0
Чим небезпечні затяжні переживання про втрату рідної людини, чому потрібно показувати свої емоції та брати дитину на поховання.
З початком повномасштабного вторгнення тисячі родин пережили втрату своїх близьких. Розповісти дитині про смерть – особливо складний виклик. Малеча, яка зіштовхується з втратою вперше, може отримати моральні травми, і наслідки цього можуть переслідувати її все подальше життя.
«Шпальта» поспілкувалася з психологинею Тетяною Аніщенко про те, чому не можна приховувати смерть, у якому віці дитина усвідомлює її та як правильно проживати втрату разом із дитиною.
Приховувати смерть близької людини – це найбільша помилка, яку зазвичай робить більшість батьків. Вони прагнуть оберігати дитину від переживання болю та втрати. Але водночас не дають можливости навчитися переживати це правильно.
Якщо не розповідати або розповідати по смерть болючим способом, на загал – діти можуть мати затяжну реакцію втрати та горювання. Це призводить до того, що в дорослому віці будуть проблемні і затяжні переживання та невміння впоратися з усім, що відбувається.
Так люди втрачають ідентичність та цінність, відчуття себе і своїх переживань. Це про те, що людина не може проявляти своїх емоцій і не розуміє те, що зараз відчуває. Наприклад, дуже часто в мене бувають запити, коли люди говорять про порожнечу. Насправді це зовсім не так. Це насичення дуже різних і контрастних емоцій, які настільки переплітаються між собою, що людина не може визначити, що вона відчуває: смуток, злість, радість чи задоволення.
Також важливо, наскільки ми готові сприймати болючі та неприємні події. Зазвичай за рік біль всередині починає стишуватися. Ми не забуваємо про цю людину та не припиняємо любити, але не роздираємо себе всередині.
Обмежень щодо віку немає. Коли дитині виповнюється два роки – можна і потрібно розповідати про смерть. Але до семи років діти не до кінця усвідомлюють, що це таке. Їм потрібно м’якше пояснювати й підбирати слова про те, що людина вже не повернеться.
У старшому віці – 8-12 років – дитина вже краще усвідомлює, що таке смерть. Тому в неї можуть виникнути проблеми, що стосуються приховування емоцій. Дуже важливо розповідати, що всі емоції, які ми відчуваємо, є нормальними проявами на трагічну подію.
Водночас потрібно звертати увагу на ті реакції, які фізіологічно впадають в око. Якщо дитина понад два тижні має порушений режим сну, не їсть або навпаки – постійно голодна. Це перші дзвіночки, що щось пішло не так і важливо звертатися до спеціалістів.
Мені подобається фраза: «Втрата – це форматування нашої любови до людини, якої вже немає серед живих». І це відчуття нашої любови саме до тієї людини, яка померла, яку ми втратили. Це горювання. Той процес, який обов’язково потрібно проживати разом з дитиною. У жодному разі не можна кудись відправляти її до бабусі, сестер, братів, дядьків.
У більш усвідомленому віці – приблизно після семи-десяти років – дітям можна запропонувати піти на поховання. Але при цьому пояснити, що це таке і що там може відбуватися. Наприклад, що на похованні люди плачуть, і це нормально – так вони виявляють свою любов.
Водночас дитина має право відмовитися. У цьому випадку її можна залучати до будь-яких інших дій та ритуалів, пов’язаних із прощанням. Наприклад, якщо дитина не хоче йти на кладовище під час похорону – напередодні ввечері можна попрощатися з людиною.
Дуже важливо розповідати, чому ми це робимо й для чого. Також важливо показувати свої емоції та не закриватися від дитини. Багато хто не хоче показувати сліз. Це неправильний хід. Разом проживати втрату легше.
Також потрібно усвідомити, що не про все можна говорити дитині: «Як же нам зараз жити, що буде далі зі мною як із жінкою?» Це індивідуальні речі. Їх не бажано ділити з дітьми – можна з подругою, психологом, щоденником, листом своєму чоловіку.
Мені подобається саме спосіб написання листа. Особливо якщо це стосується військового чи військової, які загинули. Що з ним робити далі – кожен вирішує самостійно: хтось може спалити, хтось – віднести на могилу.
