0
Ірина Капанадзе – дружина нинішнього військового. Займається духовним розвитком та самореалізацією. Ірина багато працює над собою, чекаючи на чоловіка з фронту з березня 2022 року. Про те, як проживає рішення чоловіка долучитися до ЗСУ, вчиться комунікувати з ним на відстані та займається самореалізацією, читайте у матеріалі.
Ірина Капандзе за фахом економістка. Останні п’ять років працювала бухгалтеркою. Нині розвиває власну справу. Її чоловік Олег Капанадзе у 2014-2015 роках служив в АТО. З 2015-го його перевели до Києва у штаб командування Збройних сил України. Звільнився з лав ЗСУ 2020 року й отримав статус військового пенсіонера. Однак мобілізувався у березні 2022-го й досі на війні.
Спрацював інстинкт – захищати
Війна для Ірини Капанадзе по справжньому почалася у березні 2022 року, коли її чоловік мобілізувався. До того він постійно моніторив новини та відео про стан подій на війні на сході України. Жінка навіть моментами не стримувалася, кричала на нього: «Досить дивитися відео про війну», не розуміючи серйозність подій, що відбуваються в країні.
«Коли пролунали перші вибухи у Києві, де ми мешкали на момент 24 лютого, в Олега спрацював інстинкт – захищати. Він знову вирішив долучитися до лав ЗСУ», – згадує Ірина Капанадзе.
Вона розповідає, що у її чоловіка було неприйняття через те, що вона не виїхала з міста до початку повномасштабного вторгнення, в грудні 2021 року, коли він просив її про це.
«У грудні 2021 року Олег мене просив переводитися у Чернівці, звільнятися з роботи та виїжджати з Києва, передчуваючи, що повномасштабні воєнні дії таки почнуться. Він дуже злився, що 24 лютого була біля нього. Якби не я поруч у той момент, він усе ок кинув би і вже пішов би у військо. Так, йому довелося мене вивезти у Чернівці евакуаційним потягом. Пам’ятаю, як хвилювалася в дорозі, а він нервувався, що має бути не тут», – розповідає Ірина Капанадзе.
«Звернулася до психолога»
Розлука з чоловіком 2014 року, коли він пішов на війну з росією, дуже вразила Ірину Капанадзе. Жінка не зовсім розуміла, як переживати цей стан тоді. Повномасштабне вторгнення 2022 року стало для неї переломним.
«Мені потрібен чоловік поряд. Восени 2022 я звернулася за допомогою до психолога, розуміючи, що через переживання довела себе до стану, від якого в мене погіршилося здоров’я. Тоді фахівець запитав мене про мій духовний розвиток і самореалізацію. Сказала, що ходжу до церкви, маю освіту, роботу, не дуже розуміючи, що саме він має на увазі», – ділиться Ірина Капанадзе.
У якийсь момент вона навіть пошкодувала, що звернулася за допомогою саме до цього спеціаліста. Та згодом у її житті почали з’являтися люди, які займалися духовним розвитком та самореалізацією, і жінка зрозуміла, що це таке.
«Раніше я зосереджувала увагу на тому, як мені важко, що сама. Коли бачила пари, які гуляли в парку, не хотілося виходити. Це тривало день, місяць, пів року. Далі навчилася змінювати фокус уваги, що значно мені допомогло», – згадує Ірина.
Перший рік після повномасштабного вторгнення Ірина Капанадзе навіть забороняла купувати собі якісь речі. Завдяки підтримці психолога змогла здолати це і придбала собі таку бажану вишиту сукню. Далі змогла взяти участь як модель у благодійній фотосесії для дружин військовослужбовців від Резиденції молоді у Чернівцях. Ці фото як важливу згадку зберігає у соцмережах.
Ірина Капанадзе в червні 2022 року, коли через силу дозволила собі купити бажану вишиту сукню
Ірина Капанадзе в березні 2023 року, коли почала ділитися зі своїми страхами з професіоналами та звільнилася від впливу надлишкових переживань
Нині Ірина може вільно розповідати про консультації у психолога, хоча раніше соромилася про це говорити. Також вона дізналася про різні способи боротьби з переживаннями.
«Зранку не читаю новини, адже я дуже емоційна, й будь-яка інформація викликає хвилювання. Спробувала для себе медитації. Тож щоранку сідаю на килимок для йоги та роблю різні практики. Щодо новин, зараз інформацію вчуся читати сухо та ставитися як до фактів. Зможеш допомогти собі – допоможеш й іншим. Це було моєю мотивацією», – ділиться Ірина Капанадзе.
Започатковує свій бізнес
Нині Ірина Капанадзе працює над розвитком власної справи. Вона звільнилася з роботи та взяла грант на розвиток бізнесу. Війна навчила її позбуватися страху бути залежною від роботодавця.
