0
Марія Дузенко, на позивний Ліра, більш як рік тому вступила до лав ЗСУ. Чому наважилася це зробити, як сумує за дитиною та чи змінилося ставлення до військової служби, вона розповіла «Шпальті».
Фото з архіву Марії Дузенко
Чернівчанка Марія Дузенко, на позивний Ліра, є бойовою медикинею. Вона понад рік служить у добровольчому розвідувальному батальйоні «Сонечко». Воює на Донецькому напрямку. Марія самотужки виховувала 10-річну доньку.
Через повномасштабне вторгнення росіян вирішила залишити її під опікою бабусі та стала на захист держави. Жінка усвідомлювала, що рідко бачитиметься з дитиною та сумуватиме за нею, але попри це вирішила пройти всі труднощі військової служби.
Від волонтерства до воєнної медицини
До повномасштабного вторгнення жінка дистанційно працювала аналітикинею у харківській компанії, яку у перші дні великої війни знищили ракетами окупанти. На щастя, ніхто з робітників не постраждав.
«З перших днів я залишилася без роботи. Як і більшість українців, я, здається, знала й не була внутрішньо до цього готовою», – пригадує військовослужбовиця.
Згодом Марія вирішила зайнятися волонтерством, організовувала такі проєкти, як «Військова кухня», «Діти заради дітей» і «Діти дітям». Але їй усе одно здавалося, що вона робить замало.
«Коли я зрозуміла, що вичерпала себе як волонтерка, бо в мене закінчилися проєкти, ідеї та гроші, значить, мені вже час», – каже Марія Дузенко.
Переломним моментом став квітень 2022 року, коли не лише в українських медіа, а й у світових відкрилися звірства, що чинили росіяни у Бучі. Саме тоді Марія вирішила, що її місце на фронті.
«Чому вирішила піти на війну? Я ухвалила рішення після того, як наші війська деокупували Бучу, Ірпінь і Гостомель, коли нам показали реальні кадри тих жахіть, що там творили росіяни. Це було моїм особистим стимулом стати учасницею війни», – розповідає медикиня.
Саме світлини з дітьми зворушили Ліру настільки, що вона замислилася про службу в ЗСУ.
«Як матір десятирічної доньки, мене вразили ті страшні кадри із закатованими дітьми з деокупованих міст та селищ Київщини. Сказати, що вони мене так просто зачепили – нічого не сказати. Для мене це переломний момент у власному світогляді. Мені здавалося, що гірше, ніж Друга світова, бути не може, а виявилося, що може. Ще й у наш час. Я не можу їм цього пробачити», – зазначає Марія.
У серпні 2022 року жінка пішла до військкомату, де її направили до 107 бригади Чернівецької ТРО. Згодом вона усвідомила, що хоче на поле бою, тому пройшла тривале навчання і стала бойовою медикинею.
Чому більшість боїться йти служити
Основним завданням Марії на війні є порятунок життів бійців. Вона вважає, що не створена вбивати, тому й обрала іншу функцію – спасіння побратимів.
«Якщо не можеш знищувати, то можеш рятувати. Було таке популярне відео, де пані Зеленську запитали, за що воює Україна. Вона відповіла: «За життя». Мені здається, що це найкраща фраза, яка описує позицію всіх жінок в армії», – зазначає медикиня.
Марія Дузенко розповіла, що на війні часто стаються випадки чудесних порятунків, про які мало хто розповідає. За її словами, ці історії залишаються в тіні, оскільки соціальні мережі переважно фокусуються на відображенні трагічних подій та втрат. Проте вона вважає, що про це також важливо розповідати, оскільки історії порятунку дають людям надію на диво.
«Я знаю бійців, у яких просто на касці, там, де ремінець, зупинилася куля. Куля реально зупинилася не в касці, а ось на цьому ремінці. Про такі історії мало говорять. Усі бачать лишень, що війна – це смерть, кров і трагедія. Через що всі дуже бояться війни», – розповідає Марія.
