0
Тетяна Воронова – режисерка-постановниця, сценографиня, докторка мистецтв, матір двійнят, вдова загиблого азовця та внутрішньо переміщена особа. Чоловік Тетяни – військовослужбовець Вячеслав Родіонов, загинув під час виконання бойового завдання у Бахмуті. Про труднощі з якими зіштовхнулася у новому місті після загибелі чоловіка-військового, її участь у мистецькому розвитку Чернівців та адаптацію, читайте у матеріалі «Шпальти».
Тетяна Воронова приїхала до Чернівців 2022 року. На момент повномасштабного вторгнення працювала над постановкою опери «Тоска» Джакомо Пуччіні у Чернівцях.
До цього жінка вела в Києві активне життя режисерки. Ставила постановки вистав у різних театрах України. Стажувалася у Харківському академічному театрі опери та балету імені Миколи Лисенка. Тетяна Воронова працювала в приоперній студії Національної музичної академії України.
«З 2022 року я працюю режисеркою-постановницею Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка. Зараз пускаю коріння у Чернівцях, віднедавна придбала житло і планую тут затриматися», – розповідає Тетяна Воронова.
Подружжя під час повномасштабного вторгнення
Чоловік Тетяни Воронової – загиблий військовослужбовець В’ячеслав Родіонов. Він закінчив Національну музичну академію – кафедру дерев’яно-духових інструментів та був флейтистом. 24 лютого 2022 року, коли Київ почали обстрілювати, В’ячеслав пішов до військкомату.
«Ми прокинулися від того, що почули приліт. Тоді я спросоння сказала, що мені здається, ніби десь вибухнув газ», – пригадує Тетяна Воронова.
Однак зрозуміла, що це неможливо і швидше за все десь приліт.
«Я сказала: “Коханий, мені здається, розпочалася війна”. Він відповів, що вона вже давно триває», – розповідає Тетяна Воронова.
Відповідальність за дітей подружжя лягла на Тетяну. Адже В’ячеслав пішов до військкомату. Тоді там були довжелезні черги. За словами жінки, тоді брали добровольців, які проходили базову військову підготовку. Її чоловік такої підготовки не мав.
«Мій чоловік умів тримати зброю, але його не взяли через медичні причини. Так, 27 лютого 2022 року він привіз мене з дітьми до Чернівців. Слава не планував їхати, його у вагон заштовхнув натовп. Люди йшли до евакуаційних вагонів. Він посадив нас, а назад уже не зміг вийти», – пригадує Тетяна.
Переїхати до Чернівців подружжя вирішило в дорозі.
«Мене кликали друзі, театрали, волонтери до Львова. Казали, що там усе знайдуть. Але для мене в ту мить найголовніше було вижити. У Чернівцях я вже працювала над проєктом, тож вирішила їхати сюди. Приїхала і розумію, що кращого варіанту, ніж те, що є, доля не могла мені дати», – ділиться режисерка-постановниця.
Ще в дорозі з Києва подружжя просило всіх знайомих у Чернівцях скуповувати кровоспинні препарати. Адже в Києві тоді вони закінчилися і багато аптек було зачинено. Так чоловік Тетяни з великим рюкзаком кровоспинних препаратів поїхав назад до Києва тим самим потягом. Чоловік знайшов телефон київського відділення ТрО Святошинського району. Написав їм, що їде з кровоспинними препаратами, але «йде з ними в наборі».
«Він попросив узяти його. Коли приїхав до Києва у комендантську годину, його зустріли військові з ТрО, які долучилися тоді до “Азову”. Так Слава також потрапив до них. Він хотів туди ще з 2014 року, коли на Майдані відстоював Полтавську ОДА від проросійських тітушок», – розповідає Тетяна Воронова.
Бригада, в яку потрапив В’ячеслав, ішла на Бучанський напрямок. Тримали Мощун та Бучу.
«Мощун – це як ворота до Києва, київське передмістя. Він із київських районів постраждав найбільше. Тоді не було чим розвідувати, і хлопці запитали, чи вміє хтось керувати БпЛА або має дрони. У Слави було декілька дронів до повномасштабного вторгнення. Він дуже любив фотографувати і робити зйомки з висоти, а у Німеччині, коли був вуличним музикантом, використовував їх, щоб перевірити, чи є інші музиканти на точці. Там заборонено грати на вулиці в одному й тому самому місці більше як півтори години. Тож у такий спосіб він шукав нові місця», – каже Тетяна.
В’ячеслав запропонував розвідувати з допомогою дронів, де ховається ворог.
