0
Пік Америки – гора Аконкагуа розташована в далеких Андах, майже на кордоні Аргентини та Чилі. Вона входить до Seven Summits – найвищих вершин семи частин світу. Нещодавно на цю гору зійшла математикиня з Чернівців Олена Карлова. Ексклюзивно для читачів «Шпальти» вона розповіла про те, як готувалася до цього виклику, з якими труднощами зіштовхнулася під час походу та що давало сил продовжувати подорож.
Архів Олени Карлової / підйом у табір Berlin на висоті 6000 метрів
Пік Америки підкорився математикині з Чернівців. Олена Карлова працює у двох університетах – ЧНУ ім. Ю. Федьковича й Університеті імені Яна Кохановського в Кельцях. Влітку 2023-го вона отримала премію «The Andrew Bruckner Award» за свої наукові дослідження.
Нагадаємо: «Коли вступала, казали: “Ти нічого не вмієш”». Інтерв’ю з чернівецькою математикинею Оленою Карловою
Одним із хобі Олени є походи в гори. Вона переконана, що в кожної з них є свій шарм та відмінності, а ще – настрій. Наразі науковиця має досвід походів на чотири вершини, остання з яких – Аконкагуа, яка є найвищою точкою Америки.
Ексклюзивно для «Шпальти» Олена Карлова розповіла про те, як фізично підготуватися до семитисячника, яке спорядження потрібне для подорожі та чому найважливіша частина походу – спуск.
Про гірське хобі
Уперше науковиця вирушила в похід у 35 років. Тоді вона була кураторкою на третьому курсі й повела студентів на Говерлу. Потім, 2021 року, була подорож на Кіліманджаро (5895 метрів – найвища точка Африки – авт.) А торік – в Альпи на Монблан (4809 метрів, на кордоні Франції та Італії – авт.) Останньої досягти не вдалося, але Олені подобається, що не кожна гора пускає за бажанням людини.
Архів Олени Карлової / світанок над піком Мавензі на підході до вершини Кіліманджаро
У новий похід науковиці заманулося вирушити торік наприкінці жовтня. Тоді вона гостювала із сином у батьків, що через війну живуть в Австрії. Там її запросили на найвищу вершину австрійських Альп – Ґросглокнер. Подорож не склалася, але бажання походу в гори засіло.
«Цікаво йти в те місце, що здається більш неможливим та страшним. Прочитавши про вершину Аконкагуа, я зв’язалася з польською групою, з якою торік ходила в Альпи, і домовилася про похід».
Двомісячна підготовка до сходження на вершину Південної Америки з цеглою в рюкзаку
У січні-лютому в Аргентині літо. Це сезон сходжень в Андах. 16 січня математикиня з групою з 11 людей виїхали до Південної Америки.
«Якщо в Карпати можна піти без підготовки, де на Говерлу умовно треба підійматися чотири години, то для такої вершини потрібно готуватися заздалегідь. Я постійно підтримую фізичну форму: ходжу в басейн та бігаю. А з кінця жовтня зайнялася вправами на витривалість, наприклад, почала бігати та плавати по півтори години без перерв», – розповідає Олена.
Найвища точка Південної Америки – Аконкагуа – має висоту 6961 метр. За словами Олени, з висотою повітря стає розрідженим, тому необхідно тренувати серцево-судинну систему, яка переживає подвійне чи навіть потрійне навантаження під час походу.
Архів Олени Карлової / базовий табір Plaza de Mulas
Також щоб підготувати організм до перенесення вантажів, науковиця брала на горищі цеглини, клала їх у рюкзак та йшла вниз до Прута, а потім – вгору до вулиці Вокзальної. Такий маршрут у неї був останні два місяці: Олена вмикала аудіокниги та ходила ввечері з цеглою в рюкзаку. Починала з 10 кілограмів та завершила з 18.
«На відміну від Кіліманджаро, де твої речі несуть портери (люди, які несуть вантаж за гроші), в Андах такої послуги немає. Маршрут розбивають на декілька відрізків з одним базовим табором, де туристи залишають основні речі та три проміжні».
Від шортів до пухових штанів: що взяти з собою на семитисячник
Люди, які їдуть на Аконкагуа, повинні отримати дозвіл на вʼїзд до національного парку. Там обовʼязково потрібно вказувати висотний досвід, бажано – вище пʼяти тисяч. Бо ж якщо людина підіймалася на таку висоту – частину спорядження вже має, пояснює Олена.
