0
Історію вояків УПА розповідає Микола Штефуряк у відбудованій криївці свого діда та його побратимів, що у 1946-1947 боролися з москалями на Буковині.
В Усть-Путилі на Буковині, на хуторі Горби, якщо не знати, то можна й не помітити її – криївку воїнів УПА. Місцевий житель, онук стрілка УПА, Микола Штефуряк відбудував її там, де вона існувала кілька десятків років тому.
Ідея відбудувати виникла дуже давно, проте пан Микола каже, що раніше якось не складалося.
«Але зараз прийшов той час. Я став старим. Пішов на пенсію й подумав: якщо зараз не зроблю, то уже ніхто цього не зробить. Наразі криївки на Буковині більше ніде немає», – каже житель Усть-Путили.
З вулиці криївку й справді не помітно. Вона захована під землею. Біля входу під ногами – прапор СРСР. Пан Микола каже, що там йому й місце.
Зі слів свого дядька – Василя Штефуряка – знає, що вояки УПА жили неподалік цієї криївки. Хтось за двісті метрів від неї, хтось за чотириста, хтось за шістсот. Власне й вирішили побудувати собі криївку та збиратися для нарад.
Про історію створення криївки, її особливості, боротьбу українських повстанців з москалями, промосковську позицію окремих буковинців та важливість національно-патріотичного виховання – у матеріалі Шпальти.
Ми тут воюємо за вас, а що ви там в тилу робите?
З перших днів повномасштабного вторгнення пан Микола був керівником блокпоста. Розповідає, в перші дні повномасштабного вторгнення зібралися з хлопцями, вступили до тероборони, отримали автомати, набої та стали на захист країни. Згодом молодих хлопців забрали на Схід, а Миколу Штефуряка не мобілізували через вік.
«Коли хлопці вже були на сході, то дзвонили й дякували за те, що згуртував їх. Дійсно, ми тоді стали родиною. Добре пам’ятаю їх фразу: “Ми тут воюємо за вас. А що ви там, у тилу, робите?” Тоді я й сказав, що залишаю всю роботу і починаю будувати криївку. Аби вони там знали, що ми тут – українці. І будемо боротися. Просто не зі зброєю, але маючи дух українства. Бо, на жаль, навіть у нашому районі й селі є багато промосковських людей», – каже чоловік.
Криївка була значно менша розмірами, ніж відтворили. Більшу зробили для того, щоб інформувати, екскурсії проводити. Колись схованку облаштовували не лише для того, аби воювати з ворогом. Тут були необхідні речі для життя. Пила, аби дров напиляти, свердло, ножівка, сокира, банка до води. Навіть провели світло.
«Могли й заночувати тут. Їм обов’язково було потрібним місце, куди зв’язкова могла принести штафетку. Штафетка – це записка, повідомлення, в якому могли бути як хороші новини, так і погані. Хороші – про те, що вдалося вибити москалів, погані – про наступ ворога», — розповідає онук воїна УПА.
У кожній криївці мало бути 12 схованок
Коли криївку будували, робили так, аби в кожній було 12 схованок. Одна схованка мала бути для зброї, друга – для документів, третя для харчів. У кожної схованки було своє призначення. Всіх пан Микола не показав, але кілька все ж продемонстрував.
«Одна схованка була для штафеток (записок). Якщо ж хтось спостерігав за зв’язковою, вона не повинна була йти до криївки. Йшла собі хутором, і залишала записку. З криївки на гору виходить труба, яку не видно. Вона захована в кущах. Туди й кидали записку»
У дверях обов’язково мала бути дірка, для того, щоб дуло від рушниці туди помістилося, аби застрелити москаля. Для того, щоб врятувати своє життя був запасний вихід, який виводив у корчі.
«Хитрощі нашого гуцула не може перевершити москальський мозок».