Так почався його військовий шлях. Пізніше В’ячеслава запросили вступити до ССО «Азов» та пройти підготовку відповідного рівня. Коли була сформована третя ОШБ, у її складі він створив та очолив підрозділ ударних БпЛА. Навчав молодих бійців. Мав позивний Мандарин. Військовий загинув під час виконання бойового завдання у Бахмуті.
Участь у мистецькому розвитку Чернівців
«Я горю своєю роботою, тому що працюю з людьми. Люди – це завжди взаємообмін. Вони мене надихають надалі створювати ще цікавіші проєкти», – розповідає Тетяна Воронова.
Зараз режисерка-постановниця працює над костюмованим ситкомом бароко. Це буде художня реставрація того, як раніше люди святкували сімейні свята. Музикувати будуть у костюмах та перуках.
«Такі проєкти народжуються, і ніби нічого нового не вигадуєш. Все одно десь це вже роблять, але мені здається, що для чернівецької філармонії це нове бачення концерту», – каже Тетяна.
Крім того, Тетяна Воронова разом вз композиторкою Мариною Долгіх написали дитячу оперу, яку планують реалізувати у Чернівцях.
«Це буде сучасна дитяча опера на патріотичну тематику «Як козаки у світі правду шукали». Вона зможе як терапія підтримувати дітей мистецтвом. Концепт її в тому, що перемога неможлива без відчуття правди і заради чого це все робиться», – додає Тетяна Воронова.
Режисерка-постановниця пригадує, що 2022 року відбувся великий гранд-проєкт, який був наймасштабнішим у Чернівцях – триактна опера. У ній задіяли 200 людей.
«Хотілося б повернути цю оперу знову в репертуар. Після неї було декілька таких проєктів у 2022 році – концерт для всього світу, який відзняли в бомбосховищі Машзаводу. Це була телевізійна трансляція на декілька європейських держав. Я проводила інтерв’ю між музичними номерами зі свідками та очевидцями війни», – доповнює Тетяна.
«Треба говорити з людьми про війну й тих, хто нас захищає»
Тетяна Воронова розповідає, що як дружина загиблого військовослужбовця відчуває, що треба говорити з людьми про війну й тих, хто нас захищає. Не табуювати тему смерти та втрати, атже є дуже тонка межа між «у когось і в тебе».
«Ми мало потрібні суспільству. Нас промарковують чорними хустками, хоча ми й так вже промарковані своїми сумними очима на все життя», – каже Тетяна.
Вона оточила себе жінками загиблих військовослужбовців. Вони її розуміють.
«Мені хочеться, щоб ми, такі жінки, консолідувалися і готували місце для тих, хто повернеться додому до своїх родин», – зазначає мисткиня.
Тетяна Воронова пояснює, що жінки загиблих військовослужбовців не інтегровані в суспільство.
«Немає програм соціальної підтримки жінок загиблих військовослужбовців, які хочуть вкласти свої кошти в бізнес, розвивати земельний банк України, освіту, мистецькі ініціативи. У нас з’являються такі фінансові можливості. Але нам доводиться зіштовхуватися з багатьма “але”», – зазначає режисерка.
Адаптація у Чернівцях
«Я вважаю, що саме зараз починаю вростати корінням більше. Як людина, яка переміщалася Україною з робочими проєктами, можу сказати, що Чернівці – не найпростіше місце для реалізації своєї адаптації», – зауважує Тетяна.
Вона каже, що Чернівці – гарне місто. Тут світлі та теплі люди, є своя атмосфера та те, що потрібно, аби творити.
«Але я зіштовхнулася з деякими ментальними речами. Я не думала, що у людей інколи є відверто проросійські настрої. Для декотрих дуже характерна поверхова українськість», – каже Тетяна.
Режисерка зауважує, що люди не відрефлексовують, що війна – це остаточна крапка в плані дружніх взаємозв’язків із росією.
«Мене також не залишає таке відчуття, що десь там, але не в мене. Сюди ніколи не прийде війна, а тому я нічого не мушу робити для того, щоб її не було в моєму домі», – каже режисерка-постановниця.
Тетяна пригадує, що на проєкті SARDAK.UА їй подарували вишневий сардак. Це ідентифікувало мисткиню як частину буковинської спільноти.
«Мені здається, що сенс мене як мисткині у Чернівцях полягає у підсвічуванні того, що Буковина має найкраще, її найсильніші сторони. Тут є класні виконавці, музична тяглість, яка продовжується з покоління у покоління», – ділиться режисерка-постановниця.
Наостанок Тетяна Воронова зазначає, що зараз Чернівці, а саме філармонія, має те, що є не в кожному місті.
«У Чернівцях є декілька оркестрів. І це велика розкіш. Люди також працюють у народній, академічній, джаз- та рок- музиці. Тут є своя сильна музична течія», – доповнює Тетяна.
