Отримав «Золотий хрест» за Бахмут та Авдіївку: історія 22-річного військового з Буковини

Василь Бабух із села Вікно добровільно 20-річним пішов служити після початку повномасштабного вторгнення.

Василь Бабух служить кулеметником у спецпідрозділі «Kraken». Військовому з села Вікно 22 роки. Днями він отримав відзнаку Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».

Після початку повномасштабного вторгнення Василь добровільно пішов захищати Україну. Брав участь у боях за Бахмут, Авдіївку, Вовчанськ, Куп’янськ. Був поранений та мав передінсультний стан після боїв за Куп’янськ, коли його позицію сім разів за день брали в кільце.

Про те, чому став добровольцем у 20 років, найшвидший бій, службу в «Kraken» та чи варто завершувати війну, Василь розповів в інтерв’ю «Шпальті». 

«Якщо не ми, українців змусять воювати під прапором росії»

4 лютого 2022 року Василю виповнилося 20. А вже 25 лютого, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, він пішов до військкомату. Йому сказали чекати на дзвінок. Хлопець ще декілька разів приходив до військкомату, але його так і не мобілізували.

«Пам’ятаю, 2 червня я прийшов до військкомату і сказав: “Або ви мене забираєте, або я більше ніколи до вас не прийду”. Уже 7 червня мене мобілізували», – пригадує Василь.

Раніше хлопець не служив. Йому видали розпорядження на навчання та відправили на полігон.

На запитання, чому мобілізувався таким юним, Василь каже, що розумів: якщо ворог захопить усю Україну, то не зупиниться й піде далі – на Польщу, Німеччину, інші країни. 

«А українців, які залишилися, змусять воювати під прапором росії проти інших країн. Багато українців цього досі не розуміють».

Василь пройшов 30 днів навчання на стрілка, відтак ще на кулеметника. Працював інструктором кулемета. Згодом його відправили в Бахмут.

«1 жовтня 2022 року ми приїхали в Бахмут, і вже 9-го, після злагодження, виїхали на позицію. Нам дали добу на адаптацію до місцевости й відправили на штурм села», – розповідає військовий.

Василь працював снайпером. З 30 осіб, яких відправили на штурм, 18 були поранені, двоє загинули. 

«Ми вели інтенсивний вогонь, аби відвести увагу ворога, коли наші побратими виходили з села. Але потрапили у пастку. Дуже багато серед наших було поранених та загиблих. Ворог глушив нам зв’язок. Ми вирішили відступати. Нас залишалося 12 хлопців», – розповідає Василь.

Ті, хто вцілів, виносили поранених. Коли виходили з села, Василь отримав поранення.

«Коли ми виходили, я почув вихід із міномета. За два метри від мене впала 82 міна. З мене злетіла каска, аптечку порвало, я біг, нічого не розуміючи. У вухах дзвеніло, відтак відчув біль у боку, пробіг ще 50 метрів і впав. Я зняв розвантажувальний пояс і побачив поранення. Воно було не глибоким – врятувала аптечка та підсумки з магазинами», – розповідає Василь.

Військовий отримав також контузію.

Побратими віддали Василю каску, дали рацію, обвішали автоматами поранених і відправили на евакуацію. Але щоб дістатися до безпечного місця, треба було пройти 10 кілометрів. 

По військових почало прилітати. Вони заховалися в бліндажі, вимкнули рацію, за 10 хвилин все стихло.

Коли дісталися місця евакуації, Василю дали лише ібупрофен. На цьому лікування закінчилося. Через чотири дні його разом з іншими військовими відправили на черговий штурм.

Коли Василь потрапив на ротацію, розпочалося розслідування щодо його поранення. Поки воно тривало, він не отримував ні зарплати, ні бойових. А за поранення йому так і не заплатили.

«Було трохи прикро, але тоді я зрозумів, що не бачу себе в ЗСУ», – каже військовий.

«Сім разів за день ворог брав нас у кільце»

Відзнаку «Золотий хрест» Василь Бабух отримав за бої під Куп’янськом. 

Військовий поділився історією одного бою, яка тривала добу.  

«2023 року ми були під Куп’янськом. Наші позиції обстрілювали та часто брали в кільце. Коли нас ушосте за день оточили, двоє побратимів отримали поранення по дві кулі, думав, що вже не вийдемо», – розповідає Василь.

Хлопці надали першу допомогу пораненим та евакуювали їх.

Першим з оточення виносили 25-річного військового бійця. Він був важким, мав два кульові поранення в спину.

«Коли повернулися за другим пораненим, ворог почав по нас стріляти з кулемета. Далі шлях проходив через чисте поле, над нами завис дрон. Ворог виявив, де ми віддавали пораненого. Щойно ми поклали його в машину і рушили назад, почали летіти снаряди», – розповідає Василь.

Група військових змістилася вліво, але один боєць із позивним Бандера (він мав психічну травму) не послухав наказу і пішов прямо. Бандері пропонували евакуюватися з пораненими, але він відмовився.
Після того, як вогонь припинився, військові почали шукати Бандеру. Але не змогли його знайти.

Зранку ворог знову почав штурмувати позиції, де перебував Василь та його побратими. 

