0
У попередньому матеріалі ми розповідали про звичаї та настрій чернівчан під час зимових свят у роки Першої світової. Як же відзначали у міжвоєнні 30-ті та воєнні 40-ві, які родинні традиції існували, та що змінилося під час радянської та німецької окупацій – далі у матеріалі «Шпальти».
Наталія Гриценко – корінна чернівчанка, історикиня та авторка книги «Місто пахло корицею та кремом “Nivea”» про культуру та звичаї столиці Буковини у тридцятих та сорокових роках минулого століття. Зі спогадів родичів вона переповідає, як у міжвоєнні роки її сім’я готувалася до зимових свят.
«Моя мама розповідала, що люди дуже сильно поважали свята одне одного. Наприклад, католикам вважалося соромом працювати під час єврейських свят і навпаки. Ще не було цього принесеного росіянами пофігізму (байдужости) одне до одного», – розповідає Наталія Гриценко.
У тридцятих роках популярними залишалися листівки з привітаннями. Жінка розповідає, що ними обмінювалися між собою навіть містяни, що жили поруч.
Особливу увагу в сім’ї приділяли різдвяній та новорічній випічці. Її виготовляли у великій кількості, щоб вистачило впродовж усіх свят.
«При румунах бабуся працювала кондитеркою. Через це все робили з дуже якісного тіста, яке не пліснявіло навіть на п’ятий день. Робили медівники, цвібаки*, пончики, пампушки, бісквіти, тістечка тощо. Все місто буквально пахло корицею та ваніллю».
*Цвібак (Zwieback) – це бісквіт, що в перекладі означає «двічі спечений» / фото: panistefa.com
Уночі з 31 грудня на 1 січня чернівчани відзначали День святого Сильвестра. До нього готувалися значно менше, ніж до Різдва. Готували випічку та клали на стіл пляшечку червоного вина
«О дванадцятій годині пили «три краплі» цього вина, з’їдали випічку та лягали спати. Новий рік не був святом, а радше приємною маленькою традицією», – каже Наталія Гриценко.
Ялинку везли потайки з сіл
Влітку 1940 року Червона армія примусово приєднала Буковину та Північну Бессарабію до складу СРСР. Тому останні зимові свята перед початком бойових дій на території регіону чернівчани вже відзначали фактично в окупації.
Особливо важко було дістати ялинку на Різдво, каже Наталія Гриценко. Вони з’являлися у продажу ближче до Нового року, тому її сім’я шукала інші способи дістати святкове дерево.
«Бабуся домовлялася зі знайомими з села, щоб 24-го числа привезли ялинку. Вони доїжджали до малої залізничної станції, віддавали гроші, швидко забирали її, і тут же їхали назад, щоб ніхто не помітив», – розповідає письменниця.
Також при радянській владі бабуся Наталії Гриценко втратила роботу кондитерки, тому діставати продукти для святкового столу стало набагато важче.
Більшість церков перестала проводити служби чи робила це таємно. Святкування Різдва в сімейному колі теж стало тихішим та біднішим. Але Наталія Гриценко запевняє: це не змусило її сім’ю відмовитися від звичних традицій.
«Голова сім’ї обходив усі кімнати із саморобним кадилом, який робили з кори східних дерев. Воно розігрівалося, а в дірку додавали духмяну смолу. Оцей запах, який наповнював дім, мав відганяти злих духів», – розповідає жінка.
У традиції чернівчан також ще не закріпилися й образи радянських святкових персонажів. Наталія Гриценко запевняє, що подарунки дітям «приносив» не вигаданий пропагандою Дід Мороз, а більш впізнаваний Святий Миколай чи ангели. Їхні силуети часто вирізали з паперу та вивішували у вигляді прикрас.
Неслухняним же дітям дарували пофарбовані у золотий колір різочки, які батьки могли навіть купити у крамницях.
«Моя мама якось отримала від Миколая таку різочку, бо вона погано себе поводила. І так відтоді і до глибокої старости вона не могла цього пробачити», – згадує Наталія Гриценко.
Бабуся намагалася подарувати свято у тяжкий час
Коли 1941 року Третій Рейх напав на Радянський Союз, Чернівці потрапили під окупацію німецьких та румунських військ.
«Людям, звісно, стало важче. Але працювали церкви та костели. Просто тепер свята були більш бідними. Важко було дістати пшеницю, борошно було в дефіциті. Але якось обмінювалися та знаходили».
Дідуся Наталії разом з іншими робітниками вивезли з міста та залишили у сотнях кілометрів від дому. Бабуся фактично була вимушена піклуватися про сім’ю самостійно. Для своїх дітей вона намагалася влаштувати свято навіть у той важкий час.
«У своєму будинку вона потайки тримала купу слоїків зі старим смальцем. Із нього вона робила мило й обмінювала його на продукти та інше необхідне. Мило було у страшному дефіциті, тому воно роками допомагало їй виживати та годувати сім’ю», –каже жінка.
У часи Другої світової війни чернівчани, перебуваючи в окупації одразу декількох країн, трималися своїх традицій, намагалися у непростий час втішити своїх дітей та загадували прості і водночас щирі бажання: здоров’я, закінчення війни та зустрічі з рідними й близькими.
фото Ігоря Константинюка
