0
Команда стоматологів-волонтерів із Чернівців уперше випробувала переобладнаний під стоматкабінет автобус, відвідавши військових із Буковини на прифронтовій Харківщині.
Чернівецькі лікарі облаштували повноцінний стоматологічний кабінет у туристичному автобусі. Наприкінці січня він вирушив на Харківщину. Разом із командою стоматологів туди поїхав і кореспондент «Шпальти».
Першими пацієнтами лікарі обрали один із батальйонів рідної, чернівецької, бригади ТРО, бійці якого зараз воюють на Харківщині.
«Ідея виникла десь, напевно, коли почалася війна. Місяців через шість. Мені завжди було ніяково, що я не на передовій. І зараз ніяково, навіть тягне туди. Але не можу вбивати, навіть якщо це москалі – це принцип моєї віри в Бога та професійного ставлення. Тому побачив ось такий варіант організувати колег та бути залученим у цю війну відповідно до своєї професії. Допомогти тим, хто захищає нас», – каже ідейний натхненник автобуса Віорел Радукан – стоматолог та президент-елект Асоціації імплантологів України.
Автобус штовхали поліціянти
За словами Віорела Радукана, спочатку він мав на думці придбати для цих потреб фуру. Шукав машини з довгими причепами. Серед варіантів був навіть зерновоз. У будь-якому разі ідея полягала в тому, щоби зробити вантажівку з броньованим модулем позаду, в якому й облаштували б рентген-кабінет. Але колеги вважали, що автобус буде кращим варіантом. Щонайменше тому, що в ньому є кондиціонування та багажне відділення. Пошуки відповідного варіанту тривали близько трьох місяців.
«Знайшли цей автобус у Румунії. Рік випуску в нього непоганий, тому вирішили не затягувати, й відправили водія за цим автобусом. Але відверто, не знаю, як він доїхав ним сюди. Під час поїздки в автобуса була несправною гальмівна система. Водій зміг доїхати, хоча й не без пригод. Наприклад, автобус заглохнув посеред дороги, спричинивши величезний затор. Аби завести знову, його штовхали тамтешні поліціянти, які залучили до цього ще й інших водіїв. Зрештою виштовхали. Поліція спочатку хотіла штрафувати, а потім відпустили – бо ж і так автобус на фронт поїде», – згадує Віорел.
Виконувач обов’язків завідувача відділення хірургічної стоматології Чернівецької обласної клінічної лікарні Микола Токар – один із тих, хто сприяв втіленню цієї ідеї в реальність.
Він узяв на себе питання ремонту автобуса, бо транспорт потребував серйозного втручання механіків.
«Віорел Пантелейович розповідав про свою ідею з такою енергією та запалом в очах, що мені захотілося долучитися та допомогти безоплатно, взявши витрати з ремонту на себе. Бо такий проєкт буде приносити велику користь військовим і людям, які живуть у прифронтовій зоні. Ми купували нові акумулятори й повністю перебрали ходову. Один із наших водії – Дмитро Черев, – який і віз нас сюди, дуже допоміг у цьому. Разом із ним та його сином, який добре знає цю модель автобуса, ми цю машину й відновлювали», – розповів Микола Токар.
Без пасажирських крісел, але з ліжками
В автобусі прибрали пасажирські сидіння – залишили лишень п’ять останніх, у хвості салону. Сам салон поділили на дві частини. В передній частині безпосередньо стоматологічний кабінет, у задній – спальний відсік. У ньому встановили два двоярусні ліжка. Салон розділили металопластиковими дверима, які встановлювала фірма, що виготовляє вікна й двері.
Передня частина салону – повноцінний стоматологічний кабінет на два крісла. Стоматологи кажуть, що в ньому є майже все, крім хіба що 3D-томографа. Цей апарат дуже вразливий до вібрацій, і його транспортування в готовому до роботи вигляді нашими дорогами сильно скоротить термін його придатности.
«Від самого початку я планував, що поділю автобус на дві частини. Це будуть спальний і робочий відсіки. У спальному – два двоярусні ліжка. Залучав до створення салону дизайнера – він із мене навіть коштів не взяв. Зрештою автобус такий, яким я його бачив у своїй уяві. З кріслами допоміг наш інженер-механік Василь Опаєць, якому також вдалося безплатно дістати обидва ці крісла з хорошим світлом якісного бренду. Для виготовлення меблів звернувся до мебляра, який облаштував приміщення в моїй клініці. Він також зголосився виконати свою роботу безкоштовно. Все вийшло у чорно-білому кольорі – так, як це бачили я та дизайнер. Зробили додаткову підсвітку в салоні, поміняли самі плафони, аби домогтися білого світла і додаткового освітлення. Лінолеум постелили чорний. Уся частина імпровізованого кабінету в автобусі вийшла чорно-білою. Добре, що, крім практичности, вийшло ще й гарно естетично», – каже лікар.
