Оперували дитину під час удару по Охматдиту: медик із Буковини розповів, як пережив обстріл лікарні

Анестезіолог Ярослав Іванов рятував п’ятимісячного пацієнта просто під час операції та евакуював хлопчика до укриття.

Ярослав Іванов. Фото надав Ярослав Іванов

Анестезіолог із Буковини Ярослав Іванов разом зі своїми колегами врятували п’ятимісячного пацієнта в Охматдиті під час ракетного удару 8 липня. У момент обстрілу він разом із хірургом Олегом Голубченком проводили операцію немовляті. Згодом фото хірурга, який у закривавленій формі допомагає розбирати завали, з’явилося на сторінках світових видань.

Попри поранення, лікарі перевели пацієнта, який був під наркозом, до ручного режиму штучного дихання та евакуювали. Дитина вижила.

Про те, що відбувалося після ракетного удару, як рятували пацієнта, Ярослав Іванов розповів «Шпальті».

Фото з Олегом Голубченком надрукувало видання «Daily Mail»

На момент вибуху операцію виконали на 60-70%

Анестезіолог Ярослав Іванов розповідає, що 8 серпня був звичайний операційний день. Планували з хірургами щелепно-лицьової хірургії виконати операції двом дітям п’яти та чотирьох місяців. Лікарі отримали погодження на оперативне втручання. 

О 9 ранку були в операційній, це на шостому (верхньому) поверсі відділення. 

Уже о 9:30 пацієнта під’єднали до наркозного апарата, і хірурги розпочали операцію. Виконували її з пластики верхньої губи. У пацієнта є вроджена патологія незрощення верхньої губи, або як кажуть у народі – заяча губа. Хірург Олег Голубченко практикує пластичні операції з формування обличчя, вроджених патологій м’якого, твердого піднебіння, вовча паща, заяча губа тощо.

Орієнтовно о 9:45 пролунав сигнал першої повітряної тривоги. У таких випадках лікарі не беруть наступного планового пацієнта на проведення операції, але першу продовжують. Адже на той момент у пацієнта повністю розкрите оперативне поле, якщо простими словами – рана, яка кровить. 

«Ми продовжили операцію. Я попросив хірургів: “Напевно, нам треба буде трішки поквапитися”, і запитав, на якому етапі роботи. Мені відповіли, що орієнтовно виконано 60%», – розповідає анестезіолог.

Лікар прийняв удар на себе

Зазвичай Ярослав Іванов під час наркозу оформляє документи пацієнта біля вікна, бо там краще освітлення. Однак тоді, напередодні удару, вирішив перевірити параметри дитини. 

«Зазвичай я довіряю моніторам. Проте є анестезіологічна звичка: “вірити моніторам, але перевіряти самостійно”. Я обійшов дитину і став біля її ніг. Хірурги зазвичай працюють спинами до вікна, з мікроскопами, адже це складні оперативні втручання, які потребують точности», – розповідає анестезіолог.

У той момент пролунав вибух. 

Ярослав пригадує, що спершу не зрозумів, що відбулося. Адже вікна, стіни, стелю наче вакуумом видуло назовні. У наступні секунди все це почало залітати всередину приміщення. 

«Мене разом з анестезисткою Аліною Шовкун відкинуло вбік. І через нас пролетіли хірурги, інструменти, вікна. Всіх розкидало по сторонах. Перші 5 секунд нам знадобилося, аби зорієнтуватися, що відбулося. Розуміли, що це приліт, але не знали куди – чи це нижні поверхи, чи сусіднє приміщення. Першим на думку спало: “Зараз буде наступний приліт”», – пригадує анестезіолог.

За декілька хвилин до удару лікарі чули перший вибух у районі Лук’янівки, це поруч з Охматдитом. 

Все відбулося дуже швидко. Тож не було часу на роздуми.

Після удару лікарі лежали приглушені по різних кутках. Усе сипалося, шуміло.

Ярослав Іванов каже: подумав, що може завалитися стеля або ж підлога, тож треба було максимально швидко евакуювати дитину.

Ярослав отримав травми, обличчя заливало кров’ю. 

«Я запитав колегу, яка лежала поруч, чи все нормально, бодай візуально, з травмами. Вона сказала, що не смертельно, і ми почали переміщатися до дитини».

Немовля було неушкодженим. Його не скинуло хвилею з операційного стола. Головний удар від вікон прийняла спина хірурга Олега Голубченка. Крім того, дитина мала хірургічну укладку, була максимально вкрита та захищена (тіло повністю укладене стерильним матеріалом, укрита спеціальною ковдрою з підігрівом). Це потрібно, оскільки пацієнт – п’ятимісячна дитина, і в стані наркозу він не зберігає тепло.

