0
Через відсутність однієї руки чоловік усе життя мав проблеми з працевлаштуванням. Жебракувати не хотів, тому шукав усі можливі способи заробити кошти на життя. 
Віктору Голубу 58 років. Коли йому було 31, ампутували його праву руку. Спершу чоловік не міг змиритися зі втратою кінцівки. Зізнається, що намагався вбити себе. Коли з цього нічого не вийшло, то вирішив учитися жити з самого початку.
За своє свідоме життя Віктор безліч разів чув відмови щодо роботи через відсутність правої руки. Йому навіть довелося змінити другу групу інвалідности на третю, аби хоча б десь отримати робоче місце.
Від березня 2022 чоловік живе у Чернівцях. Сам родом із Полтавщини, жив на Чернігівщині, а сюди переїхав після повномасштабного вторгнення росії.
Історію чоловіка, що не втрачав мотивацію після численних відмов у роботі, віднайшов сенс життя та зустрів своє кохання у Чернівцях – в інтерв’ю «Шпальти».
Обрав Чернівці, а не Вінницю, Тернопіль чи Польщу
До Чернівців Віктор потрапив за власним бажанням. У день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, повертався з Києва до Чернігова.
«У Ніжині нашу електричку зупинили, хлопці з тероборони пересадили нас в автобуси, завезли в одну зі шкіл в Ніжині, там ми у спортзалі жили два тижні. Нам допомагали продуктами і всім необхідним. Коли неподалік біля нас упали аж три бомби, у приміщенні, де ми були, вибуховою хвилею винесло двері, посипалися вікна. Коли нам сказали, що готується евакуація – були варіанти їхати до Вінниці, Тернополя, Чернівців чи в Польщу. Я вибрав Чернівці. Раніше не бував тут, але чув, що вони схожі на Львів».
Перші тижні чоловік жив у гуртожитку, а потім вирішив, що хоче бути чимось корисним, допомагати. Тоді й почав шукати роботу. Через відсутність однієї кінцівки чоловіку майже всюди відмовляли. Мовляв, що можна робити однією рукою?
Немає роботи для людини з однією рукою
У Містосервісі Віктор працює двірником із квітня минулого року. Роботу шукав через центр зайнятости. Проте всюди, куди не телефонував, зіштовхувався з упередженим ставленням. Йому казали, що немає роботи для людини з однією рукою.
«Мені дали контакти Містосервісу, я й зателефонував туди. Першого разу мене попросили передзвонити за декілька днів і сказали, що якщо буде вакансія, то візьмуть. Тоді мені відмовили».
Після цього у центрі зайнятости Віктор отримав направлення до ЖРЕПу. Там теж відмовили. Тоді чоловік подався на вакансію охоронця. Коли його везли дивитися об’єкт, що на вулиці Руській, в останній момент до Віктора зателефонували з Містосервісу.
«Кажуть: “Ви не передумали до нас на роботу?” А мені вже казали, яка зарплата. Я кажу: “Ні”. Й одразу поїхав у Містосервіс. Там мені дали вибір, оскільки бачили, що в мене немає однієї руки. Сказали, що є вакансія на прибирання клумб: збирати квіти, бур’ян. Казали, що з однією рукою буде легко. Я не погодився. Сказав, що буду двірником і впораюся».
Зараз Віктор працює, як усі. Відсутність правої руки йому не заважає. Свій робочий день розпочинає рано. Працює на трьох ділянках. Його можна зустріти на вулицях Достоєвського чи Федьковича.
«Працюємо з 6 ранку до 13:00. Нам головне прибрати – якнайшвидше та якісніше, щоб не було претензій від мешканців і перехожих. Працюємо, незважаючи на погоду чи сезон».
«Якби мені зараз дати руку, вона мені тільки заважала б»
Руку Віктору ампутували ще 1996 року. Пошкодив кінцівку на роботі, коли ремонтував із колегами дах п’ятиповерхового будинку.
