0
Олександр Яновицький обіймає посаду помічника командира військової частини А4805 з фінансово-економічної роботи. На своєму досвіді офіцер розповідає, як зміг домогтися виплат додаткової винагороди до 100 тисяч гривень на місяць військовослужбовцям своєї частини. В інтерв’ю «Шпальті» він розповів, як займається забезпеченням, чому військовим можуть зменшувати виплати та про те, чому бюрократія в армії виправдана.
Фото Василя Салиги
Для кожного дата початку війни – різна. У когось це 2022 рік, а в мене 2014. Тоді, в липні, пішов до військкомату – мобілізувався і потрапив до лав Прикордонної служби України. Після демобілізації 2015-го склав тривожну сумку, що чекала до лютого 2022 року. Розумів, що буде продовження – жодна зі сторін – ні Україна, ні рф – не досягла цілей.
Початок повномасштабного вторгнення застав Олександра Яновицького в Естонії. Тоді він уже три роки розвивав там власний бізнес, і вже навіть не мав української прописки. Жив на дві країни та обожнював подорожувати з сім’єю, ходити в гори. 2021 року вони відвідали 15 країн. Нині ж такі подорожі залишаються сімейними мріями та планами на майбутнє.
Олександр із позивним Естонець обіймає посаду помічника командира військової частини А4805 з фінансово-економічної роботи. Він – начальник фінансово-економічної служби. Займається всім, що стосується фінансів: виплати належного грошового забезпечення військовослужбовцям, списання військового майна та техніки, всебічне забезпечення батальйону.
Зі свого досвіду Олександр ділиться, як зміг домогтися виплат додаткової винагороди до 100 тисяч гривень на місяць військовослужбовцям своєї частини. В інтерв’ю «Шпальті» офіцер розповів, як займається забезпеченням, чому військовим можуть зменшувати виплати та про те, чому бюрократія в армії виправдана. Про службу у підрозділі, моральний стан військових та службу на Бахмутському напрямку – в інтерв’ю «Шпальти».
Знав, що будуть бойові дії
Олександр повернувся до України на початку березня 2022 року та одразу ж пішов мобілізуватися. За висновком ВЛК спочатку він був тимчасово непридатним для служби. Олександр був добровольцем та стояв в оперативному резерві як офіцер запасу. Пройшов етап лікування, паралельно забезпечував військових необхідними речами.
«Мотивація дуже проста. Знав, що будуть бойові дії. Чітко розумію, що людина, яка має досвід, буде більш ефективною, ніж мій син 20 років, який не має ніякого досвіду. Тут ми не вбивати йдемо. Йдемо захищати рідну землю та країну».
Хоч Олександр прожив усе своє життя у Чернівцях, родом він із міста, що на Сумщині, – Тростянця. На початку 2022 року воно було окуповане. Це стало ще однією мотивацією Олександра.
Яновицький пройшов ВЛК вдруге у липні 2022 року, і його визнали обмежено придатним. Так він почав службу в ЗСУ. Його не могли залучити до прикордонних чи десантно-штурмових військ. За словами Естонця, таких як він, використовують у штабах, управлінні чи логістиці. Олександру ж запропонували посаду фінансиста, оскільки він має економічну освіту.
*Про нинішнє місце служби Естонець нам розповідати не може. Проте його колишній підрозділ розформували, і він поділився зі «Шпальтою» спогадами про роботу фінансистом на попередньому місці служби.
Досвід у 22 стрілецькому батальйоні
Спочатку Олександр потрапив у 22-й стрілецький батальйон, який сьогодні розформований. Цей батальйон із Чернівців, який створили на початку березня 2022 року в Чернівцях.
Олександр каже, що любить та поважає кожного у цьому підрозділі. Зокрема через особисті якості та рівень організації в батальйоні.
«Це був реально бойовий підрозділ, який, на мою думку, не треба було чіпати, а треба було використовувати в такому вигляді, в якому його сформували».
Найцінніше — життя людини
Дислокувався 22 батальйон у Харківській області та на рідній Сумщині. Пригадує, що спорідненість із місцем перебування доволі часто допомагала на службі. До прикладу, знайомі пригнали трактор, аби допомогти військовим копати. Чи привезли газовий балон серед ночі, коли це було необхідно. На додаток, місцеві ще й передавали багато їжі.
«Коли я прийшов у батальйон, було декілька проблем. Одна з них – це було забезпечення. На жаль, це проблема, яка ніколи не закінчиться та нікуди не дінеться. Люди не розуміли, як це все працює. Вони воювали та були раді, що їм платять по 30 тисяч гривень. Прийшовши на цю посаду, вивчив питання, оформив документи, змусив усіх зробити все, що треба, та надав підстави в ОТЦК для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям».
Тоді Олександру вдалося збільшити виплати військовим до 100 тисяч гривень. Права військовослужбовця закріплені законодавчо, зауважує офіцер. Вони мають право на соціальний захист, на грошове забезпечення та додаткову винагороду.
«До мене підходили солдати й казали: “Санич, ти знаєш, я завдяки тобі кредити закрив. 10 років із них не вилазив”. Інший приходить і каже, що машину дружині купив. Але до цього вони навіть на 30 тисяч не розраховували. Хоча прийшли сюди зовсім не за грішми. Військові, що почали службу 2022-го – всі патріоти. Уявіть собі підрозділ, у якому понад 50% добровольців».