«Орієнтовно о 10:50 до нас почали прилітати гранати. Перша впала десь за 15 метрів від мене, друга – в окоп, але нікого не зачепила, в одного з наших була лише контузія. Коли побачив, звідки летять гранати, почав туди насипати з кулемета. Висипав першу сотню і другу набоїв урізнобіч. Усе стихло, але через годину нас почали знову штурмувати. Вже всьоме за день ми опинилися в кільці. Тоді подумав – уже не виживемо. Розірвали оточення об 11 ночі – тоді нас прийшли замінити побратими», – розповідає Василь. 

Наступного дня Василь був на похованні одного з командирів.

«Це був 26-річний командир, дуже класна людина».

Після похорону Василь скаржився на поколювання біля серця. Лікар констатував передінсультний стан, причина – стрес. Хлопця пролікували таблетками та на якийсь час відсторонили навіть від пробіжок.

Після нетривалого відпочинку Василь повернувся на свої позиції. Пізніше його роту відправили на відновлення.

Бій під Куп’янськом тривав із 10 жовтня по 8 листопада.

Перевівся в спецпідрозділ «Kraken»

Василь Бабух не хотів більше залишатися у своєму підрозділі, планував перевестися до третьої штурмової бригади. Але тільки-но надходили документи на переведення, командир роти рвав їх при військовому. 

«Я максимально добре себе зарекомендував у роті. Не знаю, чому таке було ставлення до мене», – каже військовий.

Згодом йому все ж вдалося перевестися у спецпідрозділ Головного управління розвідки (ГУР).

Він заповнив анкету для переведення. Коли військова частина отримала необхідні документи, командування звинуватило Василя в тому, що через його заяву у них буде багато перевірок. 

Переведення з війська до ГУР у Василя Бабуха тривало орієнтовно 8-9 місяців. 

Василь розповідає, що одна з переваг «Kraken» – постійні тренування, коли немає бойових виходів. 

«Тут посилено вивчають медицину та тактику ведення бою. У нас регулярні тренування, неважливо, де перебуваємо. Своєю чергою в Збройних силах не поновлюють свої знання й навички, тренуються лише раз», – каже військовий.

А ще Василю боляче за побратимів із деяких підрозділів, які виходять на завдання без аптечки та з одним турнікетом.

«Дуже прикро було, коли побачив хлопців з однієї з бригад, у яких на позиціях не було аптечки і лише один турнікет. Згідно із законом, військовий не має права виходити на бойове завдання без цих засобів. Дуже страшно, коли людей відправляють фактично як м’ясо – без логістики, аптечок, боєприпасів», – каже військовий. 

Зазначає, що зустрічав хлопців у Часовому Яру без аптечок та турнікетів. 

«У “Kraken” же кожен має аптечку – ми дбаємо про те, щоб там було все необхідне. А ще ротний медик обов’язково перевіряє аптечку і докладає туди необхідне».

Найшвидший бій

Найшвидший бій у Василя Бабуха відбувся 10 травня 2024 року, під час наступу ворога на Харків.

«Це був мій найшвидший бій. Ми заїхали на позиції, я заскочив в один окоп, хлопці кричать – не туди. Я перескочив в інший окоп і під час бігу зачепив арматуру, вдарившись рукою об неї. Відразу отримав гематому. Медик зафіксував мені руку, і я чекав на евакуацію. Тоді у наш бліндаж щось прилетіло. Отримали з товаришем контузію. Ще одному військовому осколок прилетів у коліно», – розповідає Василь Бабух.

Військовий припускає, що отримав тоді перелом руки, але лікарі цього не зафіксували.

Військовим не хочуть здавати в оренду житло

Під час служби на Харківському напрямку Василя вразило життя у Харкові. Він розповідає, що на одній вулиці може бути приліт, а на іншій – дискотека. Також там не дотримуються комендантської години – після опівночі у парках розпивають спиртне. А ще, за словами буковинця, він не бачив у Харкові такої кількости військових із ТЦК, як у Чернівцях. Чоловіки там вільно пересуваються містом.

У Харкові Василь також зіштовхнувся з упередженим ставленням до військових. Каже, був випадок, коли йому з товаришами не хотіли здати в оренду житло лише через те, що військові. 

«Ми приїжджаємо під під’їзд, виходять бабульки й кажуть російською: “Забирайте машини, бо зараз сюди прилетить”. Коли хотів орендувати житло, приїхав у формі дивитися квартиру – рієлторка відмовила. Мовляв, власник проти того, щоб у них жили військові», – розповідає Василь.

А ще він розповідає про почекунів у місті. Пригадує випадок, коли військові з їхнього підрозділу написали на стовпі «Kraken», натомість хтось із місцевих перекреслив написом на підтримку росії.

«Тут люди живуть своїм життям, їм не цікава війна. Звичайно,тут щодня прильоти, але чоловіки не поспішають мобілізуватися», – каже військовий.

«Ми закінчуємося»

Водночас Василь розповідає, що військових меншає.

«Нас меншає, ми закінчуємося. А нові люди не хочуть мобілізуватися, воювати. Зараз ніхто не хоче воювати. Коли до нас потрапляють у полон росіяни, вони теж кажуть, що не хочуть воювати. Хочеться, щоб війна завершилася, аби відновити сили».

Василь мріє про завершення війни та повернення додому. 

«Досі тримаюся завдяки підтримці друга, який теж служить, рідних та дівчини. Якби не було цієї підтримки, я б закінчився ще 2022-го», – каже військовий.

Водночас Василь зізнається, що не уявляє тут свого подальшого життя, й припускає, що після війни виїде за кордон.