«Ми з бригадою працювали, лагодили дах на п’ятиповерхівці, я тягнувся по матеріали, трохи не розрахував сили і впав».
Після цього чоловік пролежав 14 днів у комі в реанімації – такі важкі були травми. Тоді лікарі практично не давали шансів на те, що Віктор може вижити. Його врятували, проте праву руку довелося повністю ампутувати. Тепер Віктор Голуб часто згадує слова його хірурга.
«Він мені казав, що через 10 років, якщо вони мені пришиють руку, вона заважатиме. Я думав, що він так жартує. Але 10, 20, 30 років по тому я зрозумів, що це дійсно так. Якби мені зараз дати руку, вона мені тільки заважала б».
Двічі намагався вкоротити собі віку
Про це Віктор зараз згадує з позитивом. Проте на самому початку не міг змиритися з тим, що все життя житиме з однією рукою. У нього нічого не виходило: ні поїсти, ні одягатися самостійно. Не кажучи вже й про пошук роботи. Тоді чоловік намагався вкоротити собі віку.
«Я вирішив, що таке життя в такому віці не годиться. Я хотів повіситися, але сусід мене врятував. Після цього намагався випити 10 ампул отрути. Думав отруїтися. Але мене врятували, і я зрозумів, що маю жити», – пригадує чоловік.
Після цього в чоловіка й з’явилася мотивація працювати. Каже, що був вибір: стояти з простягнутою рукою й просити милостині або ж думати про самостійний заробіток.
«Тут дуже мені допомогла моя покійна мама. Кума принесла кролицю, але не було її де поселити. І мама сказала мені сходити до сусіда – хай той зробить клітку. Я йому допомагав, і рука сама потяглася до роботи. Спочатку до дошки, а потім і до інструментів. Тоді й подумав, що треба спробувати. За дві години зробив клітку. Хоча вона була коса й крива, але користуватися нею можна було».
Наступного дня Віктор спробував зробити ще одну, проте вже не поспішаючи. І тоді зрозумів, що може щось самостійно робити.
Змінив групу інвалідности, аби взяли на роботу
Після операції перші два роки ніде не працював. Хоч і активно шукав роботу, та всюди відмовляли через другу групу інвалідности. Як каже Віктор, часто не брали не лише через руку, а й через те, що в нього друга група. Тоді у документах Віктор поміняв другу групу на третю. Хоч він втратив виплати від держави, але міг влаштуватися на роботу.
Пригадує й свої перші робочі дні у страховій компанії. Там йому довелося згадувати, як писати. Каже, що до того моменту і не думав, що не вміє цього робити.
«Я з цим не зіштовхувався, воно мене не цікавило. Сказав, що спробую. Тоді написав заяву, трохи некаліграфічно вийшло, але читати можна. Спілкування з людьми на цій роботі дало мені мотивацію до життя. А якщо ти вважаєш, що недієздатний – таким і будеш. Ніколи не можна себе вважати хворою людиною. Якщо ти будеш думати, що ти хворий – таким і будеш. Якщо ти будеш вважати, що не маєш руки – то й не матимеш її. В мене є друга рука, але ніхто в це не вірить. У це може повірити тільки той, у кого була така ситуація».
У Чернівцях знайшов другу половинку
Окрім роботи у Чернівцях, тут Віктор знайшов і своє нове кохання. Познайомився на майданчику поруч із прихистком, де на початку повномасштабного вторгнення жив.
«Я раз побачив жінку, два побачив. Сидить, нудьгує. Запропонував їй випити кави. Познайомилися. Почали проводити час після роботи».
Зараз вони вже півтора року живуть разом. У майбутньому планують одружитися. Додому Віктор Голуб повертатися не хоче. Раніше у нього була дружина, проте померла 2021 року від раку печінки. Тому каже, що повертатися нема до кого, та й не хоче у той дім. А у Чернівцях планує своє майбутнє зі своєю другою половинкою.