У грудні 2023 року цей батальйон розформували. Нині Олександр пригадує цей досвід з усмішкою, а досвід використовує сьогодні у своїй роботі. Киця Фінка — один зі спогадів, що залишився про службу в батальйоні. Її підібрали влітку 2022 року в Лебедині Сумської области. Вона — ветеранка 22 батальйону, каже Олександр. Нині Фінка живе у Чернівцях.
На фото Фінка – ветеранка 22 батальйону
10 місяців без відпочинку та ротації
На початку травня минулого року батальйон, у якому нині служить Яновицький, відправили на Бахмутський напрямок. Вони пробули там 10 місяців без відпочинку та ротації.
«Ротація – це не про нас. Офіційно, якщо глянути у документи, вона там є. Але це так – лише відвезти нас на 10-20 кілометрів від постійного місця перебування».
Олександр із побратимами повним складом зайшли до Нью-Йорка. Це місто за 10 кілометрів від Горлівки. Там проходить лінія, де постійно тривають бойові дії.
«Ти виходиш із чашкою кави та слухаєш, як працює великокаліберний кулемет. Наприклад, одного разу влітку на КСП за 2 години нам прилетіло 29 снарядів»
Перебували в Нью-Йорку 2,5 місяці. Як каже Естонець, бігали від бомб та ракет. Тут він уперше познайомився з КАБами та ФАБами. Після одного такого прильоту КСП Олександра знищили. А також шкільний спортивний зал, що був неподалік від житла. Не шкодували й будинки, в яких жили військові.
Шкільний зал у Ньою-Йорку
«Як кажуть, смерть тут ходить поруч. Одного разу мої підопічні, бухгалтери, знайшли будинок. Я приїхав, подивився, відмовив, сказав шукати щось інше. Вони поселилися в інший, набагато гірший. А потім у той, перший будинок, прилетіла ракета – він розлетівся на цеглинки».
Своїм підлеглим Естонець забороняв носити військову форму біля будинку – можна було лише в цивільному.
Будинок, у якому зупинялися бухгалтери
Бюрократія у війську виправдана
Зона відповідальности Олександра — фінансова економічна діяльність підрозділу. Та він упевнений, що всі процеси у війську так чи інакше стосуються грошей.
«Все вартує грошей. Тому, що б не відбувалося у підрозділі – все має вартісну оцінку, і це все треба контролювати. Фінансист та юрист – це два помічники комбата, які завжди мають бути в курсі всього».
Зізнається, що у їхній роботі присутня бюрократія, і її багато. Олександр вважає, що здебільшого вона виправдана. Оскільки має бути контроль, а порушення – це фінансова відповідальність.
«В українському законодавстві чітко прописаний порядок дії для фінансистів у військовій сфері. Все чітко регламентовано, є нормативні документи. Можна багато говорити – хороші вони чи погані, – але там усе дуже чітко прописано».
Також на плечах фінансистів – робота з військовими волонтерами. Олександр каже, що доброчинці дуже допомагають. Але всі потреби батальйону – це постійно поповнення спорядженням, продовольством, харчами, технікою, обслуговуванням на мільйони. Цього волонтери лише власними силами забезпечити не можуть. Саме тому й комунікують із владою, аби звідти також їм виділяли кошти.
Закупівля військового майна та техніки має свої нюанси. Вони всі лягають на фінансову службу: пошук, купівля та доставка.
Водночас авто, як відверто зізнається Яновицький, зазвичай військові ремонтують власним коштом. Так простіше, бо не всі готові влазити у бюрократію.
Ще ті «нетрі»
Також фінансова служба Олександра займається списанням майна. Жартома він каже, що це ще ті нетрі. Якщо майно втрачають – обов’язково потрібно проводити службове розслідування.
Воно триває до 2 місяців. Якщо є винні – вони несуть відповідальність. Якщо ж немає – вписують обставини, за яких це сталося. Наприклад, під час бою. Тоді збитки за втрачене майно лягають на державу.
Також до списаного майна належить і те, що зношується. Як зауважує Естонець, загалом неважливо, що це буде. Спочатку інцидент – потім службове розслідування, закінчення розслідування і процес списання.
«Якщо підстави списати майно немає – я не буду цього робити. І вимагатиму компенсувати його вартість, якщо його втрачено. Нині це складне питання – списання військового майна. Верховна Рада постійно намагається врегулювати його, спростити. Але фактично що дорожче майно, то важче його списати. Все має бути пораховано та задукоментовано. Для цього й існує бухгалтерський облік. Якщо ви мене зараз запитаєте, скільки в мене в підрозділі патронів, я вам скажу точну кількість. До одиниці».
Моральне налаштування військових
Олександр Яновицький відверто зізнається, що військові стомилися. Каже, їх треба міняти. Пригадує, як торік їм часто привозили тих, кого просто зловили на вулиці.
«Із них така собі ефективність. Якщо їх привели на стадії формування – це ще пів біди. Тоді у нас є три місяці, аби з них зліпити щось».
Водночас Естонець об’єктивно усвідомлює, що не може бути штурмовиком, солдатом чи стрільцем. Каже, що його функції – управлінські. Тим паче використовувати тимчасово придатних на бойових позиціях нормативно заборонено.
«Я знаю, що деякі підрозділи не втримують цю норму, але в нас цього дотримуються. Водночас ми всі розуміємо, для чого ми тут і що робимо».