Архів Олени Карлової / початок шляху – вхід до національного парку Аконкагуа
На відміну від Альп чи інших гірських масивів, у гірській системі Південної Америки не потрібно мати лісок, мотузок та кішок (для екстремального льодолазіння – авт.) Водночас необхідні каски – бо вершина наполовину вулканічна зі значними каменепадами. А також трекінгові палиці, які беруть на себе велике навантаження. Окрім цього, знадобляться якісні намет та спальник.
«На одяг може піти більше коштів, ніж на спорядження, оскільки гора Аконкагуа славиться холодом та вітром. Загалом потрібно мати повний комплект від +30 до -30: від шортів до пухових штанів і рукавиць. Найдорожча покупка з цього комплекту – подвійні високогірні чоботи. Вони дозволяють мандрівникам уникнути обморожень. Якусь частину одягу мені позичили друзі, бо нема сенсу витрачати гроші на пухову куртку, яку одягнеш раз на декілька років», – пояснює математикиня.
Архів Олени Карлової / краєвиди Анд на шляху до базового табору
На вищі вершини також практикують брати кисень, адже на кожну тисячу метрів його кількість зменшується на 15%. За словами Олени, нема кисню – мʼязам нема що «їсти». А ноги потребують його найбільше.
«Навіть якщо ви себе добре почуваєте – нозі може бути складно робити наступний крок, наче ви до того пройшли 100 кілометрів», – зазначає науковиця.
Акліматизація, зона біологічної смерти та спуск після ейфорії
Сходження на вершину відбувається вночі, щоб до вечора встигнути спуститися. На підйом є 10 годин, а решта (чотири-пʼять годин) – на спуск. Олена розповідає, що це оптимальний, спеціально розрахований фахівцями час. Не потрібно допускати повного виснаження на вершині, бо спуск займає доволі багато сил.
«Кілька днів ми з групою йшли до базового табору, що на висоті 4200 метрів, а далі – згідно з маршрутом. Нам пощастило з погодними умовами. Лише один раз застала негода – сильна завірюха», – пригадує подорож науковиця.
Архів Олени Карлової / намет у таборі Nido de Condores на висоті 5500 метрів
У таких умовах, каже вона, найскладніше ставити намет, бо у великих рукавицях це робити не дуже зручно, і треба брати менші. Через це багато мандрівників змерзли в руки. Згодом почалися проблеми з водою, бо на висоті треба топити сніг або йти до ополонки, де можна набрати гірської води.
Водночас найскладнішою для Олени виявилася акліматизація, адже різні частини земної кулі та висоти кожен організм сприймає інакше.
«Коли ми йшли на Кіліманджаро, мені до певної висоти було нормально, а потім поступово ставало гірше. А вже на шляху до цієї вершини симптоми гірської хвороби зʼявилися різко. Проте за добу все минуло».
На самій вершині група була рівно 10 хвилин, щоб зробити декілька швидких фотографій. Олена каже, що це зона біологічної смерти. Крім цього, варто не забувати за одну з найважливіших частин походу – спуск. Саме під час нього трапляється найбільше нещасних випадків – люди після ейфорії часто розслаблені.
«Останні дві години під час спуску я зловила себе на дивних відчуттях втоми й сонливости», – пригадує науковиця.
Архів Олени Карлової / Нічне небо над Південною стіною Аконкагуа – вигляд із базового табору Plaza de Mulas (4200 метрів)
На висоті шести тисяч метрів група зупинилася для відпочинку, а потім продовжила шлях назад. Загалом маршрут зайняв 13 днів.
«Людина може знайти привід для оптимізму в будь-яких екстремальних умовах»
«Коли спустилися в цивілізацію, я відчувала гордість від того, що все вдалося. Дякувала і вершині, і навколишньому світу та відчувала задоволення, як від гарної роботи», – ділиться Олена.
Для неї ця подорож – про різку зміну та вихід із зони комфорту. Адже рутину Олени займає викладацька робота, а в горах зовсім інший тип життя.
«Люди, які вирушили зі мною в похід, – звичайні. Дорогою зустрічала мандрівників з усього світу, наприклад, медсестру з Німеччини, яка працює в реанімації, чи менеджера з Норвегії. Бачила в них приклад, і це давало сил та енергії, надихало зробити наступний крок, як би складно не було», – зізнається науковиця.
Архів Олени Карлової / на вершині
Найважливіший урок, який Олена засвоїла в горах, – ніколи не здаватися, тому що з кожної ситуації – навіть коли нема води, хочеться їсти й холодно, – є вихід.
«Людина як інтелектуальна істота може знайти привід для оптимізму та спосіб продовжити своє життя у будь-яких екстремальних умовах», – переконана вона.