Єдине місце в пацієнта, яке було відкрите – операційне поле. Але на момент вибуху операція була фактично завершена. Залишалося формувати красу – зробити пластичну хірургію.

Встиг крикнути батькам, що дитина жива

Ярослав каже, що в операційній на той момент усе було знищено, розірване на шматки. Тож анестезіолог від’єднав дитину від апаратури та попросив принести йому мішок Амбу. Це ручний апарат для штучної вентиляції легенів, що застосовується до пацієнтів із порушенням дихання. Адже у такому віці немовлята дуже кисневозалежні. 

«Хірурги знайшли мішок Амбу, я взяв дитину на руки та побіг в укриття. Оскільки я був травмований, моя кров з обличчя потрапила і на немовля. Я злякався, що у дитини почалися якісь процеси», – розповідає анестезіолог.

Коли Ярослав пробігав коридором, побачив батьків пацієнта. Вони лежали на підлозі, і жінка кричала, що її дитина померла. Лікар встиг їм крикнути, що дитина жива.

В укритті Ярослав із колегою оцінили стан дитини. Але зрозуміли, що це місце не дуже безпечне, бо після прильоту почалася пожежа, і туди з відділення токсикології затягувало їдкий дим. Вони перейшли в інше приміщення, де проводять КТ-дослідження, це на мінусовому поверсі лікарні. Воно не було пошкодженим.

Анестезіологу потрібно було вивести дитину зі стану наркозу, щоб вона почала самостійно дихати, адже вона вже почала прокидатися. Для цього потрібний був шприц, якого лікар не мав з собою. Допомогла медсестра, яка тоді була поруч. Вона прийшла до знайомих у гості. Й у неї був шприц. Анестезіолог вивів дитину з наркозу та під’єднав до датчиків, які працювали ще певний час автономно, аби перевірити параметри: дихання, пульс, серцебиття, – все було стабільно.

Лише після цього медсестра допомогла анестезіологу витерти обличчя від крови після поранення. Тоді він відчув у тілі скляні уламки.

Фото надав Ярослав Іванов

У дитини єдиний шрам – від оперативного втручання

П’ятимісячного пацієнта евакуювали колеги з сусідньої сьомої лікарні, яка теж займається щелепно-лицевою хірургією. Лікарі приїхали через 15 хвилин після ракетного удару. Вони забрали пацієнта та завершили операцію у своєму відділенні.

«Дитина жива, стабільна, неушкоджена. Єдиний шрам у неї – від оперативного втручання», – зазначає Ярослав Іванов. 

Після порятунку цього пацієнта анестезіолог почав евакуювати дітей, які перебували в його відділенні – інтенсивної терапії. Це діти, які майже всі кисневозалежні й на апаратній вентиляції. І на момент прильоту там зник кисень, світло, вода, не працювала апаратура. Дітей евакуювали у відділення невідкладної допомоги. Воно розташоване у новому корпусі на першому поверсі, і там є все потрібне для екстрених випадків. 

За словами лікаря, після удару дуже оперативно відреагували колеги зі швидкої допомоги, приватних клінік, вони максимально швидко почали забирати дітей з Охматдиту.

Працювали всі злагоджено і швидко. Розбирати завали в Охматдиті долучилося дуже багато людей: рятувальники, військові, прості кияни.

«Уламки з тіла вибираю досі»

Коли дітей евакуювали, Ярославу та хірургу Олегу зашили рани та надали першу допомогу. Анестезіолог отримав множинні різані та рвані рани на руках, тілі та обличчі. Лікар каже, що тоді, напевно, на адреналіні не відчував болю. Він досі дістає з тіла дрібні осколки: відчуває їх, коли витирається рушником або ж під час контакту з одягом. Збирає їх у пробірку – на згадку.

Фото надав Ярослав Іванов

Лікарям відділення, де працює Ярослав, надали приміщення у відділенні інтенсивної терапії обласної лікарні Києва. Там вони продовжують свою роботу. Адже мають дуже багато важких дітей, які потребують допомоги. 

Ярослав досі не може повірити та прийняти те, що росіяни вдарили ракетами по дитячій лікарні. Каже, до останнього вірив, що Охматдит – це найбезпечніше місце. Тепер він розуміє, що зараз в Україні немає місця, куди ворог не міг би вдарити.