0
Український короткометражний фільм «Перелесник» про стосунки жінки з міфічною істотою зібрав майже 400 тисяч переглядів на ютубі. Однак мало хто знає, що звуковий ряд фільму — робота української композиторки Марії Яремак.
Фото: архів Олександри Каднікової
«Перелесник» — український короткометражний горор-фентезі режисерок Любови Павлової та Олександри Каднікової. Сюжет стрічки розгортається довкола історії заміжньої жінки Лади та незнайомця, якого та зустріла біля озера. Не надто щаслива у шлюбі, вона відчуває симпатію до хлопця, який насправді є міфічною істотою.
Буму популярности 20-хвилинна стрічка набула, зокрема, через тікток. Наразі «Перелесник» має понад 400 тисяч переглядів на ютубі. Багатьом прихильникам містичної історії не відомо, що її звуковий ряд створила українська композиторка Марія Яремак.
«Шпальта» поспілкувалася з нею про те, як записати звуки до фільму з нуля, яка роль етнічних інструментів та шепотінь у горорі та чому мітологія — рідкісне явище в сучасному українському кіно.
Фото з архіву Марії Яремак
Любительські зйомки та обмежений бюджет: як створювали горор-фентезі
Загальний бюджет стрічки «Перелесник» — 500 доларів, які вдалося зібрати серед підписників творчої команди. Всі кошти здебільшого йшли на оренду приміщень для зйомки. Дрібний реквізит та одяг збирали по секондах, а деякі костюми виготовляли й самі. До підготовчого процесу долучилися й глядачі, які відправляли речі поштою.
Пʼятиденні зйомки відбувалися у південній частині Києва — Пироговому. Окремі сцени знімали у Голосіївському лісі, а сцену в озері — у творчому просторі-студії.
Фото: Сергій Шуляк
Любов Павлова — режисерка та операторка стрічки — займається любительською зйомкою, а за професією — біологиня. Тому команда була дуже здивована, побачивши в інтернеті статті, де професійні кінокритики розбирають аматорську роботу. Також так сталося, що до багатьох матеріалів, які пішли у фінальний монтаж, звук створювали вже постфактум. Усе через фонові голоси, які випадково потрапили до запису.
«Проблема полягала в тому, що ми не могли орендувати, зокрема, озеро. І коли у фільмі Лада (головна героїня — авт.) прала одяг — було чутно голоси незнайомців, які проводили час біля водойми. Тому всі візуальні акценти та атмосферу довелося робити самотужки. В багатьох сценах я прописувала звуковий простір із нуля і де-не-де витягувала звук безпосередньо із відеозаписів», — ділиться досвідом Марія Яремак.
До постпродакшену картини долучився і звукорежисер із Британії Майкл Пірс, який поділився своїми бібліотеками звуків. За словами Яремак, він допомагав із фінальною роботою, повністю не розуміючи української мови.
Фото: Сергій Шуляк
Містика Карпат у композиції звуків
У творчої команди були три окремі звукові проєкти, кожен із яких відповідав за певне завдання. Перший — із музикою та шепотіннями, другий — із фолі-шумами (краплями, подувами вітру, кроками тощо) і останній — із діалогами.
«Рік тому я проходила курси з 3D-звуку в Ґраці. Моя фінальна робота називалася «If trees had a voice», де було декілька сотень доріжок звуку. Моє завдання полягало в тому, щоб передати містику Карпат. Я надихалася шепотіннями в голові Смеаґола («Володар перснів») та «Дюною», де Ганс Ціммер використав доволі великі шари шепотіння Бене Ґессерит (школа тренування тіла та розуму — авт.)», — розповідає композиторка.
Крім натхнення від фільмів, Марії Яремак допомагали й спогади з дитинства. Адже її батьківський дім — серед гір:
«Я часто боялася виходити з хати поночі, бо між гіллям дерев учувала голоси. А коли ми не бачимо джерела звуку — голоси сприймаються ознакою чогось потойбічного. Крім того, між місцевими часто ходили легенди про Перелесника, тому я вирішила дати ті інструменти, які нагадують дитинство: цимбали, бубни, сопілки й трембіти».
Фото: Сергій Шуляк
Для створення містичного ефекту Яремак використала і свій голос, який записувала на рекордер під різними кутами.
«Я використовувала різні способи обробки, щоб відтворити багато особистостей. Також мені допомогло те, що подруга записала декілька голосів від себе. Таким чином ми створили десятки нашарувань шепотінь та ембієнти (напрямок електронної музики з вільною композицією — авт.), аби відтворити атмосферу містики», — розповідає вона.
Також для фільму використали традиційну для горорів вакуумну тишу й різкі звуки.
«Я прихильниця ідеї, а не втілення»
Найскладніша частина роботи над стрічкою для Яремак — зробити звук максимально природним. По-перше, потрібно було звести все у єдину картину звуків зі збереженням етніки та лейтмотиву фільму. По-друге, у деяких сценах — продовжити напруження. А ще — відділити сцени спогадів від реального світу.
Полегшенням, на думку композиторки, була довірлива взаємодія у команді, де кожен знав свою справу та підтримував рішення іншого — чи то йдеться про тонкощі гриму, чи то про кадр, який ввійде у фінальну роботу.
Фото: Сергій Шуляк
«Я прихильниця ідеї, а не втілення. Наприклад, ми можемо бачити багато супергеройських фільмів, у спецефекти яких вклали мільйонні бюджети. Але якщо в них немає цікавого сценарію чи історії — такі фільми легко забути. Результат вийшов таким, бо робили від душі. Не готувалися до фестивалю чи вийти в кінотеатри, тому кожен приніс у цей проєкт те, що міг», — ділиться Марія Яремак.
За її словами, великим здивуванням творчої команди стали тренди в тіктоку. Люди почали створювати окремі сторінки, едіти та ілюстрації з героями стрічки.
«Для мене це велика винагорода, бо ми не вклали жодного фінансування у рекламу. І якщо в людей є відгук — можливо, справді нашому кіно бракує такого жанру чи історій», — підсумовує композиторка.
Наступною роботою творчої команди буде фільм про Маланку, який вийде наприкінці квітня. А влітку планують зйомки нового повнометражного фільму, якщо вдасться знайти фінансування.
Фото: Сергій Шуляк
Фото: Сергій Шуляк
Фото: Сергій Шуляк
