0
Родину Вероніки Явної з Драчинців заслали на Урал, бо її брат був бандерівець.
Дарія Олійник прожила на Уралі в засланні 13 років. Її маму Вероніку Явну з усією сім’єю депортували з Буковини через те, що брат був бандерівцем.
Дарія змогла повернутися з батьками в Україну. У Чернівцях здобула освіту, вийшла заміж та народила двох синів, має онуку.
Про заслання нагадують старі родинні фотографії й дитячі спогади про важке дитинство в депортації.
З родичами, які залишилися в росії, після початку війни буковинка припинила спілкуватися. А ще її досі не визнали реабілітованою, а лише постраждалою від політичних репресій. Жінка не отримує доплату до пенсії 800 гривень, яку мають інші реабілітовані.
Про депортацію родини, життя в бараках, як мама робила українську вишивку для мешканців Уралу й росіян, важке повернення в Україну – Дарія розповіла «Шпальті» напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, який цього року припадає на 19 травня.
«Депортували всю сім’ю»
У родині матері Дарії — Вероніки Явної — було шестеро дітей. Жили вони у Драчинцях на Кіцманщині. Старший брат мами був бандерівцем. Радянська влада його ув’язнила та утримували в тюрмі на Соборній площі у Чернівцях.
«Одного дня 1945 року бабуся зібрала передачу, аби мама відвезла її братові у в’язницю. До Чернівців мама поїхали вдвох з 14-річним братом. Коли повернулися додому — не застали нікого. Хату рознесли, а родину завантажили на вагони та депортували на Урал», — розповідає Дарія Олійник.
Її дідусь помер від тифу у вагоні вантажного потяга, яким везли депортованих. Жінка каже, що його просто викинули з поїзда — ніхто не хоронив.
Так мама Дарії Вероніка залишилася одна з братом в Україні. Вона вийшла заміж і господарювала вже разом із чоловіком. Мали господарство: коня, корову, плуги тощо.
Через два роки після депортації родини Явних, 1947-го, «совєти» прийшли й по них. Тоді жінка вже була вагітною. Дарія каже, що маму здали місцеві мешканці.
Вагітну жінку з чоловіком та її братом теж депортували на Урал.
«Мама розповідала, що напередодні заслання спекла ціле корито хліба. Але “совєти” не дали взяти з собою ні шматка», – ділиться історією родини Дарія.
Коли політв’язнів везли на заслання, чоловік мами вирішив тікати. Він вистрибнув на ходу через віконечко вантажного потяга та дуже забився. Але зміг доповзти до монастиря, де його прихистили. Однак від отриманих травм через декілька місяців помер.
Маму Дарії, оскільки вона була вагітною, старші люди не випустили стрибати з потяга. Так вона потрапила на Урал у поселення Углеуральский, що в Пермському краї. Там народила здорову дитину.
«Але коли їй виповнився рік — Тамарі, моїй сестричці, — вона захворіла на жовтуху та померла», — розповідає Дарія.
Згодом буковинка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Його звали Микола Явний. Він був родом із Тернопільщини. Одружилися. У них народилася донька — Дарія. Через декілька років ще одна дитина — сестра Дарії.
Вероніка та Микола Явні, день весілля. Фото з архіву Дарії Олійник
«Страх від мишей у валянках залишився досі»
Дитинство Дарії на засланні було нелегким. Дівчинкою вона збирала на звалищах вугілля й носила додому у великих відрах коромислом, аби зекономити гроші на опалення. Гроші були потрібні, щоб повернутися в Україну.
Її мама працювала санітаркою, батько лісосплавник у шахті. Сім’я жила в бараці.
«Не мали ні радіоточки, нічого. Жили завжди в нестачі».
Родина Явних. Фото з архіву Дарії Олійник
У бараках тоді була антисанітарія. Миші, клопи не переводилися. Тоді отрути від миш не було.
«У нас був котик, такий сірий. Пригадую, ми спали троє з батьками на полуторному ліжку. Зранку прокидаюся — а в ногах дохла миша. Котик ловив їх та складав у наших ніг», – розповідає жінка.
А ще миші постійно ховалися у валянках.
«Я такий страх отримала тоді від мишей. Одягаю валянок зранку, щоби йти до школи, а там миша… Не можу забути того досі», – ділиться Дарія.
«Їла плоди шипшини»
Їжу в поселенні Углеуральский готували всі мешканці почергово. Тож коли мама Дарії була на роботі, їй восьмирічною дівчинкою доводилося все робити самій.
Дитиною Дарія ходила працювати на овочесховище перебирати овочі, аби заробити хоч трохи продуктів на салат. Головною стравою в родині була картопля з печі. А ще жінка пригадує, якими тоді здавалася смачними кукурудзяні булочки.
Дарія Олійник. Фото з архіву Дарії Олійник
«Щоб узяти хліб та кілограм макаронів, іноді з мамою стояли цілу ніч у черзі», — каже жінка.
На Уралі не було різноманіття фруктів та овочів. Бачили там мешканці лише малину і суниці. А ще була черемха та шипшина.
Дарія пригадує, як ходила збирати плоди шипшини, силяла їх у намисто, а потім їла. Там ці плоди здавалися смачними.
Мама вишивала та ткала на Уралі
Дарія демонструє старі фотографії родини з Уралу. Жили там на вулиці Пімакатній, 9. Збереглися світлини родини біля бараку, з весілля мами, батьки у вишиванках, похорони сестрички тощо.
Мама Дарії вміла гарно вишивати та ткати. То ж вишила окантовку на ліжко та на подушки. Ткала веретена. У неї навіть замовляли вишиті вироби. Так жінка мала підробіток.
«Переселенці на Уралі замовляли у мами вишиті вироби. Одягали українську вишиванку на свята. Це були волзькі німці та росіяни (чуваши) й інші», — розповідає Дарія.
Дарія з батьками. Фото з архіву Дарії Олійник
Мама Вероніка Явна отримала дозвіл повернутися в Україну 1956 року. Однак сім’я жила на засланні до 1964-го — не мали грошей на дорогу та щоб облаштуватися в Україні. Коли приїхали в Чернівці, батько повернувся ще на два роки на роботу на Урал, аби віддати борги за будинок.
Попри депортацію та заслання, мама Дарії Вероніка Явна прожила 93 роки. Померла у Чернівцях 2018-го.
Деякі родичі Дарії залишилися в росії. Її тітка живе в Кізелі в Пермському краї — 12 кілометрів від поселення, де жили депортовані з України. Двоюрідна сестра – в Шкотово (біля кордону з Китаєм), друга – у Волгограді. Після початку війни з росією Дарія припинила спілкування з родичами.
Дарія з батьками. Фото з архіву Дарії Олійник
Дарія на фото зліва. Фото з архіву Дарії Олійник
Фотографії з архіву Дарії Олійник
Фото Ігоря Константинюка
