0
Військовий загинув під час контрнаступу на Донеччині. Та як пригадує дружина, наче відчував, що помре. Історію Кирила читайте в інтервʼю.
Іноді, коли лягаю спати, мені здається, що Кирило поряд. Відчуваю запах його тіла… Я б усе віддала, аби повернути його
Кирило Тілєєв був добровольцем. На третій день повномасштабного вторгнення він вступив до лав ЗСУ. Спочатку його не відправляли на фронт, а залишили служити у Чернівцях.
Хоча Кирило й був на три чверті росіянином за походженням, він прагнув захищати Україну й брати участь в активних бойових діях. Приховуючи це від сім’ї, він потай подався на службу до десантно-штурмових військ.
Під час харківського контрнаступу рота, в якій він служив, брала участь у звільненні населених пунктів, що були на межі Харківської та Донецької областей. Коли розвідувальна група, якою командував Кирило, зайшла до селища Новоселівка, вони потрапили у засідку росіян. Тоді у групі з п’яти хлопців загинули четверо. Серед них і Кирило. Це сталося 24 вересня 2022 року.
У військового залишилися дружина Тетяна та син Андрій. «Шпальта» поспілкувалася з дружиною загиблого воїна. Тетяна Тілєєва розповіла, що чоловік наче відчував, що загине. Про службу, останні повідомлення та те, яким був захисник Кирило Тілєєв – в інтерв’ю «Шпальти».
Навмисно познайомили
Тетяна описує Кирила як життєрадісну людину. Каже, на перший погляд він трохи шибайголова.
«Нас навмисне познайомили. Перша зустріч була доволі цікавою, бо тоді я трохи косо дивилася на Кирила. Він був високим — метр дев’яносто два — та худим. Взагалі не мій типаж», — з усмішкою пригадує першу зустріч.
Друзі Тетяни та Кирила поставили собі за мету звести їх. Постійно вигадували приводи, аби вони зустрілися. Як пригадує дружина загиблого, спочатку у них не складалося та вони майже не розмовляли. Проте на одному зі спільних святкувань вони все ж таки розговорилися. І відбулося це саме в тому дворі, в якому потім подружжя разом прожили щасливі миті свого життя.
«Він розповідав мені щось цікаве з історії. Я теж колись свого часу добре знала та любила її. Але не так, як Кирило. Він полюбляв дивитися документальні фільми та читати таку літературу. Наш син Андрій такий же. Знає історію краще за всіх — ця любов передалася йому від батька».
Саме любов до історії та манера розповідей Кирила припала його майбутній дружині до душі.
«Дивлюся й думаю: “Так він не дурник”. От умів розповідати щось і правильно доносити, розжовувати інформацію».
Пішов у військкомат на третій день повномасштабного вторгнення
Тетяна пригадує ранок 24 лютого 2022 року. Кирило, почувши слово війна, одразу прокинувся, хоч і любив поспати.
«Посидів два дні вдома, а потім, у суботу, почав збиратися. Я йому кажу: “Ти куди зібрався?” Але якщо він щось вирішив, то переконувати його у зворотному марно. Каже: “Нічого мені не говори, я все одно піду”. І пішов».
Спочатку його залишили у Чернівцях. Проте Кирило хотів брати участь в активних бойових діях. Тетяна сподівалася, що він не піде на фронт, але чоловік потай пройшов відбір у десантно-штурмові війська.
«Він хотів бути серед перших й обманув мене. А потім лише сказав, що десь через два тижні їхатиме».
Не милися по три тижні та боялися їсти
Бойовим досвідом Кирило мало ділився, хоч час від часу й розповідав. Зазвичай казав, що все добре. Та коли дружина побачила перше фото військового з фронту — була в розпачі.
«Фото надіслав його побратим Артур. Я просто плакала над тією фотографією. Кирило й так був худорлявим. А на тій світлині він просто жахливо худий. І очі, як на мене, перелякані».
Як переповідає Тетяна Тілєєва, коли військові тримали оборону ще до контрнаступу, у них майже не було води влітку. Лише півтора літра на добу. Коли ж із побратимами вони були на нулі, то спершу не їли по два дні — переймалися, аби зайвий раз не хотілося в туалет. В окопах під обстрілами, кажуть, це не дуже зручно. Крім того, було й таке, що по три тижні не було змоги нормально помитися.
