0
Сергій Притула розповів про важливість волонтерства сьогодні, щоденні донати та про волонтерство у його житті.
За останні два роки роботи Благодійний фонд Сергія Притули зібрав понад 6 мільярдів 350 мільйонів гривень. Найбільший разовий донат становив 1 мільйон доларів, найменший – копійку.
За час повномасштабної війни волонтер спільно з колегами робили мегазбори. Знакові серед них – «Народні байрактари», «Супутник», «На помсту», «Народні спартани», «Можем павтаріть», «Виявляємо-знищуємо» та «Дістанемо ворога всюди».
Основними ж напрямками роботи фонду є підтримка Сил оборони, постраждалих цивільних, гуманітарна допомога, а також освітні напрямки.
В інтерв’ю «Шпальті» український волонтер, засновник фонду Сергій Притула розповів про важливість волонтерства сьогодні, волонтерство в його житті, підготовку цивільних та військових, щоденні донати та недовіру людей до волонтерів.
Нині волонтерство на першому місці
– Хочу, щоб волонтерство стало нормою українського суспільства. Я не бажаю жити лише волонтерством. Хочу, щоби війна закінчилася, хочу виспатися, поїхати в Карпати. Але не можу дозволити собі, бо лишень уявіть: Притула під час війни у Карпатах! Завтра мені голову відірвуть і скажуть, що я якийсь негідник.
Хочу обійматися з дітьми, полетіти кудись із дружиною за кордон, впасти обличчям у пісок, згоріти на сонці. Стільки всього хочу! Я не хочу жити волонтерством. Але хочу, щоби волонтерство стало нормою українського суспільства.
Волонтер каже, що для того, аби це стало нормою українського суспільства, треба подавати приклад. Однією з мотивацій волонтера є його рідні, військові.
– Мої хресний син та два брати – офіцери, брат добровольцем воював. Дуже багато людей, яких любив і знав особисто, загинули. Дехто в полоні. І це моя мотивація докладати максимум своїх зусиль для того, щоби все швидше закінчилося. Якщо я маю довіру в суспільстві, можу вести за собою людей, але не буду цього робити, то який я патріот?
Сергій згадує, що пам’ятає свою другосортність за часів Радянського Союзу. А тому не хоче, щоб його діти жили в окупованій країні з відчуттям, що вони люди нижчого сорту.
Важливість щоденних донатів
Відомий волонтер розповів історію про чоловіка, який 2023 року зробив 365 донатів.
– Саме 365 донатів він зробив нашому фонду. І на моє запитання «як так?» він сказав, що це подяка з його боку нашим Збройним силам за кожен прожитий день.
«Я вирішив, якщо мене захищають цілодобово, то я маю якось виявляти свою вдячність. Нехай не великими грошима, але щодня хочу донатити», – пригадує слова донатора Сергій Притула.
Він зазначає, що наша армія захищає нас не щовівторка чи в якісь інші конкретні дні, а щодня. Натомість волонтери так само щоденно демонструють, на що перетворюються людські донати.
– Твій донат – збережене життя людини, яка разом з тобою живе в одній країні, яку, на відміну від тебе, вона захищає зі зброєю у руках. Твій донат – можливість убити того, хто прийшов убити тебе. Війна не може бути далеко.
Сергій наголошує на тому, що війна торкається кожного, кожен божий день. Він каже, що не можна ігнорувати виклики і не можна казати собі: «Обійдуться без мене» або: «Ну, я вже раз донатив».
– Не ображайте своїх 10 гривень тим, що ви їх не відправили на якийсь зі зборів. Навіть такі суми часом вирішують долю закриття збору.
Волонтери швидше закривають точкові питання військових
– Навіть якщо всі волонтери об’єднають свої зусилля та помножать їх на 100, цього буде недостатньо для забезпечення нашої армії. Дивіться, бюджет оборони України на 2024 рік – 1 трильйон 700 мільярдів гривень. Наш фонд за два роки зібрав понад 6 мільярдів. Хтось 10, хтось – 15.
І навіть якщо разом скласти цю допомогу, вона все одно менша, ніж підтримка держави чи країн Заходу, зазначає український волонтер.