«Я почала ставити собі запитання: а що мене робить щасливою? Зрозуміла, що це дві речі: бути біля дітей та творчість», – ділиться Ірина Капанадзе.
Раніше жінка займалася танцями. Але вирішила, що наразі для неї розвиватися в цьому напрямку недоцільно, тому це залишається в її житті як хобі. Оптимальним для себе варіантом визначила франшизу на Центр розвитку для дітей.
«Зараз я на етапі створення центру. Купила франшизу за грантові кошти, які отримала як дружина військового», – розповідає Ірина.
Про грант для членів родини військовослужбовців Ірина Капанадзе дізналася від матері й подалася на конкурс.
«Конкурс тривав із 7 до 21 квітня. Зібрала потрібні документи й подалася. У в травні отримала позитивну відповідь, а в червні кошти», – додає Ірина.
Дружина військового каже, що вирішила розпочати власну справу, аби самореалізуватися як жінка, втілити свою мрію та адаптуватися до повернення чоловіка з війни.
«Зараз дуже боляче дивитися на те, що суспільство не готове до повернення військових. Вони потребують підтримки та реабілітації. Це також одна з причин, чому я наразі йду в невідомість, започатковуючи свій бізнес. Адже чоловіку потрібен буде час на адаптацію в цивільному житті, щоб він не думав перший час про забезпечення сім’ї», – розповідає Ірина Капанадзе.
Комунікація з чоловіком
Ірина каже, що ладити з чоловіком, коли він мобілізувався, перший рік було важко.
«Нам обом потрібна була моральна підтримка, але ми не дуже вміли її надавати один одному в тих умовах і в тому стані в якому перебували».
Ірина зазначає, що це був складний період, який вони навчилися долати. Так, поступово подружжя налагодило контакт.
«Ми знайшли баланс у підтримці. Раніше він не розумів, чому мені важко вдома в той час, коли він на фронті. Це розуміння прийшло згодом: поки він там, я не зможу бути абсолютно спокійною. Інакше ми б не були парою», – каже жінка.
Ірина розуміє також, що чоловіку на війні не просто. Хоча він не розповідає їй подробиць. Згодом виникло почуття вдячности через це.
«Я чула від інших жінок, що їхні чоловіки діляться подробицями з війни. Але не кожна жінка може справитися з цією інформацією. Тому я ціную свого чоловіка за те, що він не розповідає мені всього. Як би важко йому не було, він не все каже. Військовим потрібно ділитися своїми переживаннями. Але одна справа зробити це з фахівцем, а інша – з мамою, дружиною чи донькою. Зараз ми навчилися під час розмов ділитися чимось приємним або мріяти про те, що будемо робити чи куди поїдемо після закінчення війни або під час його відпустки. Це дуже допомагає жити і вірити в кращий розвиток подій», – ділиться Ірина.
Що не варто запитувати у дружин військових
Наостанок Ірина Капанадзе поділилася, що не варто запитувати у дружин військових.
«Перший рік або ж два після початку повномасштабного вторгнення під час контакту зі знайомими чула таку здивовану фразу: «А твій чоловік на фронті?» Мене дивує, чому люди у країні, в якій війна триває третій рік, дивуються, що чоловік на фронті, а не навпаки. Це таке щире здивування», – розповідає жінка.
Наступне запитання від людей було: «А як ти його відпустила?»
«Коли чую це, у мене одразу виникає картинка, де я мала чіплятися за ногу чоловіку чи гирю йому прив’язувати. Думала, чи розповідати про весь той біль, коли просила його не йти», – згадує Ірина.
Чоловік Ірини Капанадзе – старший офіцер. Коли він прийшов у військкомат мобілізуватися, там сказали, що військові такого звання не потрібні. Тож він знайшов можливість мобілізуватися на посаду нижчого рангу.
«Через це я дуже злилася та ображалася на нього. Його ніхто не призивав на службу, тож я вважала, що він міг залишитися вдома. Пізніше чоловік пояснював мені, якби не пішов на війну у березні, то призвався б через декілька місяців або пів року. Адже багато військових гине, і потрібна ротація. Він потрібний там», – додає Ірина Капанадзе.
Тож, коли Ірину вкотре запитують про мобілізацію чоловіка, вона згадує березень 2022 року і думає, що має відповісти.
«Коли людина запитала про чоловіка військового, вона задовольнила свою цікавість. А дружина військового йде додому і докладає багато зусиль та роботи над собою, аби знову не згадувати той момент, коли чоловік пішов на війну, а намагається концентрувати увагу на чомусь хорошому», – пояснює жінка.
