0
Ідея картини з’явилася в команди ще на початку 2022 року, але з початком повномасштабного вторгнення історія отримала нові контексти та акценти. Про створення стрічки, знімання на деокупованих територіях, її майбутнє на кінофестивалях та головну мету читайте в інтерв’ю «Шпальти».
кадр з фільму «Заручники війни»
Партнерська публікація
Фільм «Заручники війни» розповідає про долі домашніх улюбленців українців, які після лютого 2022 року опинилися замкнутими у покинутих квартирах чи залишилися без домівок у тимчасово окупованих містах.
Стрічка розділена на три частини. «Окупація» розповідає про головні жахи перших тижнів повномасштабної війни з погляду домашніх тварин, а також тих, хто був у притулках. «Евакуація» сфокусована на роботі зооактивістів та волонтерів, які рятували тварин від голоду та смерти. «Адопція» ж присвячена вже щасливим історіям про те, як хвостики знайшли нових господарів та теплі домівки.
Наразі фільм на етапі постпродакшену та пошуку інвесторів.
Про головні виклики команди, процес знімань та майбутнє стрічки «Шпальта» поспілкувалася з продюсеркою Златою Єфіменко. Детальніше — далі у матеріалі.
З короткого метра з’явився фільм на 70 хвилин
Ще до повномасштабного вторгнення ми задумували з режисеркою Марією Дергачовою короткометражний фільм про тварин: котів і собак, які вимушені жити на вулиці або в притулках, хоча повинні з людьми вдома.
Режисерка фільму вже давно волонтерить, нині, зокрема, займається евакуацією тварин із прифронтових зон. Оскільки вона співпрацювала та знала особисто директорів цих притулків, ми одразу змогли з ними зв’язатися.
Знімання планували в березні 2022 року, але цього не сталося.
Тоді почали знімати роботу організації «Adopt Don’t Stop», яка займається прилаштуванням тварин – перевозили їх із Києва до Нідерландів.
Коли деокупували Київщину, – а там є великі притулки, зокрема Гостомельський та «Сіріус», у якому понад три тисячі тварин, – вирішили поїхати для зйомок туди.
Ми не могли брати велику команду. Під час знімань не було навіть звукорежисера. Це був виклик і для мене – тому що я беру на себе відповідальність за команду, і для команди – оскільки вона їхала в невідомість.
Так, перший блок із назвою «Окупація» саме про ці притулки Київщини. Там ми зняли Гостомельський притулок, Бородянський, притулок «Сіріус», а також роботу організації «Зоопатруль».
Ми зрозуміли, що інформації настільки багато, що в короткометражний фільм це абсолютно ніяк не поміститься. Тож чорновий варіант має вийти на 70 хвилин.
Війна з позиції тих, хто не може себе захистити
Ми познайомилися з харківськими волонтерами – «Порятунок тварин Харків», які займаються евакуацією тварин із прифронтових зон. Адже коли люди евакуюються, вони часто не мають можливости забрати своїх тварин.
Коли зруйнували Каховську ГЕС, зрозуміли, що треба їхати туди. Тоді не мали ніякого конкретного героя. Ці зйомки стали основою блоку «Евакуація».
Такі історії варто показувати, бо це інша перспектива на нашу війну. З позиції тих, хто не може сам себе захистити. Звісно, люди там також є основними героями через те, що завдяки їм тварини й виживають.
У блоці «Адопція» ми намагалися знайти таких людей. Шукали тих, кого знімали в перших двох частинах. Такі історії ми почали називати «щасливими».
«Щасливих історій» з’явилося насправді дуже багато, я точно не назву конкретну цифру, оскільки дуже багато зооволонтерів із Канади та європейських країн забирали наших тварин, співпрацюючи з притулками та зоозахисними організаціями.
Для фільму ми зняли п’ять історій. Нам було важливо не перенасичувати його і показати різних героїв. Скажімо, у нас є військовий, який знайшов котика на позиціях, потім лікував його, а згодом забрав із собою додому.
Мусимо показувати реальну ситуацію
Я не можу дивитися на екрані, як тваринам завдають будь-якої шкоди. Тому говорила з режисеркою про те, що потрібно якомога менше знімати саме цієї «жесті».
Але, скажімо, ситуацію у Бородянці, де тварини гинули від голоду, ми мусимо показати. Настільки мінімалістично, наскільки це можливо, але важливо показати реальність.
Ми не будемо фокусуватися на цьому, оскільки в нас є дуже багато крутих історій порятунку.
Як показує практика, документальні фільми, особливо про війну, заходять важко. Це складний контент, тому що лаконічнішими ми будемо, то краще для нас і для сприйняття глядачем.
Важливі ідеї літають у повітрі
Ми починали знімати «Заручники війни» орієнтовно тоді, коли Антон Птушкін знімав свій фільм про домашніх улюбленців.
Хороші та важливі ідеї літають у повітрі і чекають, хто їх першим вхопить. На щастя, Антон Птушкін мав можливість швидко реалізувати свої ідеї.
Чи наші фільми схожі? Скоріше, так. У нас будуть деякі герої, які давали інтерв’ю і нам, і Антону, але ми фокусуємося на іншому. Наша історія – про порятунок, адопцію, про те, як важливо забирати тварин додому та прилаштовувати.
Вважаю, що більше буде можливостей розповідати про війну в Україні, то краще для нас. А ще більше шансів у міжнародної авдиторії побачити, що відбувається насправді в Україні.
Часто знімали за власний кошт
Проєкт довготривалий, і дуже важко було знаходити фінансування. Так, за власний кошт ми змогли зняти більшу частину фільму. Потім уже долучилися «House of Europe», «DocuHelp» від фестивалю «DocuDays».
Ми були на трьох програмах на міжнародних кінофестивалях: у Загребі, Лісабоні та Каннах. І там теж було складно знайти співпродюсера, оскільки вони не можуть брати відповідальність за фільм, у якого немає українського фінансування.
Зараз нам вдалося завершити знімальний період і розпочати постпродакшен за підтримки Українського культурного фонду. Але досі важко знайти надійного партнера і завершити фільм.
Якщо все піде за планом, прем’єра через рік може бути на фестивалях, у яких ми вже брали участь із проєктом фільму. В Україні дуже хотілося, щоб прем’єра була на «DocuDays».
Людяність і допомога тваринам відрізняє нас від росії
Попри довгий період створення стрічки, ідея залишилася незмінною. Основний меседж про те, що тварини повинні жити з сім’ями, їх потрібно забирати, рятувати.
Хочемо показати, наскільки людяність і допомога тваринам відрізняє нас від росії, що ми здатні боротися не тільки за себе, а за природу і тих, хто нас оточує.
Головна мета – промоція адопції. Якщо хочете завести тваринку, краще заберіть її з притулку. Або якщо немає такої можливости, але дуже хочете, приділіть свою увагу тим тваринам, що там перебувають. У них можна вигулювати собак і гратися з котами. Це теж важливо.
Якщо після перегляду нашого фільму хоч декілька людей заберуть тварину з притулку, це буде успіхом.
фото та кадри з фільму надала знімальна команда стрічки «Заручники війни»