У дорозі ми спали в задній частині автобуса, яка облаштована для сну та відпочинку. Незвичне відчуття, коли маєш змогу повноцінно розлягтися в автобусі. Часом здавалося, ніби їдеш у купе потяга. Це навіть лякало на мить – коли лежачи бачив у вікні, що рухаємося дорогою, а не залізницею.
Прилітає майже щодня
Зрештою проїхали всю Україну, провівши понад добу в дорозі, аби дістатися до місця призначення. Це Харківський напрямок. Дорогою туди – зрубані від артобстрілів цілі посадки дерев у густих хвойних лісах. Чимало розбомблених будівель. Населені пункти, які ми проїжджали дорогою, здаються містами-привидами, в яких ніхто не живе.
Доїжджаємо. Біля розташування нам перегородив дорогу величезний броньовик «MaxxPro» американського виробництва з кулеметом на даху. Він весь у багнюці, в нього спущене колесо. Механіки працювали, як на піт-стопі – хвилини за дві полагодили колесо, і він рушив далі. Дорогою, попри її поганий стан (чернівецькі дороги після цієї здаються автобаном), проїжджає чимало автомобілів: різноколірних цивільних та пофарбованих у матовий оливковий.
Ми приблизно за 20 кілометрів від лінії зіткнення.
«Тут прилітає через день. Переважно ракети С-300 або керовані авіабомби (КАБ – ред.). “Шахед” розбомбив другий поверх однієї з найбільших будівель, ущент зруйнувавши там усе. Добре, що це було вночі, коли в тій будівлі не було цивільних. Обійшлося без жертв», – розповідає нам один з офіцерів бригади, який зустрів нас.
Одночасно з його розповіддю дорогою проїжджає КАМАЗ, гучно грюкнувши на глибокій ямі – всі військові інстинктивно смикнулися та навіть трохи підсіли, різко подивившись у бік джерела звуку. Мабуть, лише за цією ознакою одразу можна було б розрізнити, хто військовий, а хто цивільний – навіть якщо всі стояли б в однаковому вбранні.
До речі, військові тут не носять погонів та не віддають честь одне одному.
За день знищили 25 танків
Цікавимося, як ситуація на цьому напрямку. Військові не приховують – важка, як і всюди. Обстріли – щодня. Штурми не такі активні, проте також ідуть важкі бої.
Батальйон, за словами офіцера, воює добре. Штурми відбивають. Так, торік були бої, коли за один день наші бійці знищили 25 танків. Били з усього, що було в них у наявності: артилерії, дронів, СПГ (станковий протитанковий гранатомет – ред.), ручних гранатометів.
«Лишень не уявляйте таку собі армаду, скупчення в одному місці. Треба розуміти, що вони наступали на напрямку приблизно в кілометр завширшки. Тож і танки були більш розпорошені. Після того випадку росіяни їх бережуть – на штурм ходять одним-двома танками та по 40-50 осіб піхоти», – пояснює офіцер.
Натомість людей росіяни не шкодують – першими кидають звичайне «м’ясо», яке розміновує собою мінні загородження та пастки, а далі йдуть підготовлені штурмовики. Наразі на напрямку наших хлопців штурми з російського боку відбуваються рідко, проте їхні позиції регулярно обстрілюють. Штурми ж росіяни проводять на крайніх позиціях, намагаючись зрізати фланги.
Дрони на лінії зіткнення висять безперервно, постійно змінюючи одне одного. Військові підтверджують те, про що масово розповідають у медіа – зараз без дронів неможливо виконувати жодних завдань. Вони потрібні всюди та у великій кількості.
Зокрема FPV-дрони. Саме вони нині завдають найбільшої шкоди та є ефективнішими навіть за артилерію та бронетехніку.
«Такий дрон за 20 тисяч гривень нищить танк вартістю в 4-5 мільйонів гривень. А росіяни навіть дозволяють собі витрачати цілого дрона на одного піхотинця. Ми поступаємося кількісно, але теж ефективно використовуємо дрони», – розповідають бійці.
За їхніми словами, від ворожих FPV вони рятуються антидроновими рушницями. У нинішніх реаліях війни це необхідність, бо дронів наразі дуже багато. А рушниці їх глушать та саджають.