«Потім Кирило надіслав фотографію, що він поголився повністю. Я аж злякалася. Коли запитала, що сталося, то пояснив, що просто не має можливости митися. От у таких умовах вони були».
Тетяна запитувала чоловіка, чи було йому страшно. Він казав, що лише перші три дні. А потім звикаєш і ніби проживаєш звичайний день.
«Кирило розповідав, що в них були хлопці, яким було дійсно страшно — в них був панічний страх. Побратими чоловіка кажуть, що Кирило ж навпаки всіх підбадьорював. Я знаю, це в його стилі. Хоча сам страшенно хотів додому. Дуже хотів додому. Він так мріяв лягти нормально в ліжко, а не спати в землі».
За три тижні до загибелі Кирила Тілєєва їхні позиції обстріляли фосфором. У них згоріло абсолютно все. Навіть павербанки розплавилися. Тоді військові залишилися без речей, а починало холодати.
Напередодні загибелі наснився сон
У ніч проти 24 вересня Тетяні наснився дивний сон. Тоді вона ще не розуміла, що він означає.
«Нічого не могла зрозуміти. Снився якийсь темний ліс. Тепер розумію — снилося, як вони виступають на завдання. Коли зранку прокинулася, Кирило нічого мені не писав. Хоча зазвичай писав о пів на шосту, не пізніше. Або ж телефонував. Тоді трохи здивувалася, але не надала великого значення цьому. Можливо, старлінк у них далеко. Таке буває».
То була субота. Тетяна відправляла посилки хлопцям із теплими речами, одягом, павербанком. Писала Кирилу, але реакції від чоловіка не було.
«Пишу старшині і запитую його, чи все гаразд, бо підозріла тиша в чаті. Той запевнив мене, що все добре. Хоча вже знав, що Кирило загинув. Йому повідомили».
Коли наступного дня чоловік знову не вийшов на зв’язок, Тетяна почала сильно нервувати та знову написала старшині. Той нічого не відповів, а через 15 хвилин зателефонував.
«Почула: “Кирила більше немає”… Не могла усвідомити змісту того, що він мені говорить. Кинула слухавку, пішла до кімнати. Такої істерики у мене ніколи в житті не було».
Трохи оговтавшись, жінка написала у чат побратимів Кирила. Сподівалася, що це помилка, і її чоловік живий.
«Пишу: “Скажіть мені, що це неправда”. Бачу, що прочитали, але ніхто нічого не відповів. Згодом чернівецький військовий Саша написав: “Вибачте, але 24.09, орієнтовно з 10 до 11 години, виконуючи бойове завдання, натрапили на засідку. Він загинув».
Коли загибель Тілєєва остаточно підтвердили, Тетяна повідомила всім. Виставила у соцмережі історію: його фотографію і напис: «Моя душа померла разом із тобою».
Відчував, що скоро помре
За три дні до того, як серце військового перестало битися, надіслав дружині останнє фото. Тоді вони з хлопцями назбирали багато грибів. Водночас Тетяна пригадує, що він писав дивні речі у повідомленнях, не притаманні йому.
«Наприклад, писав: “Ми самі винні в тому, що витрачаємо своє життя на те, що ми хочемо комусь щось довести”».
Тетяна шукає повідомлення, й каже: «Я все перевіряю, чи не вийшов на зв’язок. Чекаю в надії, що щось напише»
«Кирило завжди хотів бути героєм. Його мрія здійснилася. Сину він також написав багато. Перепросив у нього за ті випадки, коли не мав рації. Мабуть, відчував щось… Писав Андрію, що в того є стержень, і наш син сильний, зможе досягти в житті багато. Писав: “Я, напевне, не повернуся. Але ти мамі нічого не кажи”».
В оселі Тілєєвих усе нагадує про Кирила, кожен куточок. За своє життя чоловік багато змайстрував тут самостійно. А нещодавно на фасаді ліцею, де навчався воїн, встановили меморіальну дошку. Це символ пам’яті про подвиг українського військового з Чернівців Кирила Тілєєва.
