій про «цікаву гру» чи «відновлення справедливости».
«Підлітковий вік — найвразливіший. На це є декілька причин. По-перше, почуття дорослости. Підлітки мають потребу у випробуванні власних рішень, вільних від вказівок і контролю дорослих. Їм здається, що вони для цього вже достатньо зрілі — проявляється “бунт” проти батьків. Це нормально для підліткового віку», — каже Олена Лісова.
Другою причиною є потреба у визнанні та приналежности. Підлітки хочуть бути частиною групи, особливо якщо це щось «таємниче» та «елітне».
Адже у цьому віці групова приналежність є джерелом соціальної підтримки, емоційної безпеки та ідентичности.
«У нестабільні чи кризові періоди (війна, соціальні потрясіння) це бажання ще більше посилюється — підлітки шукають однодумців, які дадуть їм відчуття спільної мети та важливости», — веде далі Олена Лісова.
Разом із потребою належати до референтної групи у підлітків також яскраво проявляється прагнення виділятися та бути визнаним, унікальним — їх тягне до статусу героя, лідера, людини, яка змінює світ.
«Вербувальники пропонують “особливу роль”, “секретну місію”, завдання, які нібито роблять підлітка важливим. Він або вона може не усвідомлювати, що його просто використовують. Якщо підліток відчуває, що його не розуміють у родині чи школі, він шукатиме місце, де його приймуть і визнають», — каже психологиня.
Поєднання цих двох потреб підлітка — групової приналежности (почуття «своїх») та унікальности («ти особливий, ти не такий, як інші») – створює потужний психологічний ефект.
Це притуплює критичне мислення і змушує підлітка діяти без глибокого аналізу наслідків.
Також до причин легшого впливу на підлітків Олена Лісова відносить:
– емоційну нестабільність (гормональні зміни та активний психоемоційний розвиток);
– вплив соціальних мереж (вони формують світогляд і навіть визначають дії підлітка. Вербувальники це розуміють, тому й використовують соцмережі для маніпуляцій, залучення та контролю);
– оскільки йдеться про вербування з боку росії, то відсутність патріотичного виховання теж може бути фактором впливу на дитину.
«Підлітки можуть довіряти блогерам більше, ніж батькам чи вчителям. Вербувальники використовують таких “псевдоавторитетів” — людей, які просувають певні ідеї, ненав’язливо формують у підлітків потрібний світогляд, що згодом полегшує вербування», — зазначає психологиня.
Найбільш популярними соцмережами для вербування є телеграм і Discord.
Фото: фейсбук-сторінка Олени Лісової
Гроші та зміна поведінки
Як нестача грошей у сім’ї, так і їхня наявність можуть спонукати дитину заробляти самостійно.
«Точно, що впливає — те, якими способами батьки заробляють гроші. Якщо батьки позиціюють свою роботу як таку, що приносить не лише матеріальний прибуток, але й задоволення, самореалізацію, то, з більшою імовірністю, діти шукатимуть “легальні” способи заробітку», — каже Олена Лісова.
Крім цього, важливо, як батьки ставляться до власних грошей дитини: чи поважають право їх мати, на яких правилах, чи вчать фінансової грамотности, як ставляться до намірів дитини заробити самостійно та чи не докоряють тим, що дитина сама не заробляє.
«Раптова зміна поведінки — дитина стала замкнутою, агресивною, відмовляється від спільного дозвілля з родиною, змінює своє коло спілкування. Поява таємничих “друзів” у месенджерах, приховування листувань. Уникає розмови про нових знайомих або каже, що “це просто люди з інтернету”. Використовує специфічний сленг, який раніше не вживала», — зі слів психологині, це перші зміни, на які батькам варто звернути увагу.
Коли російські спецслужби здійснюють вплив на дитину, то вона може зацікавитися воєнними темами: надмірна увага до мап і зброї; розмови про «несправедливість», «зраду», «необхідність боротьби»; захоплення ідеями «секретних місій», «спецоперацій» тощо.
Звідки такі думки – дитина пояснити не може.
«Підозрілі фінансові операції — раптові витрати чи несподівані грошові надходження. Дитина починає таємно витрачати гроші, робити перекази невідомим особам, незрозуміло від кого отримує подарунки», — Олена Лісова називає фінансові складники російського вербування.
Яка відповідальність
Начальниця відділу комунікації Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області Кароліна Маришева у коментарі «Шпальті» розповіла, що батьки несуть відповідальність за дітей до 14 або 16 років (залежить від злочину).
«Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років», — каже Кароліна Маришева.
Підпали автомобілів військовослужбовців, підготовка теракту, виготовлення вибухівки, її підривання деінде тощо — відповідно до низки статей Кримінального кодексу України є злочином. Особливо в умовах воєнного стану.
За них передбачені суворі покарання (навіть довічне позбавлення волі).
Запитувати, а не допитувати
Завдання батьків — бути поруч, не контролювати, а помічати, цікавитися і запобігати.
Необхідно формувати довіру раніше, ніж виникає загроза.
«Якщо підліток знає, що вдома його не засудять, не принизять, не злякаються його емоцій, то він прийде із запитаннями сам», — запевняє психологиня.
Довірливий діалог треба формувати з дитинства, але ніколи не пізно почати:
– слухати без оцінки: «Цікаво, розкажи більше», а не: «Тобі що, нічим зайнятися?»;
– ставити відкрите запитання замість «допиту» («З ким ти говориш у телеграмі?» – не варто. Ліпше – «Чим зараз цікавишся? Є щось нове чи дивне, що бачиш у стрічці?»);
– запитання на кшталт: «Що тобі найбільше подобається у цій грі/каналі?», «Бачив щось тривожне чи агресивне останнім часом?» тощо — відкривають шлях до розмови;
– знайомитися з онлайн-середовищем разом («Я нещодавно бачив, як через телеграм вербують дітей. Ти таке бачила? Як думаєш, чому це працює?»);
– якщо підліток веде Discord, інстаграм або тікток — попросіть показати щось цікаве, замість вимагати «дати доступ»;
– обговорюйте новини («Що ти думаєш про цей випадок?», «Чому, як ти вважаєш, підліток погодився на це?», «Як ти б вчинила на його місці?»).
«Це краще, ніж мораль, бо дає простір для формування критичного мислення. Дозвольте дитині помилятися, але з підтримкою: “Ти завжди можеш до мене звернутися. Навіть якщо ти вже щось зробила — я не кричатиму, а допоможу”. Таке послання є найпотужнішим захистом. Адже діти часто бояться покарання більше, ніж загрози», — радить Олена Лісова.
Учителі у школі теж можуть допомогти запобігти вербуванню. З допомогою бесід із розбором справжніх випадків, причин, механізмів вербування, можливих наслідків без залякування, але реалістичних.
Важливо говорити мовою дитини, давати доступні пояснення, апелювати до її добробуту та відповідальности перед іншими людьми.
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