Тепер у криївці на стінах висять портрети місцевих вояків: як хлопців, так і дівчат. Є карта, на якій показані місця, де були криївки. Від Усть-Путили до Дихтинця їх було 12.
«Знала, що має з’їсти записку»
За верстатом у криївці сиділа зв’язкова, яка друкувала записки. Вона обов’язково мала бути грамотною. Пан Микола розповідає про Олену Штефуряк, на псевдо Леся. Вона й сиділа за таким друкарським станком.
Всередині портрет зв’язкової Катерини, на псевдо Єлиця. Як каже Микола Штефуряк, вона була «моцна баба».
«Тисячі штафеток переносила. Москалі знали про неї й про те, чим вона займається. І якщо, не дай Боже, її зустріли чи обшукали, то вона знала, що має з’їсти ту штафетку (записку), аби не мали за що її покарати»
У кишені свого кептаря жінка завжди носила шматок шкіряної мотузки. Микола розповідає історію про те, як такою мотузкою зв’язкова Єлиця знешкодила москаля.
«Один росіянин з Черкаської області намагався її ліквідувати. Він навчився говорити: “Добрий день, Боже помагай, Єк ви? Чи дужі-здорові?” Навчився наших діалектів і увійшов до неї в довіру. Єлиця думала, що то свій хлопець. Але одного разу він все-таки “спалився”. У нас тоді ніхто не казав “тьотя” — казали “цьоця”. От так наш діалект допоміг їй зрозуміти, що то ворог»
За розповідями людей, Ялиця вступила з ним у рукопашний бій, кинула йому на шию ту шкіряну мотузку, і через плече закинула. Тримала доти, допоки той не сконав. Після цього вона втекла до Румунії, аби її не знайшли.
За вигук «Слава Україні» увязнили, а жінку з дітьми — у Сибір
Серед портретів на стіні у криївці є й фото діда Миколи Штефуряка. Його пращур був стрільцем на псевдо Бистрий. Його заарештували за те, що той у селі вигукнув до свого друга: «Слава Україні!». А той здав його дільничному.
«За те, що тихо промовив це, його ув’язнили на 10 років. Якби ж той сказав голосніше, його б розтерзали. Через два роки ув’язнення діда, його жінку, мою бабусю і двох дітей вивезли до Сибіру. Мама там прожила довгих 10 років. А дідо за два слова, «Слава Україні», відсидів 10 років. Потім залишився там ще на два роки жити з родиною».
Коли мама Миколи Штефуряка побачила відновлену криївку, то заплакала. Казала, що дід та батько були б раді, що Микола відновив їхню криївку.
Важлива для українського духу
Створював криївку пан Микола власним коштом та з допомогою близьких. Також люди в селі зносили речі до криївки.
Він каже, що ця криївка важлива для українського духу. Зокрема і в їхньому селі та районі. Каже, що тут є багато промосковських людей.
«Багато й молодих промосковських людей. Ті хлопці, що воювали й вже прийшли з армії, то вони сюди не йдуть. Вони ходять до московської церкви. Є й жіночка старенька, старша від мене. Колись була затятою комуністкою. І вона каже: “Куда цей Колєчка буде тікати звідси, якщо “наші” таки прийдуть? “Наші” для неї — то москалі».
Чоловік створив криївку не для себе, своїх ровесників чи старших людей, а для молоді.
«Криївка відбудована для наступного покоління, яке має знати, як тоді боролися наші гуцули, наші українці – з москалями. Так само й тепер вони воюють на сході».
Для відвідувачів криївку відкрили 1 жовтня. За цей час її відвідали близько 500 людей. Переважно це шкільні екскурсії з різних міст України. Микола розповідає, що дітей така екскурсія захоплює.
«Вони з гордістю вигукують “Слава Україні!” та відповідають на інші українські заклики», – резюмує чоловік.
Читайте також: щодня опівдні гуцул грає на трембіті: як на Буковині відновлюють традиції
Фото Максима Козменка