«Щоразу бачу, як вона виросла»
З рідними жінка бачиться рідко – раз у декілька місяців. Але щоденно підтримує зв’язок у месенджерах. Зазвичай мати Марії з її донечкою приїжджають до Києва або до найближчих від місця її служби безпечних міст. Медикиня зізнається, що важко щоразу спостерігати, як дорослішає донька.
«Щоразу помічаю, що вона виросла. Насправді це дуже щемливі зустрічі. Мені шкода, що не бачу самого процесу дорослішання», – зізнається жінка.
Військовослужбовиця розповідає, що донечка заради неї старається триматися та жодного разу не заплакала на зустрічі.
«У неї іноді проривається: «Чому ти там? Коли ти повернешся? Чому ти туди пішла?» Але більшу частину часу вона тримається. І каже мені: «Я тебе підтримую тим, що слухаю бабусю». Жодного разу, прощаючись зі мною, не заплакала. За словами мами, потім плаче у вагоні», – ділиться медикиня.
Страшно всім, головне – вміти боротися зі страхом
Марія зізнається, що на війні періодично відчуває страх. За її словами, страшно всім, просто треба вміти з цим страхом боротися. На такий випадок жінка будує план щодо найгіршого розвитку подій. І тоді відчуває впевненість.
«На війні страх відчувають абсолютно всі. І це добре. Якщо настає момент, коли зникає страх – це означає, що зникає самозахист. Тоді це скоріше психологічна проблема. Страшно, поки не почнеш працювати. Коли ти починаєш працювати – всі думки зникають. А коли починаєш думати – тоді виникає страх», – каже Ліра.
Медикиня розповідає, що її роботі страх не заважає – панікує вже опісля. Вона як медикиня не просто чує обстріли, а й бачить їхні результати. Після побаченого на думку спадає реальна оцінка ситуації, й наступні звуки вибухів уже викликають набагато більшу пильність.
Ліра зазначає, що любить свою роботу, попри всі труднощі, і готова захищати Україну до самої перемоги.
«Можливо, це дивно звучить, але це насправді одна з класних професій. Дуже люблю свою роботу, якою б вона страшною періодично не здавалася. Буду до кінця. Точно буду до перемоги. Я повинна підняти над своєю швидкою прапор десь на звільненій території», – каже жінка.
«Повертатися до цивільного життя буде складно»
Марія мріє в майбутньому розвиватися у сфері реабілітації та працювати з військовими.
«Чесно скажу: повертатися до життя, яке було до, вже буде дуже складно. Війна й армія – це інший світ. Зовсім. Інші цінності, інші погляди на життя. Своє майбутнє я бачу в роботі з військовими, в напрямку реабілітації. Нас чекає дуже багато роботи», – поділилася Ліра.
Марія зізналася, що її як військову обурює той факт, що деякі люди живуть, забуваючи про війну. Особливо ті, хто, здавалося б, мав би підтримувати солідарність із військовими, інколи демонструють витрати, які на вигляд занадто розкішні та несумісні з реаліями воєнного життя.
«Щодо цивільних, які живуть своїм життям, без війни – я в такі моменти собі повторюю, що власне за це ми й працюємо. Щоб люди мали можливість спокійно жити. Головне – не зловживати святкуваннями та світським життям у такий непростий для нашого народу час. Як-от деякі гучні весілля чи інші скандали: не уявляю, як із такими людьми потім жити», – каже військовослужбовиця.
Марія уточнює, що не проти, аби люди одружувалися, але не варто влаштовувати помпезні святкування. З поваги до тих, хто захищає.
«Люди мають одружуватися. Просто хтось грає весілля на передовій, а хтось замовляє торт вартістю трьох моніторів для пацієнта. Саме в таких цифрах я це бачу», – розповідає медикиня.
Водночас Марію надихає вдячність, яку вона відчуває від людей, коли вони висловлюють свою підтримку військовим, і не лише словами, але й обіймами.
P. s. За даними Міністерства оборони, кількість жінок-військовослужбовиць зросла на 12 тисяч і наразі становить 43 тисячі.
Наталія Порощук, Вероніка Руда
Студентки 4 курсу спеціальности «Журналістика і кросмедійність» ЧНУ ім. Ю. Федьковича
