0
Євген Добровинський із позивним Німець воює з росіянами, починаючи з 2014 року. Військовий брав участь в обороні Київщини, визволенні Херсонщини та в боях у Бахмуті. Історію військового читайте далі.
Фото Василя Салиги
«Стріляєш, тобі треба рухатися. Ти не можеш рухатися вперед, бо тебе зустрічають вогнем. Там було більше хаосу. От справді, перший Бахмут – це про хаос»
Історія цього військовослужбовця починається з подій на майдані Незалежности у 2013 році. Євген Добровинський із позивним Німець переїхав жити до Німеччини ще в 1990-х роках. Але дуже любить Україну, тож часто приїжджав додому. Так він потрапив на події Революції гідности.
2014 року Євген став добровольцем, а 2022-го залишив усе, що встиг облаштувати у Німеччині, та долучився до загонів територіальної оборони «Азов». Разом з азовцями брав участь у визволенні Київщини. Відтак була лінія зіткнення на Запорізькому напрямку, визволення Херсонщини та Бахмут.
Євген Добровинський розповів «Шпальті» про те, яким був перший Бахмут та чому він буквально відчувався як хаос.
Чому військовий спершу погодився, а потім відмовився заходити в оточення в Маріуполі, визволення окупованих територій, як помилки в роботі можуть призводити до втрат та в чому успішність рекрутингу 3-ої окремої штурмової бригади – далі у тексті.
Фото Василя Салиги
Васильківський аеропорт
24 лютого 2022 року Євген був у Києві. Хоч на 17 лютого мав квитки до Німеччини, все ж залишився ще в Україні, і не жалкує. Коли почув вибухи, спершу подумав, що йому здалося. Військовий пригадує: точно знали з побратими, що продовження війни буде. Того ж ранку Євген зідзвонився з друзями, з якими вже воював, і за годину всі зібралися.
«Взяв свій автомат, сумку, що давно була споряджена, й поїхав на АТЕК», – розповідає Німець.
*АТЕК – колишній машинобудівний завод у Києві, на той момент – база Азовського руху.
Далі була оборона Києва. Починали з Васильківського аеропорту. Військовий пригадує, як чекали на десант. Тож разом із побратимами вирушили туди на підтримку. Але десанту там так і не дочекалися.
«Десант висадився через два дні після нас, і його там швиденько “утилізували”», – каже Євген.
Фото Василя Салиги
Незважаючи на часті ракетні обстріли – бувало, що ракета прилітала за 50 метрів від місця, де військові вартували, – настрій залишався незмінним.
«Коли я приїхав, то застав чудову атмосферу. Хлопці були всі на позитиві, бігали, кричали: “Війна, все окей”. Пригадую ще свого друга з позивним Білорус. Ми з ним мали досвід, приїхали зі своєю зброєю – все чудово. Тут починають літати над головою гелікоптери, ракети.
Дивимося один на одного. І він такий мені каже: “Так, а що це? А чий це гелікоптер полетів?” Кажу: “Та я не знаю, але, може, передислокуємося кудись?” Це я до того, що відчуття адреналіну було максимальним. Я б сказав, навіть було весело, хоч і небезпечно», – каже військовий жартома.
Та коли відчуття адреналіну минає – далі триває війна, робота. Як каже Німець, війна – це важка робота. Це також професія, де постійно треба вчитися нового.
Операція допомоги гарнізону в Маріуполі
9 березня загони тероборони «Азов» переформували на полк «ССО Азов». Також цього місяця 2022 року йшлося про те, щоб військових задіяти в операції, аби допомогти гарнізону в Маріуполі. На це йшли лише з власної згоди.
Фото Василя Салиги
«Охочих було достатньо багато. Та й усі чекали вже, бо ця тема тривала місяць. З охочих відбирали тих, хто мав досвід бойових дій. Потім за віковою ознакою. Я прийшов туди, записався. Туди й іноземці приходили. Проте їх не брали, бо вони не знають української мови», – пригадує Євген.
Увечері, напередодні того, як мали зібрати всіх добровольців у Маріуполь, у Євгена запитали, чи має він цивільний одяг. Однак у військового його не було.
«І ось це питання мене якось неприємно вразило. Навіть не знаю чому. Звісно, я розумів, для чого цивільний одяг. Та й після цього я години три-чотири сидів на балконі і роздумував про це. Зранку зрозумів, що не братиму участі в цій операції, бо було передчуття, що станеться щось недобре», – каже Євген.
Зізнається, що потреба в цивільному одязі його не лякала, але було розуміння, що йдеш в один кінець.
«Насправді зупинило мене те, що я тоді трошки вже знав, що таке війна. Розумів, що означає заходити в оточення. Там усі розуміли, що це квиток в один кінець, і лише найбільш щасливі люди спромоглися пройти все. Зупинило мене те, що мав погане передчуття. Коли ти не впевнений або маєш відчуття, що будеш людям тягарем, а не помічним – краще не братися. Бо коли ти професіонал, не повинен думати так: “Гей-гей, вперед”, а маєш думати трохи головою, чи можеш принести якусь користь», – зазначає військовий.