Пухнастий «сепаратист» із Комишувахи
Нас покликали погрітися до каптерки. Там нас радо зустрічає невеликий рудий собака Бейбут. Військові жартома називають його сепаратистом, бо прибіг до них із боку російських позицій під Комишувахою. Прибився цуциком до одного з бійців підрозділу. Тепер подорожує з бійцями усією лінією фронту. Дуже любить кататися транспортом. Здається, що Бейбут любить усіх людей, і з цікавістю прибіг знайомитися до нас.
Недолюблює він хіба що кота, котрого бійці назвали просто Кіт. Бейбут дуже ревнує та всіляко намагається продемонструвати своєму пухнастому візаві, хто тут справжній господар. Він не дає нам погладити Кота, підставляючи свою голову під руку.
Кіт скромніший та непримхливий до харчів. Бейбут натомість у їжі перебірливий. Але може з’їсти все, якщо це їсть Кіт. Навіть те, від чого щойно відмовився.
Лікарів у цих місцях не вистачає на всіх
Наші стоматологи цікавляться, яка ситуація у військових зі здоров’ям, зокрема і з зубами. Чи мають можливість військові, перебуваючи тут, лікувати зуби.
«Ви добре придумали з таким автобусом – тут один стоматолог на цілий район, і це ще добре. В інших місцях доводиться долати 100 та більше кілометрів, аби потрапити до профільного лікаря, до того ж стоматолога», – каже нам офіцер.
Уже вечоріє, лікарі беруться до роботи. Сьогодні – лише підготувати все: розкласти інструменти, препарати та засоби; перевірити роботу приладів, яскравість освітлення тощо. Завтра розпочнеться приймання пацієнтів…
У військових сухий закон
Комендантська година тут із восьмої вечора. Ми заночували в помешканні, яке знімають троє наших військових. Усі – наші земляки – з Вижниччини та Чернівців. Нас пригостили вечерею: борщ, голубці, деруни, сало.
«Вибачайте, до такого їдла в нас нема нічого», – кажуть хлопці.
Для військових тут – сухий закон. У магазинах заборонено продавати людям у формі алкоголь, і цього тут дотримуються суворо.
Зрештою, ніч минула спокійно, хоча й лунала повітряна тривога. Ми приїхали до розташування, де залишили автобус. Лікарі розпочали свій перший приймальний день.
Записався до стоматолога на 24 лютого 2022 року
Військові заздалегідь склали списки на огляд. Черг немає – вони приїжджають невеликими групами, уникаючи скупчень, аби не прилетіло.
Перший пацієнт – оператор СПГ Денис Лучок. Розповідає, що до повномасштабної війни мав серйозні проблеми із зубами. Записався до стоматолога на… 24 лютого 2022 року. До лікаря він так і не потрапив – одразу вступив до лав ТРО та пішов служити.
«Хлопці самі їздять і роблять собі зуби. Доводиться в інших районах і містах їздити і шукати. Тому це дуже добра справа. Таке треба робити, без цього на війні важко. Війна впливає на здоров’я і на моральний стан. Ці речі взаємопов’язані. Зізнаюся, не сподівався, що це вдасться вилікувати. Налаштовував себе терпіти аж до звільнення, щоби взятися за зуби. Лікарі на цьому автобусі все спростили, бо інакше наразі неможливо воювати та водночас лікувати собі зуби», – каже боєць.
Як з’ясувалося, через закинуту проблему із зубами в нього у ротовій порожнині утворилася кіста.
Лікар-волонтер Микола Токар, котрий виконує обов’язки завідувача відділення хірургічної стоматології Чернівецької обласної клінічної лікарні, розповідає, що був готовий до викликів, тож доля одразу підкинула випробування, одразу ж із першим пацієнтом.
«Впевнений, що випадковості – не випадкові. Перший же пацієнт, який прийшов на огляд, належить до дуже рідкісної категорії людей, у яких шості зуби корінням сполучені з гайморовими пазухами. Тому від хворого зуба в нього утворилася кіста у гайморовій пазусі. Проте нам вдалося успішно його прооперувати та видалити кісту. Просто тут, на місці. Це стало хорошим тестом на пристосування нашого мобільного стоматкабінету навіть до непростих операцій. Але ще важливіше те, що нам трапився тут настільки рідкісний випадок, ще й першого ж пацієнта», – поділився враженнями Микола Токар.