– Але це не означає, що треба дивитися із жалем на волонтерські потуги. Український військовий на фронті знає, що логістика, яка є в українських волонтерів, – не сниться ні державі, ні нашим союзникам. Якщо, до прикладу, сьогодні в якомусь взводі впав останній «мавік», то це ще питання, хто швидше довезе дрон: український волонтер чи його «спустять» до підрозділу через службову вертикаль. І так, може об’ємами допомоги ми не стоїмо поряд з Америкою, Канадою, Євросоюзом, Британією, але точково закриваємо такі «пожежі», що не соромно за роботу ні нашого фонду, ні всіх колег по цеху.
Недовіра людей до волонтерів
– Люди не довіряють волонтерам, тому що їм хтось каже не довіряти волонтерам. Нині ж є різноманітне інформаційне сміття, і боротися з ним вкрай важко. У наших умовах майже неможливо.
Притула каже, що не знає, як боротися, коли під черговим збором у фейсбуку у коментарях працюють ботоферми. Хоча й блокує їх у великій кількості, проте їх менше не стає.
– Чому я там сміливо можу говорити про ботоферми? До прикладу, в липні минулого року робили збір на БпЛА для Головного управління розвідки. Тоді почався бал сатани в коментарях. За ці роки волонтерства вже набув різних зв’язків. Тому звернувся до високопрофільних спеціалістів
Запрошені фахівці тоді просили Притулу декілька днів нікого не банити чи видаляти, аби проаналізувати, звідки потік таких коментарів. Через тиждень Сергій отримав аналітичний звіт на 12 сторінок. З’ясувалося, що в коментарях під цим збором 57% – боти з російських ботоферм, а 43% – українці.
– Ми, на жаль, досі живемо в реаліях, коли для декого діє філософія «що гірше, то краще». Є люди, які намагаються підірвати довіру, а навколо них збирається певна спільнота.
Розвивають психологічний напрям у Центрах готовности
– Центр готовности цивільних – це проєкт, скерований на «прокачку» знань цивільного населення щодо військової та навколовійськової справи. Влітку 2022 року, усвідомлюючи, що війна надовго й усвідомлюючи, що будуть наступні черги мобілізації, зрозуміли, що в суспільстві є запит, потреба в знаннях військової справи. Але чомусь держава не надає такої послуги. Тому ми відкрили перший Центр готовности цивільних у Полтаві. Півтора-два місяці на базі цього пілотного проєкту поліпшували розуміння, як це має працювати, яких інструкторів запросити, які теми є найбільш актуальними для цивільних людей, щоб вони приходили.
Коли серед людей був попит на такі навчання, у фонді розуміли, що треба масштабувати проєкт. Нині ж є 80 центрів у 19 областях України.
– Чернівці – один зі старожилів ЦГЦ, одна з перших хвиль масштабування проєкту. Зараз дуже багато уваги ми приділяємо роботі психологів. Війна породила багато викликів. Люди не знають, як спілкуватися з людиною, яка повернулася з фронту, зокрема з ампутаціями. Люди зустрічають свого однокласника чи шкільного друга на вулиці на протезах без кінцівки і не знають навіть, як розпочати розмову. Дітям важко пояснити, чому тато падає на землю, прикриваючи голову, від якогось гучного звуку поряд. Дружини не знають, як спілкуватися з чоловіком. Треба фіксувати ці історії та важливо, щоб було кому про це говорити з людьми.
Тому наразі у наших центрах розвивають такий напрям роботи, як психологи. Крім того, серед навчань є такі, як мінно-вибухова небезпека, тактична медицина, стрілецька справа, керування дронами.
– Дуже приємно, коли ми отримуємо фідбек від випускників ЦГЦ. Військовий із позивним Вітер був одним із перших, кого мобілізували зі слухачів у Центрі готовности цивільних. Через декілька місяців він нам написав щемливого листа про те, що п’ять курсів, які він пройшов у нас у ЦГЦ, дали йому більше знань, ніж два місяці навчань. Боронь Боже, ми не змагаємося з державою, у кого якісніше навчання. Просто констатуємо, що ті знання, які дають наші інструктори у наших навчальних програмах, реально мають позитивний вплив на слухачів.
Фото Василя Салиги
Читайте також: Стоматкабінет в автобусі: як чернівецькі медики вперше їздили на прифронтову Харківщину лікувати бійців