Отримав поранення голови
Влітку 2022 року Євгена перекинули на Запоріжжя. Це був новий підрозділ, де більшість людей не мала військового досвіду або ж він був невеликим.
«Коли цих людей натренували, поїхали на лінію бойових зіткнень. Вона проходила на кордоні між Запорізькою й Донецькою областями», – каже військовий.
Намагалися просуватися вперед: посадка за посадкою, щоб «рухати» лінію фронту. Були в обороні. Місцевим забороняли розповідати про те, що військові пов’язані з «Азовом».
«У росіян азовці викликають особливо бурхливі емоції. І неважливо, що це ССО “Азов”. Головне, що є слово Азов. Напевно, вони спробували б ударити по дислокації ракетою. Це, зрештою, пізніше й трапилося», – розповідає військовий.
На цьому напрямку фронту Євген отримав уламкове поранення голови.
«Отримав це поранення, напевно, тому, що багато думав. Тоді почали прилітати касети. Я лежав саме, зайняв позицію, попередив чергових, дав їм команду, що атака з повітря. Заліг, але вибухи почали наближатися до мене. Коли ж була невеличка перерва, подумав, що краще мені змінити дислокацію. І коли змінював її, то щось відскочило в голову».
Після Запоріжжя надійшла інформація, що військові переходять із Сил спецопергрупоперації до складу Збройних сил України. Коли сформували нову команду, Євген вирушив на Херсонщину, де безпосередньо брав участь у її визволенні.
«Так склалося, що противника ми просто не зустріли. Він встиг уже втекти. Та була доволі кумедна ситуація, коли мали завдання взяти одне із сіл. А в тому селі вже два чи три дні був інший підрозділ ЗСУ. Тобто інформація була трохи застаріла. Та, на щастя, пішла розвідка, подивилася та доповіла. Обійшлося без боїв між своїми», – пригадує Німець.
2023 року полк, у якому служив Євген, перетворили на 3-тю окрему штурмову бригаду.
«Перший Бахмут – це про хаос»
Після звільнення Херсонщини почався важкий етап – перший Бахмут. Перше відрядження до Бахмутського району було не без втрат. Батальйон Євгена відправили туди, бо у ньому були найдосвідченіші бійці.
«Це ж зараз усі умовно розуміють, про що йдеться, коли ми говоримо про Бахмут. А тоді… Це було трошки іншим для нас досвідом. Якщо раніше ми більше працювали в полі, в посадках, то там – почалися села, міські бої або бої за будовами. До того ж ми працювали вже не самі, а з суміжниками. Суміжники – інші підрозділи».
Євген пригадує, що під час роботи були непорозуміння та проблеми з координацією. Це й призвело до втрат.
«Стріляєш, тобі треба рухатися. Ти не можеш рухатися вперед, бо тебе зустрічають вогнем. Там було більше хаосу. От справді, перший Бахмут – це про хаос»
Батальйон, у якому служив Євген, мав досвід війни на Запоріжжі. Та все ж вони не були готові. «До війни ніхто не буває готовий», – веде далі військовий.
«Тобі насамперед треба пережити її і вижити. Були ситуації, коли люди поводили себе не дуже адекватно», – каже Євген.
Після Бахмута керівництво зробило свої висновки командування, що все відбувалося недостатньо оптимально. Тому почалася робота над помилками. Після неї періодично працювали на Бахмутському напрямку.
На Авдіївську операцію зі своїм новим підрозділом Євген не потрапив. Хоча пригадує, що насправді хотів туди, бо для нього це особливе місце, починаючи ще з подій 2014 та 2015 років.
3 ОШБр
Нині Євген – офіцер одного з батальйонів 3 ОШБр. Він пояснює, що третя штурмова – це зараз приклад бригади з насиченим бойовим досвідом та успішним рекрутингом.
«Це кропітка робота. Будь-яку армійську структуру можна порівняти з роботою якогось підприємства чи фірми. Ви шукаєте людей, які є мотивовані. Вони або відповідають вимогам професії, або ні. Коли знаходите потрібного кандидата, робите так, щоб він залишався надалі вмотивованим та отримував знання», – каже Євген, наголошуючи що це лише один пункт роботи.
Друге – це співпраця з рекрутами, а третє – командири та керівники, які організовують роботу.
«Тобто, якщо командири планують бойові дії, то сержанти підтримують дисципліну, рівень підготовки вже в підрозділі. Зокрема, щоб людина займала своє місце. Бо якщо в штурмових підрозділах людина не зіграна, не вміє працювати з колективом, не готова до колективної роботи – це проблема. Це те, що тягне підрозділ вниз. Всі мають бути одного рівня. Що вищий рівень – то краще виконують завдання, менше втрат і більше здобутків», – додає Німець.
Фото Василя Салиги