Звичайний робочий день, лише до фронту недалеко
Зрештою, непроста операція на першому ж пацієнті – не єдині труднощі. Вочевидь, цьому незвичайному автобусу, який проходив своє перше «бойове» хрещення, випали на долю всі можливі випробування на його придатність до роботи в таких умовах.
По-перше, це холодна погода. На вулиці був мороз та висока вологість.
«Радий, що з нами поїхав інженер-механік Василь Опаєць. Він одразу ж лагодив усе, що переставало працювати. Ми прорахувалися з температурою. Напередодні вона була плюсовою, а вночі – вже стало мінус шість. Треба було все перезапускати, хоча напередодні ми все перевірили та протестували. Все це змусило мене хвилюватися цілий день, щоб там не тріснули трубки. Але Василь мав при собі повний ремонтний набір, і зрештою все відпрацювало на відмінно», – каже Віорел Радукан.
Військових було чимало – кожного лікували стільки часу, скільки було потрібно. Декого достатньо було оглянути, а з іншими працювали по декілька годин.
Лікарі Віорел Радукан, Іван Водославський, Микола Токар та Віталій Шлемко разом зі студентом стоматологічного факультету БДМУ Крістіаном Музикою працювали одночасно на двох кріслах, допомагаючи одне одному. Саме тому першого ж дня вдалося пролікувати таку кількість бійців, що стоматологи збилися з ліку. Проте кажуть, що за тривалістю для кожного з них це був звичайний робочий день.
«У мене такий наплив щодня багато років, відколи я закінчив інститут. Це не новина для мене. Ми завершили о восьмій, і це цілком прийнятно. Як правило, я звик працювати до опівночі. А до коронавірусу взагалі були операції, які закінчувалися о третій ранку. Хоча так, за цілий день було багато людей. Дехто не міг чекати, бо вже завтра мають бути на позиціях. Ми наполягали, щоби їх не пускали на позиції, бо пролікованому зубу потрібен спокій хоча б три дні. Командири до нас дослухалися», – поділився враженнями від першого дня Віорел Радукан.
Працювали під час блекауту
Ще одне випробування стоматологічного автобуса на придатність випало наступного дня. В нашому населеному пункті був блекаут – від ранку не було світла. Це змусило застосувати генератор, який узяли з собою про всяк випадок. Він дозволив стоматологам працювати без світла та протриматися до подачі електроенергії.
Спочатку військових було не так уже й багато, тому екіпаж автобуса був готовий вирушити додому цього ж дня. Але пацієнти першого дня рознесли чутку про мобільний стоматкабінет. Річ у тім, що більшість бійців батальйону гадала, що це приїхали стоматологи, які просто в польових умовах із підручними засобами проведуть огляд солдат і в кращому разі пролікують якісь прості випадки.
Проте коли дізналися про повноцінний облаштований кабінет в автобусі та цілу команду стоматологів, пішли чутки, що до лікарів зібралося навіть командування бригади.
«Один із бійців проїхав пів сотні кілометрів, можна сказати, з іншого напрямку, щоб лікуватися у нас. Ми тримали з ним зв’язок ще до нашого візиту сюди. Я сказав йому, що купив автобус і їду на фронт. Він прийшов зі значним ускладнення. Кажуть, він знепритомнів просто на позиціях, його забирали з окопів. У нього було інфікування. Уявіть собі – молодий хлопець, учитель фізкультури, зростом 1,92 метра, і втрачає свідомість. Інфекція вже поширювалася його організмом», – розповідає Віорел Радукан.
Загалом стоматолог каже, що зубний біль є чи не найстрашнішим.
«Це найболючіше та найпротивніше, що може бути. Як воїн із таким неприємним болем може воювати? Зізнаюся, я не міг би, якби в мене щось боліло. У такому разі ти зосереджений не на бойових діях, а на болю. Коли щось болить, людина стає неуважною, в неї виникає апатія. Наші воїни й так ризикують щосекунди на передовій. А ми мусимо дати їм хоча б здоров’я, без ускладнень. Тому я дуже радий, що тут», – ділиться враженнями від поїздки Віорел Радукан.
Пролікували три десятки пацієнтів
Команда стоматологів працювала три дні. За цей час вони пролікували близько трьох десятків пацієнтів, із яких сімох прооперували.
«Працювати було добре. Не важко, тому що, знаєте, ти робиш хорошу справу з усвідомленням, що допомагаєш нашим військовим, за плечима яких зараз мільйони українців та вся наша держава», – підсумовує роботу колективу Микола Токар.
Це лишень перша поїздка стоматологів у прифронтову зону. Наразі волонтери планують уже наступну.
Фото Максима Козменка
